Екс-прес-секретар Металурга З Роман Акбаш: Я спитав у заступника мера: "Як ви плануєте заробляти гроші в МФК?" Він відповів, що ніяк

Роман Акбаш - знаменитий історик і гід Запоріжжя. Його "прогулянки в минуле" збирають десятки людей. Але в минулому самого Романа теж багато чого цікавого – банкрутство запорізького "Металурга", створення нового клубу і звинувачення в здачі матчів.

– Ти пам'ятаєш свій перший похід на футбол?

– Добре пам'ятаю! В цьому році виповниться 30 років з того моменту, як я став футбольним вболівальником. Це було 7 травня 1991 року. "Металург" зустрічався з московським ЦСКА, зіграли по нулях. ЦСКА в той час був грізною силою. В останньому чемпіонаті Союзу вони взяли чемпіонство і Кубок СРСР. Мені було 11 років, у батька не було часу сходити зі мною на стадіон і мене відпустили самого. Далі рубль, а з урахуванням того, що дитячий квиток коштував 10 копійок, то мені вистачило грошей ще і на програму, і на значки.

В 93-му році я познайомився з футбольними журналами, фанатським самвидавом і почав цікавитися цим рухом. А в 1996 році в перший раз відправився на виїзд слідом за командою.

– В Запоріжжі було два професійні клуби – "Металург" і "Торпедо". Як ти визначився з улюбленою командою?

– У той час на слуху був більше "Металург". У 91-му вони переграла і київське "Динамо", і московський "Спартак". Як можна було не вболівати за цю команду? Тим більше всі мої друзі і знайомі ходили на "Металург", а жив я на Верхній Хортиці (дальній район на правому березі Дніпра – прим.авт.). У 80-і роки старшокласники ходили з біло-блакитними краватками (на той час – кольори "Металурга"). Фарбували одну половину білих простирадл синькою і вивішували їх де тільки можна... "Торпедо" від мене було далеко – на Космосі (дальній район на лівому березі Дніпра (прим. авт.). Ми з хлопцями навіть жартували, що матч "Торпедо" - "Металург" – це повноцінний виїзд і що нам простіше і швидше змотатися на "Метеор" в Дніпропетровськ, ніж на стадіон "Торпедо".

На останньому матчі запорізького дербі ми перебралися через паркан і підбігли до футболістів "Торпедо"... Нас потім навіть в міліцію доставили, один футболіст на мене заяву хотів писати, але все обмежилося профілактичною бесідою міліціонерів з моїми батьками.

– На своїй Facebook-сторінці ти виклав газетну вирізку з першого матчу "МЗ" в "вишці" чемпіонату СРСР проти "Спартака". Тоді на матч прийшло 28 тисяч осіб. Чому з кожним роком відвідуваність українського футболу падає?

– Навіть якщо брати тільки фанатський рух, то динаміка його розвитку у нас в країні хвилеподібна. І зараз вона на спаді. В останній раз футбол в Запоріжжі був на хвилі за часів, коли ним володів Ігор Дворецький (акціонер "Індустріалбанку" – прим. авт). Ми тоді перегравали і "Шахтар", грали з "Динамо" у фіналі Кубка України. Тому і народ ходив, а фанатський сектор був повний людей з прапорами і шарфами.

Взагалі перший відтік уболівальників трапився на початку 90-х. Пов'язано це було і з економічної складової, і з втратою інтересу серед уболівальників. Візьмемо тих же фанатів "Динамо Київ". Вони по шість разів за сезон в Москву їздили на матчі, а тут треба було їхати в Шепетівку на матч з "Темпом"... Були часи, коли київські фанати років п'ять поспіль, а може і більше, взагалі не приїжджали до Запоріжжя.

"Хотів першим оголосити про завоювання "Металургом" трофея, а оголосив про банкрутство улюбленої команди"

– У 2014 році ти перестав бути звичайним фанатом і очолив прес-службу "Металурга". Як так сталося?

– На той час я працював журналістом в одній із запорізьких газет. В редакції почалися важкі часи і головний редактор газети запропонував познайомити мене з Сан Саничем Томахом, легендою запорізького клубу і на той момент спортивним директором "Металурга" – тоді якраз в клубі шукали керівника прес-служби. У мене тоді тільки народилася дочка і мені потрібна була робота. На співбесіді Томах поставився до мене насторожено. Адже я на той момент фактично був чимось на зразок прес-аташе у металургівського фан-руху.

Але через два тижні мені зателефонували і запропонували посаду. І це незважаючи на те, що у мене немає закінченої вищої журналістської освіти, а за регламентом вона повинно було бути. Може, просто не знайшли нікого більш підходящого, а може якраз зіграло роль те, що я був дуже видатним фанатом "Металурга".

– В якому стані був клуб, коли ти почав в ньому працювати?

– "Металург", яким володів Олександр Богуслаєв з 2012 року, спочатку був міцним середняком. Фінансування було стабільним, зарплати вчасно виплачувалися. У той час деякі футболісти могли отримувати по 10-20 тисяч доларів на місяць. Хоча за часів "Індустріалбанку", напевно з зарплатами справа була ще краще.

При цьому в організації роботи були деякі, скажімо так, нюанси. Ми навіть жартували, що для того, щоб нам отримати пачку паперу, потрібно було списати запитами пів-пачки. Ускладнювало роботу і те, що багато хто з керівників клубу були далекі і від спорту, і від футболу, зокрема.

Пам'ятаю якось грали ми на зборах з якимось боснійським клубом. Для збереження рівня секретності в підсумковій новини було дано вказівку на сайті деяких футболістів у складі не називати за прізвищем, а позначати як "гравець на перегляді". Я керівництву кажу, мовляв, 21 століття на дворі, якщо ми не дамо чогось на офіційному сайті, то замість нас про це напишуть на інших ресурсах. Як у воду дивився – поки ми намагалися зберегти таємність, боснійський клуб на своєму сайті виклав в складах імена і прізвища всіх гравців, які виходили на поле за "Металург".

– Ти помітив момент, коли Олександру Богуслаєву набрид клуб і він вирішив припинити фінансування?

– Я не впевнений, що Богуслаєву взагалі колись був дуже цікавий футбол. Так, він ходив іноді на матчі, але є чутки, що клуб йому просто нав'язали, щоб Запоріжжя не залишилося без професійної команди. А першим дзвіночком було те, що в один момент "Металург" не поїхав за кордон, а провів збори в Запоріжжі. Всі інші роз'їхалися в Туреччину та Іспанію, а наші хлопці тренуються на базі на Великому Лугу. Потім вже пішли затримки зарплат, досвідчені гравці почали відмовлятися грати, на поле почала виходити молодь. Особливо запам'ятався домашній матч з "Динамо", остання гра взагалі в історії клубу. "Металург" провів його в Києві, тому що на той момент вже всі грали і працювали в клубі фактично на голому ентузіазмі. Грошей взагалі вже не було – ніяких і ні на що. Кияни організаційно допоможи фінішувати тоді в осінній частині чемпіонату, тому і грали в столиці. Я тоді поїхав з командою, адже це був "домашній" матч, і я повинен був відповідати за прес-конференцію і, наприклад, за ті ж рекламні банери навколо поля або моменти пов'язані з телетрансляцією. А раптом за зиму відбулося б якесь диво і ми вийшли б на весняну частину? Сподівалися, вірили і тому відпрацьовували все що потрібно за регламентом, договорами і контрактами. Навіть, тоді, коли вся "верхівка" клубу вже фактично поставила хрест на клубі.

І ось на той грудневий матч ми приїхали до Києва на автобусі перед самим початком матчу. Програли 0:6. Перед цим теж був ряд катастрофічних результатів. Було страшенно соромно. Але я не згоден з тими людьми, які відверто на чому світ стоїть критикували гравців за такі результати. Хіба вони могли бути іншими – ці результати? "Металург" догравав з юними пацанами, які до цього толком навіть в першості дублерів не пограли. Вони отримували зовсім мізерні гроші, навіть коли умови контрактів з ними ще виконувалися. Морально-вольові якості – це, безумовно, потрібна і прекрасна річ, але лише на них одних довго не протягнеш. Чи багато хто з тих, хто вийшов тоді на поле потім ще грали в матчі Прем'єр-Лізі? Напевно, пальців на одній руці вистачить перерахувати, з лишком.

– Тобі довелося оголосити про банкрутство "Металурга". Пам'ятаєш як ти дізнався про цю новину і що відчував?

– Дуже добре пам'ятаю. Це сталося напередодні мого дня народження 8 вересня 2015 року. У мене на наступний день був запланований відгул і тут ввечері дзвонить телефон. Дивлюся – президент клубу. Ну, думаю, щось екстраординарне. Зазвичай так мені дзвонили лише керівники рангом нижче. Піднімаю трубку і чую питання: "Рома, а ти маєш доступ на сайт, треба новину поставити? Можеш же це зараз зробити?". Уявляєш – чи є у мене, у керівника прес-служби, доступ до клубного сайту?! Це дуже яскрава фраза, яка характеризує керівництво "Металурга". Вони, напевно, думали, що вся інформація на сайт сама якимось дивним чином застрибує, а футбол взагалі це тільки те, що на поле в двох таймах відбувається.

...Коли я побачив текст заяви, яку повинен був опублікувати на сайті, у мене всередині все обірвалося. І як у вболівальника, і як у працівника клубу. Мабуть, це був один їх гірших моментів у моєму житті. Очевидно, що наступного дня я не святкував, а відповідав на шквал дзвінків і листів. Адже, знаєш, у мене навіть була така мрія – я хотів першим оголосити всім миру про завоювання "Металургом" якогось трофея. Ну ось, не повіриш, мріяв, про те, як я прямо з робочого місця рвону на футбольне поле – святкувати з командою, з фан-сектором, отримувати медаль. Чесне слово, одна з командного комплекту там би точно була б моєю... Але, бачиш як доля розпорядилася – оголошувати мені довелося про банкрутство улюбленої команди.

За рік членами фан-клубу "Металург" стали всього 50 чоловік. Причина – наш менталітет.

– В результаті "Металург" припинив своє існування. Вже з наступного сезону у другій лізі почав грати новий "Металург", місцева команда "Россо Неро", яка змінила назву. Однією з особливостей нового "Металурга" було членський квиток вболівальника. Річний внесок становив 180 гривень. Хто придумав такий принцип?

– Ми, засновники клубу з боку вболівальників – в особі громадської організації "Металург назавжди". Я в свою чергу був одним з керівників цієї організації. Вивчав подібний досвід, і світовий, і наприклад, рівненського "Вереса". У них була схожа схема фінансування, ми десь її перейняли.

– За рік членських внесків надійшло всього на 14 162 гривні. Що це: недоробка піар-служби і маркетингу або байдужість вболівальників до свого клубу?

– Багато факторів. В першу чергу – наш менталітет. Зараз я посміхаюся, коли вітчизняні фанати висувають ініціативи створити свій футбольний клуб – що щось на зразок United of Manchester, з бюджетом за рахунок тільки коштів самих уболівальників. Шкода, звичайно, це говорити, але в нашій країні це утопія. Нікто у нас в такій кількості грошей на існування клубу не збере. Тим більше, якщо починати треба буде з самих низів і з не найприємніших результатів. Я теж був весь із себе такий романтик і оптиміст, дуже хотів, щоб якась вболівальницька модель клубу спрацювала. Але за рік в клуб вступило "аж" трохи більше півсотні людей. Очевидно, в цьому є зокрема і наша вина – десь не вистачило якихось умінь, навичок, сил і тих же грошей. У нас не вийшло, ноша виявилася не під силу – розраховували, що сил цих буде більше. Але я б дуже хотів, щоб в Україні це все-таки у кого-то коли-небудь вийшло.

– Були коробочки для пожертвувань на матчах.

– Так, збирали гроші і таким чином. Спочатку "Металург" грав на маленькому стадіоні "Титан", він знаходиться на Кічкасі, в робочому районі міста. Вхід був безкоштовним, але на вході стояла така коробка. За трибунам її теж носили. На ігри збиралися по дві тисячі глядачів. Люди приходили сім'ями, з колясками, з домашніми тваринами. Атмосфера на стадіоні була чудова, дуже душевна. Тим більше, тоді ігри були рівними, без розгромних поразок, які почалися пізніше...

– Добре, що ми заговорили про ті самі розгроми. Сезон 17/18 "Металург" закінчив на останньому місці Другої ліги групи Б з 7 очками і 133 пропущеними голами. Подейкували, що "Метал" здає матчі. Як ти можеш прокоментувати цю ситуацію?

– Пам'ятаю одного разу особисто спілкувався по телефону з Кочетовим, який керував Комітетом ФФУ з етики і Чесної гри. Каже, мовляв, ми почали перевірку. Запитує, ви нам сприяти будете? Так, кажу, повністю – дамо всі записи ігор, все інше зробимо, що в наших силах. І ось тут прикро вийшло. Ми отримали огульні звинувачення, всі, кому не лінь, розповідали про якісь "ігри на контору", виходили якісь передачі, де малювалися схеми здачі матчів і називався "Металург". Наносилася колосальна шкоди репутації, яка у нас через спортивні результати і так була не дуже. І що в результаті? Два роки минуло, або навіть три – а де ж результати цих розслідувань? Або вибачення, якщо підтверджених фактів не знайшли? Ця ситуація стала однією з причин того, що я в підсумку прийняв рішення покинути клуб і практично остаточно розчарувався у вітчизняному футболі.

– "Металург" - "РоссоНеро" намагався знайти великих спонсорів серед підприємств міста?

– Я досить добре ставлюся, наприклад, до Андрія Богатченка (одному із засновників клубу). Він зі своїми друзями і партнерами вкладав в ФК свої особисті гроші. Так, їх в підсумку було недостатньо. Але ж і вони не олігархи, тому особисто мені їх немає в чому звинуватити – тим більше, як вище казав, цей "Металург" і вболівальникам не дуже-то і потрібним виявився. Але засновників з "Россо Неро" футбольні люди, як мені здається, не сприймали – це такі особливості місцевої футбольної кухні, чи якісь особисті взаємини, чи ще щось, мені складно судити. Але багато хто з тих, хто міг би реально допомогти на той момент єдиному професійному клубу області, від нього відвернулися, причому демонстративно. Були навіть ситуації, коли зверталися за допомогою до вихованців "Металурга", його колишніх гравців. Вони прямим текстом говорили: "Цим людям ми допомагати не будемо".

Муніципальний "Металург" потрібен для того, щоб в ньому грали не найкращі вихованці

– У 2017 році мер Запоріжжя оголосив про створення ще одного ФК "Металург", але тепер уже муніципального. Чи вважаєш ти новий МФК спадкоємцем того самого "Металурга"?

– Я завжди говорив, що муніципальні клуби – це минуле століття. По-моєму, вони існують зараз тільки в тоталітарних державах. У Росії, наприклад, де "Газпром" спонсорує "Зеніт".

У мене є друзі з мого фанатського минулого, які тепер вболівають за МФК. Це їх вибір, і я не в праві їх засуджувати. Просто у мене своя думка. Дивись, ось я живу в приватному секторі, в не самому фешенебельному районі міста. На моїй вулиці немає ні асфальту, ні освітлення. Може краще людям дороги на районах заасфальтувати, або залатати ті, що є, або внутрішньодворові відремонтувати? Згоден, є ті, кому важливо ходити на футбол. І ті, хто працює в цьому клубі – багато хто з них чудові люди. Але мені, здається, що в місті набагато більше тих, хто футболом взагалі не цікавляться. Скільки там матчі МФК глядачів збирають? І скільки з цих глядачів приходять на стадіон за свої гроші, а не за безкоштовними квитками?

І чому, наприклад, ми фінансуємо професійний футбольний клуб, а не гімнастичні зали для дітей, наприклад?

Я вважаю, що жити треба за коштами – і це правило працює і в разі футбольних клубів. На мою думку, наше місто достатніми коштами для утримання футбольного клубу не володіє. На одній із перших прес-конференцій я задав питання заступнику мера: як ви плануєте заробляти гроші в МФК? Він мені відповів, що вони взагалі не планують заробляти. Що? Як таке може бути щось в сучасному футбольному клубі? Тим, хто не планують заробляти в своїх футбольних клубах, рано чи пізно доведеться заробляти або в абсолютно інших клубах, або в якихось інших галузях.

– Дитячий футбол повинен фінансуватися?

– Так, дитячі школи та дитячий спорт треба підтримувати, це очевидно. Ось тільки, коли, наприклад, чиновники кажуть, що муніципальний ФК потрібен для того, щоб було де грати випускникам ДЮСШ, мені здається, що це лукавство. Не вірю я в те, що найкращі вихованці нашої муніципальної школи підуть саме в "Металург". Що їм робити щось у Другій лізі? Вони підуть в "Шахтар" або "Зорю". Бюджет клубу Прем'єр-ліги і апетити футболістів цього рівня – це знаєте зовсім вже непідйомні речі для комунального підприємства.

– Ти проводиш екскурсії по Запоріжжю. Чи є в планах зробити тематичну екскурсію по футбольному минулого?

– Зізнаюся, є такі плани. Поки вони ще не зовсім оформилися в готовий продукт. Але дещо, скажімо так, на чернетку вже накидав. Планував в минулому році почати з лекції про історію футболу в нашому місті – про його перші кроки тут, ще в роки, коли він був Олександрівськ і трохи пізніше. Хотів провести під час Євро, в якомусь пабі – перед трансляцією гри збірної України. Але потім з'явився коронавірус... Так що, в найближчому майбутньому щось футбольне презентувати не планую. А там подивимося – бажання таке є.

– І останнє питання. Якщо раптом "Зоря" стане не луганської, а запорізькою командою офіційно, за документами, люди почнуть за неї вболівати?

– Думаю, що багато жителів міста так, а я точно ні. Навряд чи я коли-небудь знайду собі нову рідну команду. Але я не середньостатистичний уболівальник, я багато років був фанатом, належав до ультрас-руху – мене в цьому випадку підкупити зміною вивіски неможливо. Так само, як наприклад, перемогами, красивим футболом або умовним Роналду в складі. А ось з багатьма вболівальниками в нашій країні, думаю, такий або подібні трюки цілком можуть працювати. І навіть працюють – вболівати за переможців це ж переважно легко і безболісно. Це за "Металург", наприклад, вболівати було дуже важко і іноді навіть боляче, а за "Динамо", "Шахтар" чи ту ж "Зорю" – та запросто! Ну, як мінімум в національних турнірах. У них же глядач і ходить-то частіше саме на "Динамо" або на "Шахтар", а не на команду свого міста.

фото – facebook.com/roman.akbash