Танці в багнюці. Як борці керівника обирали

Чергова звітно-виборна конференція Асоціації спортвной боротьби України мала найважливіше значення. На ній повинен був визначитися новий керівник одного з найбільш медалеємких в олімпійському розрізі видів спорту в Україні. Багаторічний керівник АСБУ, олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв, зазнавши політичного фіаско, посаду покинув і цей факт оживив апетити деяких діячів, які перебували в затінку, але розраховували вплинути на розподіл посад не тільки в Асоціації, а й у тренерських штабах збірних з вільної, греко-римської та жіночої боротьби. З особливою пристрастю так звані претенденти націлилися на посаду наставника команди вільників.

В результаті заколотники зазнали фіаско. Новим керівником АСБУ став Олег Кравченко, який раніше очолював греко-римську гілку організації. Як справжній професіонал своєї справи і колишній борець, новий президент кидатися в крайнощі не буде. Як би агресивно цього під час Конференції окремі особистості не домагалися.

Під час заходу градус кипіння в актовому залі Олімпійської бази Конча-Заспа періодично піднімали крикуни з числа тих, хто різними способами, але впевнено, опинявся поза справами, як у боротьбі, так і в самому спорті і був винесений хвилею стрімкого життя на фрілансерські береги.

Окрема група делегатів, на чолі з помітно постарілим, з болючим блиском в очах Григорієм Даньком і невдахою в житті Валентином Вишняком з самого початку конференції намагалася перетворити відповідальні збори на особисті розбірки між скривдженими.

Президент Чернівецької регіональної федерації боротьби Валентин Вишняк, вже почав сприймати конференцію своїм зоряним часом, який ще не настав, але вже в повній мірі гріє сідниці, координуючи команди на запалений мозок, а той в свою чергу голосовими зв'язками створював нездорову атмосферу в залі.

Огидно і потворно виглядав балаган тих, хто вилазив зі шкіри, прагнучи стати керівником, зображуючи із себе неперевершених фахівців у боротьбі, але зовсім недоречно, хлюпався у відвертій брехні і бруді на шляху до уявних посад.

Василь Федоришин, Тарас Данько і Андрій Стадник

Були особливо помітні колишні борці Андрій Стадник та Василь Федоришин, котрі миттєво стали «патріотами» тільки тому, що кожен свого часу був викритий роботодавцем і змушений повернутися в Неньку-Україну. Причому Стадник виглядав не досить переконливо, зате уважно стежив за «диригентом процесу» Даньком, чекаючи команди виконати роль члена групи підтримки так званих активістів боротьби, правда з числа далеко не молодих талантів.

Другий яскравий персонаж порушень цілого ряду директив антидопінгового комітету Василь Федоришин, час від часу демонстрував спокій, адже більшості присутніх в силу власного невігластва ще не було відомо про те, що срібну олімпійську медаль Пекіна Василеві довелося повернути за вживання заборонених медичних препаратів. А крім втрати медалі, ще й дискваліфікація від будь-якої діяльності, пов'язаної зі спортом. Згодом Федерація боротьби Ізраїлю, де Василь вирішив підзаробити грошенят, тренуючи борчиню Ілану Кратиш, не наважилися продовжити з ним контракт, адже «брудний» борець ніколи не зможе стати «чистим» тренером, а загострювати відносини з міжнародними антидопінговими структурами не вигідно нікому.

Отримуючи яскраво-жовті бюлетені для голосування, деякі делегати пошепки диктували хлопцю за столом реєстрації, якісь магічні числа навпроти своїх прізвищ, як з'ясувалося пізніше, це суми компенсації витрат на проїзд до Києва тим, хто заздалегідь визначився з голосуванням.

Григорій Данько

Зрозуміти головну мету цих зборів навіть сторонній особі було нескладно. Мало кого цікавили звіти колишніх керівників асоціації, котрі зачитували їх з трибуни. Мета зборів, відповідно до планів Данька і Вишняка, була єдиною - будь-якими засобами позбавити посади чинного головного тренера збірної з вільної боротьби Руслана Савлохова і розподілити між собою ласі містечка.

На жаль, прикра помилка відклала на невизначений період «зоряний час» невігласів, які не врахували того, що оцінку роботи головного тренера дає роботодавець, а саме Конкурсна комісія Міністерства спорту України, а не купка голосистих півнів з червоними від люті гребінцями, що вже приміряли на себе мантії вершителів подальшої долі боротьби.

Заклекотало, заворушилося, пожвавилося в залі, коли настав час голосування. Вишняк з трибуни, наче пастор у стилі візантійського деспотизму, примруживши очі, народжував нові перлини брехні, засуджуючи чинного головного тренера збірної Руслана Савлохова за наспіх заготовлені «гріхи».

Руслан Савлохов і Олег Кравченко

На диво, в самих Чернівцях, де він очолює обласну федерацію, невирішених проблем накопичилося набагато більше, ніж слів із запасу оратора. Та й не вигаданих, а реальних, які потребують швидкого рішення. За період керівництва Валентином регіональним підрозділом у боротьбі Буковини стався найбільший за роки незалежності України занепад. Але, відійшовши від лірики, повернемося в «зал суду». Так, це виглядало саме так.

Бронзовий призер Олімпіади-2008 Тарас Данько, який виконував роль охоронця свого батька Данька-старшого, нервово пересувався по периметру залу, час від часу бурмотів щось зрозуміле тільки йому і розмахував руками, ймовірно відганяючи від себе бісів, що оточили його хвору уяву, як і уяву батька, який, за розповідями очевидців, навіть на попередні засідання виконавчого комітету Асоціації без особистої охорони не з'являвся.

Важко судити, що керувало Григорієм в такі моменти, - але він усією своєю церемоніальною персоною нагадав техаського персонажа анекдоту про невловимого Джо... - А чому він невловимий? - А тому, що нікому не потрібен...

Дивовижні перетворення відбувалися з окремими особами, які ще вчора колективно намагалися вирішувати проблеми боротьби, а зараз з невиправданою люттю рвуть жили, заради посади головного тренера збірної з боротьби.

Можна позаздрити витримці і мужності Руслана Савлохова, який абсолютно не реагував на незаслужені звинувачення і відверту брехню. Адже людям, які цікавляться боротьбою, не потрібно зайвий раз нагадувати, яку величезну роль в становленні кожного з цих борців свого часу зіграв Руслан Сосланович і чомусь прийшла в голову цитата невідомого автора, доречна в ситуації.

Безперечно, той шлях, яким вирішили йти дані товариші, завідомо неправдивий, адже підлість і цинізм ніколи не були складовими успіху. А на нечесному шляху дуже легко безповоротно втратити найголовніше нині - людяність.

Як і неможливо обійти увагою ту догму, яку не врахували гарячі голови, котрі подумки відчули себе на настільки бажаними на посадах у боротьбі.