Анатолій Бузник: про долю Лівого берегу, кремлівську пропаганду та підготовку до студентського чемпіонату Європи

Однією із жертв розв’язаної росією війни став "Лівий берег". Молодий столичний клуб, який за нетривалий період свого існування слугував яскравим прикладом розвитку та становлення, у сезоні-2022/23 не буде представлений ані на професіональному, ані на аматорському рівнях.

Про невтішну долю амбітного колективу "Лівого берега" та подальші плани у тренерській кар’єрі кореспондентові UA-Футбол у відвертому інтерв’ю розповів його колишній керманич Анатолій Бузник.

- Звістка про війну застала нашу команду у Туреччині, де проходив учбово-тренувальний збір, - згадує фахівець. – Здавалося б, ніщо не віщувало біди. На турецькій землі "Лівий берег" плідно працював, а 22 лютого провів перший міжнародний матч, у якому здобув перемогу над казахстанським "Кайратом". Під час того збору вдалося зустрітися і поспілкуватися із добре знайомими колегами – головним тренером кайратівців Курбаном Бардиєвим та відомим молдовським фахівцем Іваном Данільянцем. А вже менше, ніж через добу ми дізналися про масштабне вторгнення росіян в Україну. Після цього усі роз’їхалися хто куди. Одні 5 березня повернулися до України, а інші продовжили своє перебування за кордоном. А наприкінці того ж місяця від президента "Лівого берега" Миколи Лавренка ми дізналися, що професіонального клубу більше не буде. Після цього усі члени команди – як футболісти, так і її керівництво 31 березня написали заяви про звільнення. Що й казати, для усіх нас настали непрості часи. Особисто мені було важко аж до сліз на очах спостерігати за останніми тренуваннями "Лівого берегу" - команди, яка була готова здійснити крок щодо виходу на більш високий рівень. Та що поробиш: так склалося життя...

- "Лівий берег" складався не лише із професіональної команди. Наскільки відомо, клуб дбає і про підготовку юних футболістів…

- Наш президент – керівна ланка, яка впродовж усіх п’яти років займалася утриманням клубу і створенням належної інфраструктури. Зараз продовжується будівництво стадіону, робиться акцент і на розвиток дитячого футболу в клубній Академії. До "Лівого берегу" приходять усі бажаючі, з якими працюють наші дитячі тренери. Чого не скажеш про нас, тренерів професіональної команди. На жаль, проведену нами титанічну роботу, як і всі наші мрії, бажання та помисли було зруйновано рашистами. Ці виродки порушили все наше життя, в тому числі і футбольне. І не тільки в Україні та Європі, а й у всьому світі. Ніхто навіть і подумати не міг, що щось подібне можливе у ХХI cтолітті! Та як виявилось, ідіотизм та шизофренія однієї людини може внести суттєві корективи у життя багатьох мільйонів людей. Зло виявилось набагато цинічнішим, підступнішим та жахливішим, ніж всі ми могли уявити. Від звірств рашистських виродків, які у масі своїй позбавлені належного виховання, інтелекту та культури, наш мирний народ отримав безліч трагедій. Війна наклала відбиток на долю величезної колькості наших співвітчизників, і чимало хто з них залишився без домівки та роботи.

- Про працевлаштування замислюєтесь?

Поки що ніде не влаштувався, адже у мене були сімейні проблеми. Це серйозним чином позначилось на здоров’ї членів родини, тому перебуваємо за кордоном. А щодо працевлаштування, то я, як і футболісти та весь тренерський штаб, з яким довелося працювати разом у "Лівому березі", звичайно ж, думаємо. Та як кажуть, "се ля ві". А тим часом мені доручили готувати команду, створену на базі Ірпінської податкової академії, яка минулого року була чемпіоном України серед студентів. Вона братиме участь у студентському чемпіонаті Європи, який відбуватиметься у польскому місті Лодзь з 18 по 27 липня. А 10го числа у закарпатському місті Хуст почнеться тренувальний збір, що передуватиме старту у цих змаганнях.

- Тож нічого іншого, крім як очікувати зміни подій у війні, на даному етапі не залишається…

- Я не думаю, що питання в очікуванні. Тут інше: надія та впевненість в тому, що для України все закінчиться перемогою. Адже навіть якщо зло має перевагу на початковому етапі, то потім воно програє добру. Тож зараз у кожного з нас надія на Бога, на життєві принципи та на ЗСУ. А щодо всього іншого – покаже майбутнє. Пригадую, як колись мій дід за великим сімейним столом завжди говорив один і той же перший тост: "За мир в усьому світі!". Ми, молоді, тоді весь час усміхались, не розуміючи, наскільки серйозними та важливими були ці побажання. І от тепер маємо можливість на власному гіркому досвіді побачити, що означає відсутність цього самого миру. Війна – це трагедія, смерть, зламана психіка, порушення звичного образу життя кожної людини, її засадів та звичок. На превеликий жаль, російська пропаганда з давніх давен робила свою руйнівну справу. І те, що зараз твориться на росії у свідомості її громадян, є справжнім жахом. Внаслідок чого багато українців розійшлися по різним полюсам з близькими родичами із країни-агресора. З ними стало неможливо спілкуватися. І хто б що не казав, а провина за всі діяння лежить на російському народові, а не на конкретному її представнику – кремлівському виродку, якого тримають при владі ще з 1999 року. Не думаю, що цю війну вдасться легко закінчити, проте із впевненістю скажу: у світі завжди перемагає добро. Навіть в усіх казках, які ми читали у дитинстві, рано чи пізно настає щасливий кінець. Так було з Чахликом Невмирущим, і так, сподіваюсь, буде і з перебуванням у цьому світі Вови "Безсмертного". Скоріше б настав кінець гірким стражданням нашого народу. Я вірю, що Україна переможе і мир та спокій прийдуть на нашу землю.