Постраждала від Чорнобиля українка, від якої відріклися батьки, виграла для США золото Паралімпіади-2018

Після срібної і двох бронзових нагород попередніх літньої й зимової Паралімпіад, а також срібла і бронзи на нинішніх Іграх в Пхьончхані вона нарешті здобула й золото. Щойно американка українського походження Оксана Мастерс виграла спринт у лижних перегонах і нарешті здійснила те, про що мріяла.

Батьки не хотіли виховувати проблемної дитини і відмовилися від дівчинки безпосередньо в пологовому будинку. Ноги різної довжини (ліва була вигнутої форми), зрощені пальці і одна нирка – дефекти при народженні позбавили дитину сім'ї та визначили непросту долю. Хмельницькі лікарі розводили руками і звинувачували Чорнобильську катастрофу, яка трапилася трьома роками раніше.

Дитинство зазвичай сприймають як найбезтурботніший і легкий період життя, але Оксана намагається не згадувати ранні роки. У трьох притулках вона пройшла через побиття по кілька разів на день, стабільне почуття голоду перед сном і навіть зґвалтування. Моменти жаху серйозно травмували психіку – дитина все дитинство боялася дорослих чоловіків. Рятувала тільки віра в те, що прийде якась добра людина і назавжди забере її з цього пекла.

Маленьке життя врятувала Ґей Мастерс. В середині 90-х самотня лікар-логопед з Баффало моніторила американські інтернати в пошуку новонародженої крихітки, але підкоригувала плани після зустрічі з парою, яка усиновила дитину з Росії. Сім'я показала Ґей фото 6-річної дівчинки з України, і жінка розтанула: «Це була пошматована чорно-біла фотографія. Оксана дивилася прямо в камеру, і щось в її погляді мене зачепило. Тоді я зрозуміла – це моя донька».

В дитбудинку маляті показали фотографію потенційної мами. Дівчинка навіть не встигла порадіти, як настрій відразу зіпсували вихователі: «Тебе ніхто не забере, бо ти маленька злодійка, яка вночі не спить, а тягає їжу». Насправді причина, по через яку Оксана не могла відправиться в нове життя, куди серйозніша: українські притулки боялися торгівлі дітьми і не співпрацювали з іноземцями.

Представники інтернату, в якому жила дівчинка, відмовляли Мастерс від затії, радили поїхати в Росію, де оформити опікунство в рази простіше, і навіть давали адреси конкретних притулків. Але жінці запала в душу саме Оксана. Процес оформлення зайняв більше двох років, і в січні 1997-го Ґей все-таки приїхала за дитиною.

Бідолаха лежала в светрі під ковдрою і, побачивши знайоме обличчя, відразу ж схопилася з ліжка. «Я вас знаю, ви моя мама! У мене є фотографія», - Мастерс не знала ні російської, ні української, але зрозуміла все без допомоги перекладача, який стояв за спиною.

У вісім років Оксана важила на 10 кілограмів менше норми і боялася плакати - в дитбудинку за сльози били. Штати здалися їй новим світом: «В інтернаті була всього пара лампочок на спальню, а в Америці світло, чисто і ново. Мені здавалося, що я здійснила подорож в майбутнє на 100 років вперед», - дівчинка не могла повірити в те, що відбувається.

Вдома Оксана вивчала англійську на мультиках «Скубі-Ду», сміялася (іноді навіть недоречно), щоб показати, як вона щаслива, і називала всі ляльки одним іменем – Лєна. Так звали її подругу з інтернату. Дівчатка ночами разом бігали за їжею, але одного разу Олена пропала. За словами вихователів, захворіла і померла.

В Америці Оксана забула про голод, набрала недостатню вага, але збентежила лікарів. Кістки ніг не могли впоратися зі зростаючою масою тіла, тому в лікарні заговорили про ампутацію кінцівок. «Я привезла її до іншої країни не для того, щоб відрізати ноги», - Ґей бунтувала проти рішення лікарів.

Мастерс-старша змирилася тільки через рік, коли Оксану замучили болі. Відняло тільки ліву ногу, яка з народження була аномальної форми, - була надія, що протез позбавить праву кінцівку від зайвого навантаження і збереже її. 9-річна Оксана швидко адаптувалася до змін і вже через місяць каталася з мамою на ковзанах, плавала в басейні і навіть грала у волейбол.

До 13 років українка без проблем говорила англійською і повністю освоїлася в Баффало. З'явилися друзі, які знали про проблеми зі здоров'ям і підтримували. Саме тому її сильно засмутив переїзд в Кентуккі, де Ґей отримала роботу в Луїсвілльському університеті. Дівчинці потрібно було заново всім пояснювати, чому у неї протез, що з її пальцями і звідки акцент.

Легенда про напад крокодила здавалася для дитяти ідеальною відмовкою. Тінейджери оцінили історію і прийняли новеньку, яка переважала всіх на уроках фізкультури. Тоді ж їй запропонували записатися на адаптивне веслування. Між Оксаною і фізруком відбувся короткий діалог:

- Що значить адаптивне?

- Веслування для людей з обмеженими можливостями.

- О, ні, дякую.

Дівчина не вважала себе інвалідом: до цього вона ніколи не займалася спортом з такою страхітливою приставкою. Але материнське почуття Ґей твердило, що потрібно обов'язково спробувати. Щоб мама відстала, Оксана погодилася на одне заняття, і їй раптово сподобалося. На воді Мастерс відчула свободу. Штовхаючи весла, вона пливла від злих спогадів дитинства.

Протез не врятував, і через кілька місяців Оксана втратила і праву ноги. Але залежність від веслування тільки росла. Спорт допомагав залишатися активною і вихлюпувати енергію. Мастерс показувала непогані результати на змаганнях, тому ближче до лондонських Ігор тренер почала натякати на участь в Паралімпіаді. Оксана полізла в ґугл, тому що ніколи не чула про такі змагання і радісно заверещала перед монітором, коли з'ясувала, що може представляти країну.

Мастерс кваліфікувалася на Паралімпіаду-2012 і взяла бронзу в парі з Робом Джонсом, який втратив ноги, підірвавшись на міні в Афганістані. «На п'єдесталі у мене паморочилося в голові, я тремтіла. Побачивши маму, яка посміхається на трибунах, помчала до неї. Вона обняла мене і сказала: «Я ж казала, що все вийде!» - Мастерс плакали від щастя.

Після Ігор Оксану чекав новий виклик. Через веслування з'явилися проблеми зі спиною. Мастерс сподівалася, що дискомфорт усуне фізіотерапія, але лікарі знову засмутили: більше жодного веслування. Про сумну новину дізнався тренер лижної паралімпійської збірної США і запропонував рішення. Оксана змінила вид спорту і почала підготовку до Сочі.

Замість лиж у Мастерс були сани і ентузіазм. Сили рук вистачало, але техніка була відсутня, тому спочатку спортсменка гальмувала, просто падаючи на бік. Досвідом ділився Аарон Пайк з чоловічої паралімпійської збірної - зав'язалися стосунки. У Сочі Оксана не підвела бойфренда: срібло і бронза в лижах плюс четверте місце в біатлоні.

Після Паралімпіади-2014 вирішилося питання з фінансами. До Ігор доходило до того, що через брак грошей на готель Мастерс ночувала в машині прямо під час змагань. Після повернення з Сочі до Оксани прийшли спонсори: Toyota, Visa, Nike та інші бренди дозволяють дівчині концентруватися на спортивних результатах, а не думати про нічліг.

На хвилі піднесення Мастерс спробувала ще й велоспорт. Спортсменка з’їздила на Ігри в Ріо, де фінішувала четвертою, а в Пхьончхані вже взяла срібло в біатлонному спринті і бронзу в лижах. «Я виступаю за країну і за кожну дівчину, якій колись сказали, що їй нічого не світить в спорті», - пояснює Оксана.

Мастерс змагається в екіпіровці збірної США, але не забуває про історичну Батьківщину. У 2015-му Оксана приїхала на Україну. Разом з представниками американського посольства Мастерс-молодша відвідала поранених військових і мотивувала бійців на одужання: «Я живий доказ того, що до всього можна пристосуватися. Головне – рухатися вперед, незважаючи на перешкоди».

Сили духу в ній більше, ніж у багатьох вояків – встаючи з ліжка, вона робить подвиг кожен день.

Ілля Яшинін, Євроспорт