Троє найкращих українських футболістів і опонування Тьєрі Анрі – спогади Олександра Грицая

Старший тренер "Руху" Олександр Грицай, який з 1997 по 2015 роки був футболістом і виступав в Дніпрі, Арсеналі, Кривбасі й Зорі й збірній України, пригадав свої найкращі матчі й найміцніших суперників.

- Гравець, проти якого було грати найскладніше у кар’єрі.

- Гадаю, це був Тьєрі Анрі. Він – дуже швидкий, тому його наздоганяти було дуже важко. Це розумний гравець. Ось ці дві риси робили його суперфутболістом.

- Чи вийде "Рух" в цьому сезоні до УПЛ?

- Впевнений в цьому на сто відсотків. В нас – хороша команда, чудовий Президент та класний менеджмент. Для підвищення у класі є всі необхідні умови. Не бачу змісту порівнювати бази «Зорі» та «Руху», адже луганчани орендували поля в запорізького «Металурга», а от той проект, який будується в «Русі», буде фантастичним.

- У кого з гравців найсильніший удар?

- В «Русі», гадаю, найсильніша гармата в Івана Брікнера. Головне, щоб потрапляв у ворота (Сміється). А от у світовому футболі вважаю, що найпотужнішим ударом володів Роберто Карлос. Щодо теперішніх гравців, то, гадаю, в Кріштіано Роналду – класно поставлений удар.

- Який ваш найкращий матч у кар’єрі?

- Найбільш пам’ятним є мій перший матч у єврокубках проти «Фіорентини». Щоправда, я вже й не пригадаю, як тоді зіграв. Було шалене хвилювання. Почали грати і все стало гаразд. Якщо ще й зробити кілька вдалих дій на полі, то взагалі з’являється впевненість у своїх силах.

- Як вам перебудування футбольного клубу «Зоря» Луганськ?

- Мені дуже імпонує гра «Зорі» і те, як команда перебудувалася. Вони грають при Скрипнику зовсім по-іншому, аніж це було при Вернидубу. Зрештою, я слідкую не лише за «Зорею», а й за всіма клубами УПЛ. Гра, яку пропонує Віктор Скрипник, мені подобається. Єдиний момент, на який звертаю увагу, зараз «Зоря» гне постійно одну лінію. Я не бачив, щоб вони перебудовувалися під суперника. В них завжди в центрі поля вибудовується цей ромб. Команда грає від своїх сильних сторін.

- Назвіть трьох найкращих гравців, з якими грав Олександр Грицай і чому?

- З багатьма довелося пограти. Все ж моя трійка така: Андрій Шевченко, Сергій Назаренко та Олександр Рикун. З Шевченком я багато не грав, але достатньо часу тренувався. В тренувальному процесі він дуже добре реалізовував моменти. Якщо він виходив з голкіпером віч-на-віч, то це в переважній більшості завершувалося голом.

Також у нього був добре поставлений удар. Загалом, Шевченко – гравець топ-рівня. Назаренко – це світла голова на полі. Він був класним диспетчером у футболі. Рикун – унікальний футболіст. Складалося враження, що у нього очі є на потилиці. Людина бачила все поле ідеально. Єдине, що йому не вистачало – наполегливості в роботі. На тренуваннях він взагалі не перепрацьовував. Рикун завжди говорив: «Нехай тренується той, хто не вміє».

- Ваш взірець з тренерів, робота якого імпонує найбільше?

- Я тут буду банальним, адже мені, як більшості, дуже подобається робота Хосепа Гвардіоли. Також імпонують такі тренери, як Ральф Рангнік та Марсело Б’єлса. Про футбол Гвардіоли всі знають: багато тактики та атаки. Він змінює стилі, еволюціонує. Його футбол в «Браселоні», в «Баварії» та в «Сіті» був різним. Стиль Рангніка – це настирливість, агресія та пресинг. Із «Зорею» ми грали проти його «Лейпцига». Можу сказати – це топ-рівень. Зі сторони дивишся і не можеш сказати, що вони постійно працюють в максимальному темпі, але їхні вибухові прискорення на десять-двадцять метрів фантастичні. А от у Б’єлси команди грають в розумний футбол. Він все прораховує до найдрібніших деталей.