Артур Авагімян: про голи-красені, стажування в Бордо і виховні заходи Ковальця

У розпал цієї осені Артур Авагімян взяв за правило регулярно радувати око футбольних гурманів красивими м'ячами. В кінці жовтня він вразив ворота тернопільської "Ниви" "сухим листом" - голом після подачі кутового, а в минулий уїк-енд відзначився ефектним ударом зльоту під поперечину з правого краю.

- Ваш гол у ворота харківського "Металіста 1925" визнаний кращим у минулому турі. Як він народжувався?

- Та нічого особливого. Ще до того, як м'яч відскочив до мене після подачі кутового, я прийняв для себе рішення, що в один дотик буду подавати або бити. Коли побачив, що воротар гостей пішов "читати", залишивши вільний кут, я підлаштувався під м'яч і пробив. Вийшло вдало.

- Рішення бути по воротах з настільки незвичного місця - експромт або ж домашня заготовка?

- Воно було спонтанним.

- А що скажете про гол з кутового у ворота тернопільської "Ниви" за два тури до цього?

- Цей гол ми постійно награємо на тренуваннях. У недільному матчі з "Металістом 1925", як і до цього в Херсоні у грі з "Кристалом" теж міг забити таким чином. Але в обох випадках не вдалося - м'яч потрапляв у поперечину.

- Чи відомо вам, хто з футболістів минулого є визнаним майстром "сухого листа"?

- Лобановський?

- Так.

- Знаю-знаю. Читав про це.

- У цьому чемпіонаті голи-красені вже стали вашою візитівкою. Звідки таке вміння?

- Не знаю ... Щастить, напевно. Хоча головне для мене - щоб команда виграла. А яким буде взяття воріт - красивим чи звичайним, вже не настільки важливо. Адже гол не пахне.

- Крім везіння напевно є ще й певний відсоток майстерності.

- Хочеться вірити, що так (посміхається).

- Колись футболісти відпрацьовували удари, залишаючись на полі після тренувань. Ви подібне теж практикуєте?

- Звісно. Футболісти групи атаки завжди залишаються після тренування. Відпрацьовуємо удари з Олексієм Геннадійовичем Антоновим (одним з асистентів головного тренера Сергія Ковальця - Прим. В.К.). Він нам підказує, допомагає.

- Судячи з ваших голів, це йому вдається непогано.

- Виходить, що так.

- Схоже, що після ще двох-трьох таких голів-шедеврів кількість потенційних покупців на футболіста Авагімяна зросте. Ця перспектива не відволікає?

- Якщо чесно, то про це навіть не думаю. В даний момент я є гравцем "Чорноморця" і у мене лише одна думка: як цьому клубу допомогти. А які будуть виникати в кар'єрі варіанти, навіть не обговорюю.

- Якби рано чи пізно довелося змінити клуб, в якій країні хотіли б опинитися?

- Для потрапляння в серйозний чемпіонат найближчим трампліном могла б стати Бельгія. Як показує практика, багато українських футболістів їдуть в чемпіонат цієї країни, де непогано себе проявляють. Взяти, приміром, Малиновського. У топ-чемпіонат, яким є італійська Серія А, він потрапив саме з Бельгії. Ось і мені б хотілося пройти такий же шлях, але замість Італії спробувавши свої сили в Іспанії. Це моя дитяча мрія.

- У "Чорноморець" ви перейшли з вірменського "Алашкерта". Як виник цей варіант?

- Коли взимку я приїхав з Вірменії, на той момент вже точно для себе вирішив: буду йти з "Алашкерта". На тодішнього головного тренера "Чорноморця" Остапа Маркевича вийшов мій агент, після чого був перегляд і підписання контракту.

- Сумнівів або жалкування про те, що йдете в команду першої ліги, не виникало?

- Ні. Я ж бо знав, що це за клуб. Багато представників Прем'єр-ліги не можуть змагатися з "Чорноморцем" щодо інфраструктури, стадіону та наданих умов. Чи були роздуми? Так, були. Але коли я приїхав і все побачив на власні очі, то прийняв рішення залишитися в Одесі.

- За неповний рік перебування в "Чорноморці" до команди вже звикли?

- Якщо чесно, так. Завдяки карантину минулий чемпіонат продовжувався і адаптація пройшла ефективніше. Хто зна, якби не було його - і щодо цього все могло бути по-іншому. А так в новому колективі було багато часу для того, щоб потренуватися з хлопцями, познайомитися ближче і звикнути один до одного. Вийшло так, що в цьому календарному році ми фактично граємо без перерви. З одного боку це складно, адже накопичилася фізична втома - все-таки без відпустки ми десь тридцять матчів зіграли. Але з іншого боку є і позитивний момент: ми знаходимося в ігровому тонусі і добре відчуваємо один одного на полі.

- Яке прізвисько використовують на вашу адресу партнери по команді?

- "Авагі" або "Ара".

- На них не ображаєтеся?

- Ні, ну що ви! Все відмінно! Справа в тому, що так мене ще з часів виступів у дублі донецького "Шахтаря" називають. Мені самому ці прізвиська подобаються.

- У вас вірменське коріння, але громадянство українське. Звідки ваш рід?

- Мої батьки - вірмени, а я народився на українській землі - в Маріуполі. Тато і мама самі з Баку, але коли почалася азербайджансько-вірменська війна, вони переїхали спочатку в Єреван, а вже потім в Україну.

- Ким ви себе більше вважаєте - вірменином чи українцем?

- Я ріс все життя в Україні, але більше схилявся до того, що на сто відсотків вірменин - і в Вірменії мені буде краще. Але коли туди поїхав, то зрозумів: менталітет у мене повністю український. А ось коріння вірменські, і цим буду пишатися все життя. От і виходить, що відчуваю себе і українцем, і вірменином одночасно.

- У родині спілкуєтеся вірменською мовою?

- Якщо чесно, то російською.

- А українську розумієте?

- Українську розумію (посміхається). Я в школі вчив українську мову, так що знаю її добре. І навіть можу розмовляти нею.

- З представниками вірменської діаспори в Одесі контактуєте?

- Багато вірменів мені пишуть повідомлення, за що їм велике спасибі. Правда, сказати точно, що вони перебувають в цій діаспорі, не можу.

- Чи є у вас в Одесі улюблені місця?

- Як такого немає, тому що живу на базі в Совіньоні. Влітку було море, "Ібіца" (популярний нічний клуб в Одесі - Прим. В.К.). Іноді можемо виїхати кудись з хлопцями поїсти. Наприклад, в ресторан "Південь" - там дуже смачно готують. Правда, дорого (посміхається).

- Невже футболісти так мало заробляють?

- Раніше ми заробляли більше. Хоча скаржитися не буду: якщо враховувати, яка ситуація зараз у нас в країні, то дійсно добре заробляємо.

- В українському футболі ви встигли пограти в дублі донецького "Шахтаря", в "Маріуполі" і столичному "Арсеналі". Де відчували себе найбільш комфортно?

- Скрізь було нормально. Але період, проведений в "Арсеналі", був особливим - от його і виділю. Адже до того, як я потрапив в цей клуб, був півроку без команди. Хто зна, може вже давно закінчив би з футболом, якби наставник "Арсеналу" Ігор Леонов не повірив в мене і не взяв до себе. Він дав мені шанс проявити себе в Прем'єр-лізі, за що я йому вдячний. Це був один з пам'ятних етапів в моєму житті.

- Наскільки відомо, ще до "Арсеналу" ви стажувалися у французькому "Бордо". Яким вітром вас туди занесло?

- Після виходу з "Маріуполя" я шукав собі команду. Хотілося пограти в Європі, і так вийшло, що опинився у Франції, де живе мій брат. Тренуючись з однією з аматорських команд, я взяв участь в матчі, зігравши проти сина відомого французького футболіста Лорана Блана. Після гри за допомогою брата, який володіє французькою, поспілкувався з ним, попросивши його допомогти мені з працевлаштуванням. Той пообіцяв. Незабаром син Блана зателефонував і повідомив, що є варіант потренуватися з "Бордо". Так я там і опинився.

- Що ж не зрослося?

- Все було чудово, просто на той момент мені було вже 21 рік. А у французів в цьому віці ти повинен показувати результат в першій команді. Якщо немає - йдеш в оренду. У другій же команді грають пацани по 16-17 років, і мені відразу сказали, що немає сенсу, щоб я займав місце якогось юного хлопця. І хоча мені пропонували варіанти для перегляду в командах другого французького дивізіону, я не залишився. До того ж, на той момент у мене як раз підходив до кінця термін дії візи. Я повернувся в Україну, де відразу опинився в "Арсеналі".

- До вимог керманича "Чорноморця" Сергія Ковальця звикнути встигли?

- Так. Перед кожною грою я знаю, що і як потрібно робити. У роботі з цим тренером відчуваю себе комфортно. Сергій Іванович відчуває, як знайти підхід до того чи іншого футболіста - де сказати спокійно, а де гримнути. Був період, коли мене потрібно було гарненько струснути, і в розпал сезону він це зробив (посміхається). За що я йому дуже вдячний.

- Які завдання стоять перед "Чорноморцем" в цьому сезоні?

- Завдання одне - вийти в Прем'єр-лігу. Хотілося б зробити це з першого місця. Адже одна справа - просто підвищитися в класі, а зовсім інше - виграти чемпіонське звання.