Рух – Балкани: живі легенди, бездарне суддівство, брудне матюччя і народні гуляння

«Закрой рот или я те щас башку снесу» - так доступно і в популярній формі колоритний вболівальник із села Зоря Саратського району на Одещині вгомонив надто вихованого киянина, котрому не сподабалося, як емоційно тиснуть прихильники команди «Балкани» на бокового суддю. І таки так – вразливим столичним умам довелося змиритися, бо у неділю було не їхнє свято. Київ приймав фінал аматорського чемпіонату України, а отже трибуни УТК імені Банникова поруч із Домом футболу заповнили люди зі своїм, жорстким сприйняттям футболу. Футболу, в якому немає місця для сентиментів. Ні на полі, ні на трибунах.

До слова, глядачів на невеличкому стадіончику було значно більше, ніж за добу до того на прем’єр-ліговому псевдодербі. Власне киян на трибунах було від сили кілька сотень. Половина з них – діти, яких мали нагороджувати за здобуті на одному з турнірів призові місця. Всі інші з’їхалися, щоб підтримати рідні "Рух" та "Балкани", автобусами з Винників і Зорі. Вболівальників Одещини при цьому зібралося більше, ніж утричі. Вони заповнили майже половину трибун, тоді як винниківцям вистачило одного сектору. Додам, що вхід на стадіон був вільним.

Вітального «Слава Україні» від прихильників «Руху» «балканці» не зрозуміли. Втім, не поспішайте їх засуджувати. Це лише тому, що в селі Зоря живуть здебільшого етнічні болгари. Такими зокрема є й брати Златови, які утримують клуб «Балкани». Микола Златов – одночасно президент і гравець основного складу команди. Більшість присутніх на трибунах гостей спілкувалися між собою болгарською. Але то не означає, що Україна цим людям чужа. Навпаки, власники клубу «Балкани» допомагають воякам, які боронять цілісність України на сході нашої держави, матеріально. Кілька бійців приїхали із Зорі до Києва й у перерві матчу їх було урочисто вшановано.

Повболівати за «Балкани» приїхали замкомбата взводу розвідки батальйону «Дніпро-2» Андрій Марущак, боєць Дмимтро Голубєв і волонтер Віталій Белтадзе

Треба сказати, що саратці – люди ґонорові. І ґонор той проявлявся не лише в безкомпромісних випадах на адресу надто культурних киян. У перерві спробував перекупити в одного з вболівальників фанатську «розу» «Балкан». У це важко повірити, але на зустріч не пішов жоден із десятка опитаних. «Ви що, вона в мене єдина, ми їх спеціально замовляємо» - каже дядько років 60-ти. «Не можу. Я родом із Зорі, живу в Києві, - говорить чоловік, якому на вигляд трохи більше 30-ти. – Мені цей шалик хлопці із дому привезли. Приїжджайте до нас, там купите».

Така шана до клубної атрибутики рідної команди могла викликати лише повагу. На щастя, «розу» до власної колекції вдалося роздобути вже після матчу, завдяки колезі Олександрові Дем’янчуку. Він попросив шалика у когось із представників клубу «Балкан» й ці оперативно порадували цінним презентом.

А та невелика частина киян, котра вирішила відвідати матч, прийшла на стадіон, безперечно, для того, щоб подивитися на старих знайомих – Максима Шацьких і Олександра Алієва. Ті на полі були доволі помітними. Максим, граючи на позиції лівого вінґера, не цурався відходити назад і відпрацьовувати у відборі за молодших і менш майстерних партнерів. Їм Шацьких іноді на емоціях роздавав смачних пряників. Ті не огризалися. Видно, що легенду футболісти «Руху» поважають.

Алієв, граючи в середині поля, претензії висловлював рідше, хоча й було видно, що нерозуміння гри, недостатньо швидке мислення окремих футболістів виводять його з себе. Попервах Олександр, граючи на позиції плеймейкера, рідко вступав у відбори, а отримуючи м’яч, передачами шукав виключно Шацьких. Зате, завівшись в азарті боротьби у другому таймі, Алієв постійно повертався назад, йшов у жорсткі стики, бачив уже не тільки свого колишнього партнера по «Динамо». Не виключено, сталося це ще й тому, що Шацьких в ендшпілі зустрічі втомився і врешті був замінений. У першій же половині саме екс-динамівці організували єдиний, як потім виявиться, гол у ворота Олексія Паламарчука. Олександр зі штрафного метрів з 25-ти у своєму фірмовому стилі, коли м’яч в останню мить пірнає і, вдарившись в землю, летить у кут, пробив, голкіпер кулю відбив, а Шацьких холоднокровно зіграв на добиванні.

А ще Алієв з Шацьких давили своїм авторитетом на суддів. Апелюючи до рефері, Олександр та Максим слів не підбирали. «Вы меня, на…-б…ть, будете учить, как мяч устанавливать?» - емоційно промовив Алієв, готуючись виконати штрафний. «Ви» - то не з поваги до когось із арбітрів. Просто звертався Олександр одночасно до лайнсмена і судді в полі.

Найголовніше, що на «пігулки» судді цілком заслужили. Взагалі, дивним виглядає сам факт призначення на такий важливий поєдинок, до якого команди йшли впродовж року, а їхні власники витратили на цьому шляху чимало грошей, молодих неотесаних юнаків, котрі не мають досвіду роботи в матчах такої напруги. Та ще й хто ці юнаки? Арбітр у полі – Олексій Деревинський, син Олега Деревинського, колишнього гравця «Металіста», екс-судді, а нині спостерігача арбітражу. Лайнсмен – Євген Петраков, син тренера юнацької збірної Олександра Петракова. Четвертий арбітр – Клим Заброда, внук заступника виконавчого директора ФФУ Василя Климовича Заброди. Складається враження, що недіти колишніх суддів/інспекторів/футболістів судити в нашій країні не здатні.

Арбітраж під пильним кураторським оком П’єрлуїджі Колліни, котрий тоді ще не встиг промовити у «Великому футболі» визначну фразу про прогрес українських суддів впродовж останніх років, явно не відповідав рівню матчу. Деревинський-молодший під постійним пресингом трибун, дядьків-футболістів і авторитетів на кшталт Шуховцева чи Полтавця на лаві запасних, виглядав розгубленим, навіть зляканим. Призначивши у першому таймі справедливий пенальті у ворота «Руху», після виконання якого Микола Златов відкрив рахунок у матчі, рефері хвилин через п’ять побоявся вказати на позначку вже в іншому карному майданчику, коли оборонець «Балкан» загріб м’яч рукою, наче «гірник» Азеведо у зустрічі Ліги чемпіонів з «Реалом». За це Деревинський спершу удостоївся скандування «суддя – п…с» з винниківського сектору й постійної обструкції в подальшому.

Також у першому ж таймі, вже коли рахунок був рівним, суддя зарахував у ворота «Руху» м’яч, проіґнорувавши напад на воротаря Юрія Шевчука. Й лише під пресингом гравців із Львівщини взяття воріт рефері відмінив.

Вирішальним у зустрічі й турнірі загалом виявився епізод на 54-й хвилині. Саме тоді син наставника "Балкан" Андрія Пархоменка Костянтин майстерно пробив метрів з 20-ти у нижній кут і забив, як виявилося, «золотий» гол. До слова, Пархоменко-молодший ігровою манерою один в один нагадує батька, який свого часу успішно виступав у складі вищолігових тернопільської «Ниви» в її найліпші роки і одеського «Чорноморця». Костянтин так само грає в середині поля, як і Андрій, виконує великий об’єм руйнівної роботи, але приносить при цьому багато користі в наступі. За підсумками матчу Пархоменко-молодший справедливо був названий найкращим у поєдинку гравцем.

Андрій Пархоменко

Нагоди зрівняти рахунок винниківці мали дві: удар Алієва зі штрафного метрів з 25-ти в ефектному стрибку з-під поперечини потягнув воротар Паламарчук, а Шацьких трохи згодом, отримавши передачу зліва і маючи змогу виходити з голкіпером на побачення, вчинив щось дивне. Важко збагнути, бити Максим збирався чи віддава передачу в дотик і партнери його витонченого задуму не зрозуміли, але факт залишається фактом – м’яч поволі полетів до рук Паламарчука.

Граючий тренер Валентин Полтавець – найзірковіша поряд із екс-гравцем «Чорноморця» Анатолієм Опрею постать у складі «Балкан»

Зовсім недавно приблизно з цієї точки Олександр Алієв забивав у ворота "Порту"

Після матчу його найзірковіші учасники не приховували розчарування. Шацьких при цьому навіть відмовився давати будь-які коментарі, тоді як Алієв на контакт із пресою пішов. В стані ж «Балкан» панувала атмосфера ейфорії. Вболівальники чемпіонів збиралися висипати на поле з трибун відразу після фінального свистка, однак не робити цього, завернувши найпрудкіших, попрохав помічних Пархоменка Ігор Шуховцев. Легендарний воротар, до слова, багато палив як до матчу, так і під час перерви, а в другому таймі не витримав і вийшов на перекур за межі стадіону навіть під час гри.

На табло назва "Балкани" чомусь була написана російською

"Балкани" - свіжоспечені чемпіони України серед аматорів

Кубок в руках переможців

Фанфарами для тріумфаторів був гімн Ліги чемпіонів

Мить тріумфу

"Вперед, "Балкани"

Капітан "Руху" Богдан Костик з кубом, який не радує

Гуляння безпосередньо на полі розпочалися вже після того, як капітан команди Олександр Райчев отримав чемпіонський кубок. Сотні прихильників «Балкан» вибігли на поле і під звуки волинки й баяну, взявшись за руки і утворивши велике коло, завели танок. А вже за межами стадіону очікували пляшки з домашнім вином і напоями трохи міцнішими. Своє свято «балканці» заслужили. І нехай весь світ зачекає.

***

Фото автора