Час змін. Чому чемпіонат другої ліги вже перестав бути професійним

З наступного сезону ФФУ хоче змінити статус Другої ліги на напівпрофесійну, однак дивізіон вже не перший рік живе в такому стані, продовжуючи лише формально надягати на клуби бирки "ПФК". UA-Футбол намагається розібратися, чому так сталося і що до цього призвело.

Реформи в нашій країні – постійна складова. Будь-який "кіпіш" не проходить без змін з уточненням, що раніше система працювала неправильно. Біда тільки в тому, що жодну з них не вдається довести до кінця. За п'ять років наступні функціонери приходять до влади зі своїми гаслами, які потрібно впроваджувати прямо зараз. Виходить ситуація, коли у великому будинку під назвою "Український футбол" вже розставляються меблі, але при цьому йдуть тріщинами стіни.

Цього разу ФФУ вирішила взятися за справу глобальну, раптом помітивши, що Друга ліга мало схожа на професійну. Атестаційний комітет (куди ж без нього у важливих питаннях) до цього нас підводив давно, старанно видаючи ліцензії на старт у 2Л практично всім, тільки у виняткових випадках відповідаючи відмовою. Особливо зворушливо виглядали ситуації, коли "добро" отримували клуби, які навіть на папері створені в той же рік, в якому стартували серед професіоналів. Немов в останні тижні до старту сезону в Будинку футболу відкривалося спеціальне вікно з експрес-атестації. Відвідували навіть думки заявитися ФК UA-Футбол цим складом за умови, що гарантії на будівництво стадіону під стінами нашого офісу будуть надані в якомога більшому обсязі.

Відділення зерен від плевел завдяки видачі атестатів з приміткою "доопрацювати по ходу сезону" відбувалося не на кордоні аматорського і професійного рівня, а у Другій лізі. Як наслідок, в останні сезони у дивізіоні відбувався бардак, на що не звертали уваги лише через низький інтерес до турніру.

Наприклад, відразу два клуби – "Металург" і "Суднобудівник" – тільки по ходу минулого чемпіонату встигли привчити, що вихід голкіпера в якості польового гравця буденне явище. Ще більш дика ситуація сталася у зустрічі між запорожцями та "Нікополем", коли в завершальній частині поєдинку на полі одночасно перебувало відразу чотири воротаря (по одному з кожної сторони виявилися польовими). Ну, а справжній фарс стався за кілька тижнів до цього, коли "металурги" в поєдинку проти "Іллічівця-2" знову виставили в старті двох стражів воріт. Шовкун виявився замінений після перерви, а Теленков не дограв зустріч через вилучення. До речі, подібна ситуація повторилася в недільному поєдинку на Кубок проти "Полісся". І ось уже замість перебору воротарів у "Металурга" опинився недобір.

Взагалі, кадрові проблеми по ходу тільки, знову-таки, минулого чемпіонату виникали чи не у всіх клубів Другої ліги: не так багато матчів можна згадати, в заявочних протоколах на які були потрібні 36 футболістів. Найчастіше в однієї, а то й в обох команд виникав брак кадрів. Наприклад, вже згаданий "Суднобудівник" міг починати матчі з дванадцятьма футболістами в заявці.

Різниця між лідерами та аутсайдерами дивізіону виявилася просто жахливою. "Суднобудівник" у восьми зустрічах з чотирма командами, які за підсумками сезону поповнили Першу лігу, пропустив більше трьох десятків голів, "Металург" і взагалі оновив історичні антирекорди дивізіону за загальною кількістю пропущених за один чемпіонат, а також найбільшої поразки в історії всіх профі ліг. Як мінімум миколаївці зараз намагаються зробити належні висновки зі своїх помилок, але, може, варто було "притримати коней" і дозволити всім бажаючим набити перші ґулі на аматорському рівні, а не на очах широкої аудиторії? З роками нас привчили, що "хочеться грати серед профі" і "регіону потрібен професійний клуб" - це залізні аргументи для отримання заповітного папірця з підписами бюрократів, закриваючи очі на падіння загального рівня.

ФК "Жемчужина"

Зайвий раз піднімати тему інфраструктури та якості полів пізньої восени або ранньою весною або матчів на базах, де проводилися ігри не молодіжних команд, а єдиних представників обласних центрів, немає сенсу. За давньою традицією заведено обходитися без масштабних реконструкцій або будівництв арен, а їх "підгонки" під мінімальні вимоги по ходу. І добре, якщо реконструкція починається, адже деякі клуби, буває, відтягують питання до отримання атестата, щоб був офіційний привід вкласти кошти в стадіон, немов у будь-який інший час оновлена арена не знадобиться. "Кремінь" роками ходив серед претендентів на вихід до Першої ліги, проте в питанні переїзду на стадіон з трав'яним покриттям далі розмов справа не пішла досі. Ланцюгова реакція через недбале ставлення до обов'язків доходить до футболістів, а страждає на фініші від цього тільки глядач чеоех низьку якість гри. До речі, тема відвідуваності все так само актуальна, як і кілька років тому. Не одного разу зустрічі Другої ліги відвідували сотні вболівальників, але можна ж у протоколі написати цифру, наприклад, в три рази більшу, бо ніхто не спростує: на матчі-то практично нікого не було.

І це не кажучи про постійні чутки про ігрі "з фіксованим результатом", які лише посилюються. Додамо, що за чвертьвікову історію другого дивізіону тільки одного разу вдалося пройти всю дистанцію, не втративши по її ходу жодного клубу. Це все імідж турніру, який топили з усіх сил. Причому, не стільки в очах глядача, скільки інвесторів. Мало хто буде серйозно ставитися до змагання, де відразу ж після жеребкування календаря одна з команд відмовляється брати участь у чемпіонаті, а друга - за тиждень після виходу з відпустки замислюється про це.

Практично про кожен клуб другого дивізіону можна розповісти "дотепні" історії, які на виході не додають турніру статусності. Хтось готовий з останніх сил називати це "автентичністю", але навряд чи постійні новини про курйози відіграють позитивну роль.

Друга ліга себе зжила в тому вигляді, в якому існувала в останні роки. Невідомо, до чого б вона в підсумку прийшла, але ФФУ було вирішено цей ланцюжок обірвати. Варіантів виходу із ситуації було два. Або посилити правила, залишивши дійсно всіх найміцніших, історія яких трохи довше, ніж десять місяців. Або опустити всіх до рівня напівпрофесіоналів. Зупинилися на другому.

Із залученням аматорських клубів може зрости тільки загальний змагальний рівень, у той час як зацікавленість глядачів до турніру скотиться ще нижче. Аматорами (у даному випадку йдеться про статус клубів) найчастіше ставка робиться тільки на посилення складу і поліпшення турнірних показників, а не загальну організацію роботи. Можливо, "Металіст" із "Дніпром" завдяки брендам і досвіду менеджерів, які працюють в них, зможуть допомогти другому дивізіону ожити і зрозуміти, що грати для себе можна в чемпіонаті міста, а тут потрібен більш серйозний підхід. Але не виключено, що процес вже не повернути назад.

За рік трясовина українського футболу буде поділена на період "до" та "після". Навряд чи новий виток історії доречно порівнювати з нинішнім: це буде інший час з іншими клубами та іншими вимогами до них. ФФУ пройшла великий шлях, щоб досягти цього. Тепер настав час дивитися, до чого це призведе.