Перший тренер Павла Ісенка: Мій вихованець чимось схожий на П'ятова

Наставник головного порушника спокою вчорашнього півфіналу Кубка України "Маріуполь" - "Ворскла" розповів про роботу з юним даруванням і поділився думками з приводу його майбутнього.

Полтавська "Ворскла" завжди славилася хорошими воротарями. Так було і під час виступів команди в чемпіонаті СРСР, це ж спостерігається і після переходу українського футболу на самостійну основу. Вболівальники біло-зелених досі згадують надійну гру таких вартових воріт, як Олег Моргун, Андрій Ковтун, Сергій Долганський, Віталій Постранський, Андрій Пятов. У чемпіонатах незалежної України всі вони принесли чимало яскравих перемог в скарбничку "Ворскли", ставши прикладом для наслідування. Про високу майстерність цих голкіперів говорить той факт, що жоден з них у професійній кар'єрі не опускався нижче своєї планки. Більше того, майстерність Долганського і П'ятова у різні роки настільки вражала тренерський штаб донецького "Шахтаря", що незабаром обидва з'являлися в його лавах. Другий з них захищає кольори "гірників" до цих пір, водночас радуючи своїми впевненими діями і вболівальників національної збірної України.

Після того, як повернувшись із Донецька і провівши у воротах "Ворскли" не один сезон Сергій Долганський завершив кар'єру, на зміну йому прийшли молодші кіпери. Спочатку основним воротарем був Дмитро Непогодов, потім Станіслав Богуш, Богдан Шуст, Олександр Ткаченко. Останній з них був таким і в нинішньому сезоні, однак у розпал осені пост номер один зайняв Дмитро Різник. Саме цей 21-річний страж воріт вийшов вчора у стартовому складі полтавської команди у виїзному півфінальному поєдинку Кубка України з "Маріуполем". Коли в самому кінці додаткового часу, розуміючи неминучість серії післяматчевих пенальті, тренерський штаб "Ворскли" замінив його на нікому не відомого 16-річного Павла Ісенка, то люди, які спостерігали за матчем, напевно розділилися на дві категорії. Перша була неабияк здивована авантюрою Юрія Максимова, який довірив таку важливу місію зовсім ще не обстріляному на такому рівні хлопчині, а друга подумала: напевно головний тренер щось знає. І те, що вчора пізно ввечері побачила вся футбольна Україна, стало справжньою подією. Впевнений, пройде 5-10 і навіть "надцять" років - і про це унікальне досягнення будуть згадувати не тільки футбольні статистики та історики. Відбивши три удари маріупольців у серії з п'яти одинадцятиметрових, юний Ісенко став головним об'єктом для обговорень вчорашнього вечора та всього сьогоднішнього дня. У таких випадках зазвичай говорять: "Вранці він прокинувся знаменитим".

Про те, чи не зіграє злий жарт з хлопчиною його вчорашній спортивний подвиг, кореспондент UA-Футбол поцікавився у його першого тренера - Олександра Супруна.

- Вчора ввечері після гри Паша мені телефонував, ми спілкувалися, - розповідає мій співрозмовник. - І судячи з розмови, сподіваюся, що не зіграє. У всякому разі, я намагався його переконати, щоб він вчора і сьогодні трохи відпочив, а з завтрашнього дня все забув і почав з чистого аркуша.

- В дитячому футболі він не був схильним до перших симптомів дрібних форм зіркової хвороби?

- Ні-ні-ні, жодного разу такого, слава Богу, не було! Як людина Павло взагалі чудовий - це навіть не обговорюється. Він жодного тренування не пропустив без поважної причини. За характером хлопець чесний, скромний, порядний. Думаю, все має бути в нього нормально. Лише б агенти поменше наводили галасу і їх жага наживи не зіграла злий жарт. Вчорашню ейфорію Паша, думаю, переживе і буде працювати ще старанніше.

- Напевно за юним талантом вже стежать всілякі скаути. Вам про це щось відомо?

- На нього раніше виходили португальські "Спортинг" та "Брага", а ще були на нього запити з Бельгії. Що стосується Португалії, то під час відбіркових матчів чемпіонату Європи, які проводилися в цій країні, граючи за юнацьку збірну України (U-17) Ісенко не пропустив жодного м'яча в трьох іграх. З того моменту і стали надходити дзвінки від різних агентів. Із "Спортінга" ж телефонували після того, як взяли телефон Павла у бразильського півзахисника "Ворскли" Луїзау.

- Про що ви подумали, коли ваш вихованець вийшов на заміну перед серією післяматчевих пенальті?

- (Посміхається). Ніколи за десять років роботи з цим віком я так не хвилювався, як вчора. Варто віддати належне несподіваному та сильному ходу Юрія Максимова. Це навіть не обговорюється - справжній чоловічий хід. Думаю, жоден тренер на таке не зважився б. Але він ризикнув - і цей ризик себе повністю виправдав. Максимов бачив можливості юного воротаря на тренуваннях, тому знав, на що йшов.

- В дитячому футболі воротарські навички Ісенка відразу проявилися?

- Він прийшов до нас і сказав: "Я буду нападником". І варто відзначити: він був гравець - є такий вислів у футбольному середовищі. Паша був по-футбольному хитрий, добре розумів гру. Але незважаючи на свою ігрову гостроту, швидкості йому не вистачало. Зате він був довготелесий - втім, як і його батьки. Враховуючи, що у нього було хороше підґрунтя для зростання, я поступово переконав його спробувати себе у воротарському амплуа. Він спочатку не хотів, але потім, потренувавшись кілька тижнів, втягнувся - і все стало нормально. Місяців через два Ісенко помітно додав у воротарському вмінні. Ставши у "рамку" в дев'ятирічному віці, він став прогресувати семимильними кроками. Та й у "Ворсклу" він рано потрапив - у 14-15 років вже залучався до U-19, і з першою командою на збори їздив.

- У плані відбиття пенальті Павло в підлітковому віці теж був хороший?

- Так, було таке. Якось на представницькому міжнародному турнірі в Словаччині ми грали в матчі за третє місце, і в ньому не обійшлося без серії пенальті. У вирішальний момент, коли в разі пропущеного м'яча ми програли б, Паша м'яч "витягнув". Далі пішов наш удар, який виявився вдалим, а черговий, заключний, одинадцятиметровий Ісенко також парирував. Бувало, що і в іграх він пенальті "ловив".

- Застосоване ним під час першого ж удару "заманювання" гравця команди-суперниці - його давня "фішка"?

- Я навіть сам не знаю, що це було. Навіть коментатор запнувся, не знаючи, що говорити, коли Павло став у ворота, змістившись від центру ближче до стійки (сміється). Хоча він якось так пенальті вже "ловив", "заманивши" гравця, що бив. Це було в двосторонці, коли грали дубль і перша команда. Ісенко в тій зустрічі захищав ворота головної "Ворскли" і зумів "потягти" удар.

- Потрапивши до дорослого колективу, ваш вихованець не знітиться?

- Не думаю, адже у нього міцна психіка. Він спокійний, ніколи не нервував. Знаєте, в цьому Паша чимось схожий на Андрія П'ятова. Той може "привезти" гол на першій хвилині, а далі грає так, як ні в чому не бувало. Ось і Ісенко в дитячому віці був таким же: якщо і помилявся, то навіть не реагував на це: спокійно грав далі, ніби нічого й не сталося.

- Одна справа - серія пенальті, а зовсім інше - цілий матч. Як вважаєте, Павло Ісенко до цього готовий?

- Як я вже казав: сьогоднішній день йому ще треба пережити, а завтра починати працювати і працювати. А роботи у хлопця ще дуже багато. Хоча приємно, що задатки хорошого голкіпера у нього вже видно. Ісенко нещодавно грав у контрольному матчі за дубль "Ворскли" проти сильного першолігового "Інгульця" з Шустом і Бартуловичем у складі. Так от, відіграв він у ньому досить непогано. Так, припустився незначної помилки у передачі, коли партнер по команді повернув йому м'яч, а Паша, бажаючи зіграти хитріше, дозволив супернику його перехопити. Помилка ця дитяча, незначна. Проте в грі на виходах і на лінії Ісенко діяв досить впевнено та надійно, "витягнувши" три-чотири "мертвих" м'ячі.

- Виходить, що після вчорашнього матчу Юрій Максимов про воротарської позиції може вже не хвилюватися.

- Поки що рано про це говорити. Так, вчорашній матч в Маріуполі вдало склався для Паші, але повторюся: треба ще багато працювати. Ісенко до основи потрібно підводити плавно, а не різко. Інакше можна наламати дров. Втім, тренери у "Ворсклі" досвідчені - Максимов і Долганський в цьому питанні розберуться.

- Як ви вважаєте, на фінальний поєдинок Кубка України з київським "Динамо" головний тренер "Ворскли" включить Павла в число вісімнадцяти?

- Не знаю. Але мені здається, що так. І не стільки в розрахунку на чергову серію післяматчевих пенальті, скільки у вигляді заохочення. Щоб хлопець міг відчути атмосферу фіналу. Навіть якщо всю гру він просидить на лавці і на поле так і не вийде, це теж хороший досвід. Адже знаходитися всередині цього "котла" для юного футболіста також дорогого вартує.