Литовка: Планував залишитися жити в Севастополі, але довелося шукати нове місце роботи

Голкіпер "Десни" Ігор Литовка розповів як розпочинав шлях у футболі, кар'єру у "Севастополі" та чому перейшов у чернігівський клуб.

– Вашим першим дорослим клубом був “Електрометалург-НЗФ” (Нікополь). Як у нього потрапили і як дебютували у дорослому футболі?

– Раніше у Нікополі була юнацька школа “Обрії”. Ми весь час, навіть у чемпіонаті міста, грали проти дорослих. Тому особливої адаптації не було. Потрапив у команду, тому що це була єдина міська команда, на той момент, вже аматорська. Був третім воротарем, потім другим… Особливо там не грав.

– Але у 2006 році Ви перейшли у “Севастополь”. Як там опинилися?

– “Севастополь” приїхав до Нікополя на збори. У них травмувався другий воротар, а “Електрометалург-НЗФ” грав з “Севастополем” спаринг. Їм сподобалася моя гра, запросили прийти спробувати себе на тренуваннях. Потренувався, сподобався, і надійшла пропозиція підписати перший професійний контракт.

– У “Севастополі” Ви були з 2006 по 2014 роки – 8 років. Чим запам’ятався цей період?

– На даний момент це був найяскравіший період. Якби не ця вся ситуація, яка склалася з Севастополем, я думаю, я б там і залишався. Запам’яталося все, починаючи від самого міста і закінчуючи вболівальниками. Все було на вищому рівні і щось окреме виділити важко. Все було майже ідеально.

– Ви довго жили у Севастополі і, напевно, можете оцінити: як там ставилися до російськомовних: чи були якісь утиски?

– Ні, нічого не було. Завжди розмовляли російською. Були хлопці зі Львова, і до Львова ми приїжджали, ходили нормально у екіпіровці “Севастополя”, розмовляли російською. У багатьох з тих, хто навчався у Севастополі, не було української мови у школі. З цим ніколи не було проблеми, завжди все було нормально.

– Чи стояло для Вас питання: залишатися у Криму або грати на “материковій” Україні?

– По-перше, у мене дружина з Севастополя, й до всіх цих подій я планував залишатися там жити та був близький до покупки нерухомості у цьому місті. Але так склалося, що де там залишатися? Команди тієї немає. “Севастополь” перестав існувати й я поїхав шукати нове місце роботи.

– Чому перейшли у “Десну” й чи надовго плануєте залишитися у клубі?

– “Десна” – амбітна команда, один з претендентів на Прем’єр-Лігу. З Олександром Дмитровичем Рябоконем я працював у “Севастополі”… Захотів себе випробувати. Поки тут. Контракт розрахований до літа, а там як вийде…

– Чому вибрали номер 72? Він для Вас щось значить?

– Це дуже цікава історія, яка сталася на стадіоні імені Гагаріна. 16 вересня 2007 року ми грали тут з “Севастополем”. Це був мій перший офіційний матч у Першій лізі. У нас був воротарський светр другого воротаря з номером 12, але 12-й був уже заграний. Довелося пластиром переклеювати номер: міняти 1 на 7. З тієї гри номер не змінюю.