Прес-конференція з новим тренером "Енергетика" Романом Покорою

- Можна поцікавитись Вашим останнім місцем роботи?

- Я вже три місяці в Україні після чотирьохрічної перерви. До того я працював в Азербайджані в команді «Симург». За підсумками минулого сезону команда посіла третє місце і цього сезону стала учасником єврокубків. Правда ми вилетіли після першого етапу від третьої чи четвертої команди Ізраїля. Хочу додати, що я, як футболіст, три роки провів в івано-франківському «Спартаку» і мріяв працювати в цій команді, та не склалося. А зараз у мене появилася схожа можливість.

- Чи слідкували ви за матчами «Енергетика»?

- Так, я слідкував за матчами «Енергетика». По інтернету дивився. Спостерігав, як «Енергетик» обіграв ПФК «Олександрію», команду, в якій я вісім років відпрацював. А цього року я дивився, як команда грала з одеським «Чорноморцем». Я не буду вдаватись в подробиці, та команда займає не те місце, яке вона мала б займати. Можливо, не лідер першої ліги, та принаймі в десятку команда мала б входити.

- Чи задовільняє вас інфраструктура клубу?

- Сама інфраструктура клубу мені сподобалася, є хороше футбольне поле, два штучних поля, чудова база і що мене здивувало - в команди дуже багато відданих уболівальників.

- Чи не страшно брати на себе відповідальність за результат команди в середині першого кола?

- Не сказав би, що ця ситуація така патова чи критична, та я впевнений, що ми з нею справимось. Інакше я б тут не сидів, якщо б не вірив. Перше, що я сказав президенту, що треба зробити все, щоб команда вилізла з тої ями! Бо це просто буде катастрофою для уболівальників. Тому ми не дозволимо, щоб команда вилетіла з першої ліги!

- Ви сказали, що говорили з президентом і він поставив вам чіткі, конкретні завдання. Як ви вважаєте, ці завдання на скільки реальні?

- Задача складна! Ви розумієте, що в регламенті записано що дві останні команди вилітають, а третя буде грати плей-офф. Я знаю, що таке грати плей-офф ще коли тренерував «Олександрію». Краще пережити пожежу, або ще щось того роду. Тому я думаю, що ми повинні це оминути... В мене просто така аура, що, я думаю, нам разом це вдастся зробити! В «Олександрію» я прийшов, тоді це був достатньо стабільний клуб і нам вдалося вивести його в вищу лігу і в вищій лізі трималися. Я не з Бурштина, я зі Львова, та це фактично моя батьківщина, тому що мені 80 кілометрів і я вдома. Тому я тут не стільки за фінанси, скільки за бажанням працювати і допомогти. Михайло тут працював і Олег, третій помічник завтра має приїхати і ми почнемо роботу. Та успіху нам легше буде досягнути звичайно при шаленій підтримці уболівальників. Тут нема металургійного заводу, який може виділяти мільйони. У нас є дух і надзвичайне бажання досягти результату. Звичайно, що фінансова база, хоча б допустимий мінімум повинен бути!

- Чи спілкувались ви з, тепер уже колишнім, тренером «Енергетика» Миколою Семеновичем Пристаєм?

- З Миколою Пристаєм ми товариші! І Микола дуже багато м'ячів забив з моїх передач! З ним я часто спілкувався. Він мені сам казав, що в команду потрібно влити якусь нову струю, повинен прийти якись новий тренер…

- Ви вже познайомилися з командою? Який в них настрій тепер?

- Ви розумієте, я бачив цю команду у Львові, як вони грали товариський матч. І бачив я, що хлопці грають з бажанням. Ви розумієте, це все західні футболісти. Зі Львова, з Бурштина, з Івано-Франківська, їх люблять на сході України. Я знаю на власному досвіді, що львів'яни принесли славу олександрійському футболу. Тому я думаю, що великих проблем не повинно бути. Звичайно, вони будуть, бо проблем нема в того, хто вже на тому світі, а решта всі повинні мати проблеми...

- А можливо є вже конкретні гравці, яких би ви хотіли бачити у складі своєї команди?

- Ви розумієте, справа в тому, що зараз дефіцит часу, бо до 31-го серпня можна було дозаявляти футболістів з інших команд, а зараз можна тільки вільних агентів. Я думаю, що ми повинні використовувати тих футболістів, які у нас є, адже вони ще себе не вичерпали. В принципі пошуки ідуть, але наразі я нічого сказати не можу... Правда є деякі футболісти, мені здається і з Михайлом переговорили, які просто засиділися, які не грають. Такого не може бути! Це гальмо для команди. В кожного повинна стояти якась мета! Ціль у команд є в тих, хто рветься вгору, чи в тих, хто старається втриматись, а з тими, які «бовтаються» десь там по середині не цікаво працювати... Мені так повезло в житті, що я завжди опинявся в екстремальних ситуаціях.