Байки від Вербицького. Футбольна прогулянка дніпровськими плавнями

Ця історія народилася майже випадково. Повертаючись минулого тижня з відпустки, вирішили разом з дружиною пожертвувати днем на морі і у день відправлення прогулятися Херсоном, з двірця якого власне й мали вирушити потягом на Київ. Втім, вже по дорозі з Лазурного встигли трохи пожалкувати про такий крок. Через страшенну спеку дві години в маршрутці виявилися нестерпними. Від задухи не рятували ні сухе степове повітря, ні протяг крізь відчинені вікна й люки автобуса.

Зрозуміло, що не могла приносити задоволення й прогулянка проспектом Ушакова, який тягнеться від залізничного вокзалу до центру міста і виводить на дніпровську набережну. Будівлі, які не відзначаються особливою архітектурною вибагливістю, в купі з пам’ятником канонізованому московськими попами адміралу Ушакову особливого азарту не додавали.

Зате на набережній відразу стало веселіше. Навіть не стільки тому, що від води повіяло свіжістю. Спершу увагу привернув прикований кайданками до лавки нетверезий телепень. Допився лайдака до того, що через буйну поведінку нарвався на виклик поліції, а правоохоронці, розуміючи, що стан клієнта не дуже адекватний, довикликали карету швидкої допомоги. Так уся ця велика компанія й давала собі раду з запіненим гультіпакою.

Зрештою, спостерігати за дійством довелося недовго. В якусь мить підійшов чоловік і запропонував прогулянку на моторному катері по дніпровських плавнях. «Година – 200 гривень, - каже. – Якщо сподобається, то можете розтягнути задоволення на дві години й відповідно вартість буде вдвічі більшою». Довго не думаємо й сідаємо.

Усе наче й звично, проте не встигла моторка оминути велетенських суден у порту, як розбалакавшись із чоловіком, виявив, що він – колишній футболіст. Віталій Варакса тривалий час виступав за аматорські колективи Херсонщини, а на професійному рівні, не закріпившись у складі рідного «Кристалу», представляв футзальну «Енергію» з Херсона.

«Мій батько був заступником директора стадіону «Кристал», - розповідає Віталій. – У 2000-му він помер і з того часу на стадіоні немає порядку. Тато не розумів, чому не хочу виступати за «Кристал». Але я в другій лізі грати не хотів, бо комфортніше почувався серед аматорів. В тому аспекті, що платили там більше. То не один я такий був. А взагалі, футбол – то улюблене заняття. Нині мені 37, але продовжую бігати за ветеранів «Кристалу». Нещодавно ми грали з проти динамівців з Саленком і Яремчуком у складі. За сценарієм програли 1:2, але то ж не головне».

Між тим, Віталій проявляв неабияку спритність проходження крізь осокові лабіринти. Поки ми милувалися дикою природою дніпровських плавнів, слідкували за чаплями, які утримувалися на листі лілій, немов на матраці, слідкували за зануреннями пірнача і намагалися розгледіти крізь прозорі води риб чи вужів, чоловік поволі перейшов з футбольних тем на ті, які стосуються його нинішньої діяльності.

«Бачите ось цю невеличку пташку? – каже. – Нещодавно віз туристів ось так як вас. На щляху зустрілася точно така ж птаха. Але не встиг я про неї щось сказати, як на очах у клієнтів з води вистрибнула велетенська щука, кілограми на три, мабуть. На льоту вона заковтнула пташку і зникла у воді. З Дніпром моє життя пов’язане з раннього дитинства, ще відтоді, як маленьким сидів у катері поруч з татом. Але таке бачив уперше».

Також пан Варакса розповів, що нещодавно його клієнтом був телеведучий Андрій Куликов. «Жваво розмовляв, розповідав, що біла лілія занесена до Червоної книги тому, що одна рослина формується впродовж 60-ти років, а потім розімлів трохи й задрімав. Не дивно, ми ж чотири години ось так ходили».

Натомість нам під палаючим сонячним промінням страшенно захотілося пити. У пошуках кринички гід звернув кермо у житловий сектор. «Мрію придбати таку дачку собі, - говорить пан Віталій. – Вже не один рік мрію та з цими перепадами курсів валют ніяк не дозбираю грошей. Гарна дача у місцевості, де можна купатися коштує приблизно десять тисяч доларів. Звісно, є й дешевше. Земельну ділянку тут взагалі можна придбати за кількасот доларів. Але то ж ще необхідно мати кошти на будівництво».

Треба сказати, що дістатися до цих хатинок можна виключно водою. Люди, які там живуть, добираються до міста або рейсовим паромом, котрий ходить двічі на день, вранці і ввечері і коштує 10 гривень, або на «таксі». «Таксі» - то й є ті самі катери, як у пана Варакси. За таку переправу люди викладають по 140 гривень. «Якщо збирається п’ятеро, то наче й недорого» - каже чоловік.

Врешті, вгамувавши спрагу, поступово почали тримати зворотній шлях до набережної Херсона. І знову зговорилися на спортивні теми. Виявилося, що кумом пана Варакси є один з найсильніших українських автогонщиків Володимир Апостолюк, а похресник Владислав (на фото) грає у футбол. Він – вихованець школи київського «Динамо». Хлопець подавав величезні надії. Не дарма ж однолітки дали йому прізвисько «Монтелла».

«Влад дуже обдарований хлопець, - розповідає хресний. – Але ж характер має складний. Через нього юнак змушений був залишити «Динамо», а щойно працевлаштувався в «Олександрії», як поконфліктував з Шараном. Тренер терпіти не став і вказав Владиславу на двері. Впертий до неможливості. Хотілося б вірити, що візьме себе в руки, але ж час іде».

Нині Апостолюкові-молодшому 18 і, за словами пана Варакси, він саме знайшов собі команду в першій угорській лізі. «Читайте, ось саме назву мадярською записав – «Balmazujvaros», - виймає папірець Валерій. – Не знаю, чи то правильний крок. Владові в Україні треба грати, тут сильніша ліга. Натомість угорці начебто спокусили зміною громадянства, сказали, що юнак відразу заграє за юнацьку збірну. Як на мене, Владислав і в українській збірній міг би грати».

Так поволі сягнула розмова й теми Євро-2016. «У мене є знайомий, який поставив перед чемпіонатом 50 тисяч гривень, що збірна України у трьохматчах не заб’є жодного м’яча, - розповідає Віталій. – Навіть не знаю, скільки ж то він виграв. Зізнаюся, я теж не вірив у нашу збірну ще до старту. Вважаю, що Фоменко мав більше довіряти молодим, зокрема нашим, херсонським хлопцям – Караваєву, Коваленку. Вітя трохи грав, а ось навіщо було везти Сашка? Щоб він на лаві усі матчі просидів?»

Поки глузували з героїчного виходу Тимощука у матчі проти поляків, час було й прощатися. Дякував Віталієві щиро, бо якби не ця річкова подорож і приємна балачка, враження від Херсона, мабуть, були б неоднозначними. Зрештою, враження враженнями. Найприємніше, що випадок дозволив познайомитися з такою приємною людиною, чиї біографія й історії можуть бути доволі повчальними.