Віктор Анушкевичус: "Інвестори "Прикарпаття" нічого не роблять"

Керівник міської адміністрації і водночас голова Івано-Франківської обласної федерації футболу Віктор Анушкевичус прокоментував ситуацію довкола ФК "Прикарпаття".

— На сьогодні інвестор клубу не виконує покладених на нього зобов’язань, — розпочав розмову Віктор Андрюсович.

— У чому це проявляється?

— Пояснюю. Інвестиційний проект передбачав добудову стадіону, утримання команди і розбудову інфраструктури навколо арени. Зауважу, міська влада пішла назустріч інвестору і, на мій погляд, зробила взагалі безпрецедентний крок в українському футболі! Вдумайтеся: ми віддали стадіон (щоправда, за умови, що нарешті добудується західна трибуна), а також землю навколо нього (під будівництво готелю й інших об’єктів спортивно-відпочинкового спрямування) у статутний фонд клубу. В усіх побажаннях, які висловили інвестори — пішли їм назустріч.

Упродовж місяця з моменту підписання засновницької угоди інвестор мав внести 50 відсотків коштів до статутного фонду клубу, а впродовж року — другу половину. На сьогодні цю норму не виконано: у скарбничці клубу— жодної копійки.

— Отакої!

— Друге питання стосується ПФЛ. Я підтримую постійний контакт з її президентом Мілетієм Бальчосом. Клуб має заборгованість по зарплатні, по преміальних тощо. Були колективні листи і від кожного футболіста окремо з проханням, щоб ПФЛ повернула їм кошти від цього інвестора. Зараз це питання відкрито.

Щодо боргів. Між попереднім власником клубу і чинним підписано угоду про правонаступництво. Відповідно до неї теперішній інвестор узяв на себе зобов’язання погасити всі борги (я зараз не готовий назвати суму — це не в моїй компетенції), але цього також не зроблено.

Щодо стадіону. Не платяться обов’язкові платежі для утримання споруди: за воду, тепло, енергопостачання. Сьогодні ці проплати складають сотні тисяч гривень, а інвестор також їх не погашає. Зважаючи на це, ми вирішили (і про це неодноразово наголошувалося на сесіях міської ради) шукати інших зацікавлених у ФК.

Так, спрямували відповідні листи до ТзОВ «Скорзонера», щоб вони були присутні на засіданні та висловили своє бачення, — чи виконуватимуть покладені на них зобов’язання, чи зацікавлені у цьому проекті, або ж навпаки — відмовляються від нього. Якщо зобов’язання не виконуватимуться, то угоду з інвесторами анулюємо. Думаю, що пошуки нового спонсора увінчаються успіхом.

З точки зору бізнесу «Прикарпаття» — це радше соціальний проект, аніж комерційний. Однак, враховуючи той факт, що ми даємо не тільки команду на утримання, а ще й землю навколо стадіону, то це, на мою думку, робить його привабливішим.

— Як гадаєте, «Скорзонера» не хоче платити ці кошти чи їх у неї просто немає?

— Я не володію такою інформацією.

— Може й справді варто шукати нового інвестора, якщо нинішній свої зобов’язання не виконує?

— Можливо. Але нам потрібна офіційна відповідь пана Шевченка.

— А звідки взагалі виникла ідея залучити «Скорзонеру» як інвестора? Чия вона?

— Цим питанням займалися безпосередньо працівники клубу. Його я обговорював також із паном Палицею, але далі розмов справа не пішла. Якось усе затихло. А потім до мене звернувся один із керівників футбольного клубу і розповів, що мав переговори з керівництвом ФФУ і розмову з Палицею. Далі мене проінформували, що «Скорзонера» готова стати інвестором клубу.

— …Ігор Петрович Палиця — себто, це ви про віце-президента луцької «Волині»?

— Я не знаю, чесно кажучи. Олександр Шевченко — він… Я не знаю, хто власник «Скорзонери», хто засновник. Звідки на горизонті «Прикарпаття» з’явилася «Скорзонера» — запитайте у футбольному клубі.