Перша Ліга
Перша Ліга

Перша Ліга - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим


Останнє інтерв'ю легендарного капітана Чорноморця

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим

В'ячеслав Кульчицький Автор UA-Футбол

В історії одеського "Чорноморця" в різний час було чимало яскравих зірок, які залишили добру пам'ять завдяки своїй грі. У цьому списку особливе місце займає один з гвардійців "моряків" - Володимир Нечаєв, який віддав клубу понад півтора десятка років як в ролі гравця, так і тренера.

Кожен одеський уболівальник зі стажем без особливих зусиль назве прізвище здорованя, який протягом багатьох сезонів в 70-і роки борознив праву бровку. Нечаєв, котрий носив протягом багатьох років капітанську пов'язку у "Чорноморці" був однією з ключових фігур іншої команди Одеси - СКА. Провівши в її складі всього один сезон 1977 року, він допоміг армійцям виграти путівку в першу союзну лігу. На хорошому рахунку Володимир Нечаєв був також в ташкентському "Пахтакорі" та нікопольському "Колосі", де і завершив свою кар'єру. До вашої уваги останнє відверте інтерв'ю одного з легендарних капітанів одеського "Чорноморця", що пішов з життя третього травня.

- Ви - корінний одесит, проте більшу частину життя прожили в Нікополі. Зазвичай всі прагнуть залишитися в Одесі, у вас же вийшло навпаки. Чи бува не справи серцеві тому причиною?

- Так і є. Коли був головним тренером "Колоса", познайомилися з моєю майбутньою дружиною. Вона працювала в Чорноморському пароплавстві, хоча сама нікопольчанка. Так вийшло, що залишилися жити в Нікополі. Разом ми вже більше тридцяти років.

- До цього холостякували?

- Ні, раніше вже був одружений. Колишню сім'ю створив в Одесі. З першою дружиною прожили дванадцять років, від цього шлюбу народилася донька. Вона мешкає у Москві.

- Футболісти завжди користувалися успіхом у жінок. На собі це відчули?

- Коли грав, то уваги з боку представниць слабкої статі дійсно було багато. Ті, хто цього не витримував, потім переставали бути хорошими футболістами.

ОДНІЄЮ НОГОЮ В ДУБЛІ "ДИНАМО"

- Коли зрозуміли, що футбол - ваше покликання?

- Ще в шкільні роки. Навчався я у 82-й одеській школі, на Чубаївці. Нині цей район вже вважається елітним - коли по ньому їхав, то навіть не впізнавав місце, де була школа. Наш клас знаходився на другому поверсі, я сидів біля дальнього вікна. Приходив на перший урок, потім вистрибував з нього і всю решту часу проводив на шкільному спортмайданчику. До тих пір, поки після закінчення занять з вікна мені не починали махати руками. Потім була футбольна школа одеського СКА. Звідти все і пішло.

- Таке футбольне місто, як Одеса, завжди було багате на хороших тренерів. Хто стояв біля витоків вашої кар'єри?

- Я займався у Георгія Кривенка, у якого завжди було чуття на талановитих хлопців. Але ж я нічим особливим серед однолітків не виділявся. Цей тренер виховав багатьох відомих футболістів. Досить назвати прізвища Ігоря Бєланова, Андрія Вороніна.

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим - изображение 1- Правда, що в юнацькому віці у вас була можливість стати гравцем київського "Динамо"?

- Було діло. Після СКА я займався в столичному спортінтернаті. Був серед перших його випускників. Пригадую, як під егідою київського "Динамо" їздили на міжнародні турніри, а під прапором юнацької збірної України у 1967-му брали участь в переможній для нас Спартакіаді народів СРСР. На одному з матчів цих змагань в Ленінграді перебував відомий своїми селекційними здібностями тренер "Чорноморця" Матвій Черкаський. В ту пору мене якраз сватали в "Динамо", де старшим тренером працював Віктор Маслов. Але незважаючи на те, що однією ногою я вже був в дублі динамівського клубу, в Києві не залишився. Не було бажання розглядати й інші варіанти. Хоча вибір був - телеграми додому приходили від трьох чи чотирьох команд. Але Одеса-мама для одесита - самі розумієте, що значить. Ну а "Чорноморець" - тим більше. Яке тут київське "Динамо", який "Спартак" та інші клуби!

- По молодості режим часто порушували?

- Бувало, що до дівчат під час навчання в інтернаті бігали. А от щодо спиртного - такого не було. Вже коли потрапив в дубль "Чорноморця", то міг собі іноді дозволити. Та й то - в розумних межах, без зловживань. Могли посидіти з хлопцями в якомусь закладі, злегка розслабитися. Сухе вино, шампанське ... Не без цього.

- Курили?

- Ще з третього класу. Школа у нас була така, та й мій клас був "бандитський". З нього вийшли двоє осіб, що згодом отримали статус "в законі". Так що не курити цигарки було неможливо. Ця звичка збереглася на довгі роки. Правда, більше десяти років з нею покінчив. Кинув заради здоров'я.

В ГОСТЯХ У СТРЕЛЬЦОВА

- Мрія кожного закоханого у футбол одеського хлопчака - грати в "Чорноморці". Скільки знадобилося часу для її здійснення?

- З моменту моєї появи в дублі і до стабільних виступів в основному складі головної команди пройшло два-три роки. Тоді старшим тренером "Чорноморця" був Сергій Шапошников, який взагалі не бачив мене, як футболіста. Навіть відраховувати з команди збиралися. У тій ситуації мені на виручку прийшов Матвій Черкаський, що мешкає нині в США - він тоді працював асистентом Шапошникова. Матвій Леонтійович взяв мене під свою опіку, а потім я зумів скористатися наданим шансом. Це сталося після того, як один за одним з різних причин покинули "Чорноморець" Петро Цунін і Олександр Лисенко. Один закінчив з футболом, інший чи то поїхав до збірної, то чи "зламався" - точно вже й не згадаю. В одному з матчів чемпіонату 1970 року мені довірили місце в основному складі - і з тих пір протягом наступних дев'яти сезонів у футболці "моряків" я ним нікому не поступався! Якщо траплялося, що пропускав гру, то тільки через хворобу.

- Хто з футболістів того часу був для вас кумиром?

- У "Чорноморці"? Юра Заболотний, Вася Москаленко. А ще Саша Ярчук, Льоша Звенигородський. Ми, гравці молодшого покоління, їх міняли. А якщо говорити про футболістів взагалі, то мені подобалася гра Едуарда Стрельцова. У мене в Молдові був друг, який дружив з ним. Якось ми в Москві зустрічалися, були у Стрельцова вдома. Навіть спільні фотографії залишилися, які недавно я віддав в музей Одеського клубу любителів футболу.

- Стосовно дублерів дідівщина в "Чорноморці" не проявлялася?

- Проявлялася, але по-доброму. В обов'язки молодих хлопців входило подавати і тягати м'ячі, форму. А ще вагою кілограмів у сто шевську "лапу" , на яку одягалися бутси для лагодження. Адже ми з собою всюди шевця возили. А ще на прохання старших товаришів могли і в магазин збігати - за випивкою. В ту пору так було заведено: якщо старші сказали - значить, потрібно зробити. Мені, як молодому, теж доводилося виконувати такі доручення. Але ніхто не ображався. Абсолютно. Зараз все по-іншому: скажеш молодому щось зробити, так він пошле тебе подалі - і все. Поваги до старших немає. Не тільки у футболі, а й у житті.

ДЕБЮТНИЙ ГОЛ У ВОРОТА РУДАКОВА

- Чим вам запам'ятався дебют в складі "моряків"?

- Зараз уже й не скажу точно, коли і в грі з ким це було. Напевно, перехвилювався так, що все пролетіло, наче одна мить. А от перший гол за "Чорноморець" добре запам'ятав. Було це в матчі з київським "Динамо" в тому ж сезоні-1970. Як зараз пам'ятаю, як забивав Рудакову. Спочатку ми програвали 0:1, після того, як я заробив пенальті в наші ворота. Зіграв, немов голкіпер. М'яч, що летів у порожні ворота, у падінні зловив руками, і суддя вказав на "точку". Зараз за таке порушення видалили б з поля, а в ту пору все обмежилося призначенням одинадцятиметрового. Його реалізував Мунтян. Але не минуло й десяти хвилин, як Рудак від мене отримав з гри. З лівої ноги.

- На правому краю оборони постійно грали?

- У "Чорноморці" - постійно. Це вже потім, в "Пахтакорі", грав на місці заднього захисника. До речі, як і один сезон, проведений в одеському СКА.

- В основному складі "Чорноморця" ви стали грати під час його виступів у першій лізі. Як вважаєте, що заважало повернутися до класу найсильніших?

- Для підвищення в ранзі кожен раз не вистачало зовсім небагато - якихось одного-двох очок. Хоча іноді траплялися і розбіжності з нашими тренерами. Можливою причиною могла стати і відсутність необхідного досвіду у молодих футболістів, яких тоді в нашому складі було чимало.

- Хто обрав вас капітаном команди?

- Хлопці. На зборах було проведено голосування, під час якого кожен гравець повинен був написати свій варіант на листочку. Коли почався підрахунок, виявилося, що моє прізвище обрано переважною більшістю. Навіть пару-трійку папірців, що залишалися непідрахованими, не стали дивитися - все і так було ясно.

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим - изображение 2

- Кращим сезоном у вашій кар'єрі напевно став 1974-й, коли "Чорноморець" єдиний раз у своїй історії завоював бронзові медалі чемпіонату СРСР?

- Так. Гарна була команда. У мене в тому сезоні непогано виходило. На правому фланзі успішно взаємодіяли з Григорієм Сапожниковим - я в захисті, він в півзахисті. А роком раніше, коли "Чорноморець" виступав в першій лізі, вельми ефективно виходило грати з нападаючим Толею Шепелем. З його 38 м'ячів більше половини були забиті з моїх передач. Він навіть жартував з цього приводу: "Це Ніча потрапляв мені м'ячем в голову - от я і забивав".

ДЖЕНТЛЬМЕНСЬКИЙ НАБІР І ЗВ'ЯЗКА ДЛЯ АЛЕСКЕРОВА

- Зв'язка Нечаєв - Сапожников на правому фланзі - справа рук тренера Ахмеда Алескерова?

- Вона сформувалася спонтанно, але незабаром стала візитною карткою "Чорноморця" того часу. Про нашу з Сапожниковим зв'язку знали абсолютно всі. Скільки ми не зустрічалися з хлопцями з інших команд, кожен з них нам розповідав, що під час установки на гру з "Чорноморцем" тренери акцентували увагу: потрібно стежити за Нечаєвим і Сапожниковим, від яких виходить головна небезпека. Але що б суперники не робили, у нас все виходило так, як треба. Наші взаємодії були налагоджені до автоматизму. Пам'ятаю один випадок, який стався під час двосторонньої гри. Багато хто, напевно, знає, що коли грають дубль і основа, то резервісти зазвичай "возять" головну команду. Так от, в одній із таких зустрічей, що проходила на базі під пильним поглядом розташованого на вишці з мегафоном Алескерова, ми програвали дублю 0:3. Крик тоді стояв - ну просто жах! Не дай Бог програєш - всім "труба", можуть і вечері позбавити на базі. А грати було ще цілих півгодини - часу достатньо. Хлопці нам і кажуть: "Ніча, зробіть же вашу зв'язку. Алескеров буде задоволений - і все буде нормально". Ми так і зробили. Відіграли, правда, всього один м'яч, але Ахмед Лятифович був у захваті: "Дуже добре! Молодці! Здорово грала основа!". Для нього гол нашої зв'язки був немов бальзам на душу. Досить було всього одного моменту - і у нього на серці відразу ж відлягає. Ми завжди знали: якщо Алескеров висловлює невдоволення - потрібно "включати" зв'язку (посміхається).

- Як преміювали команду за таке серйозне досягнення, як виграш бронзи?

- Начальник Чорноморського морського пароплавства кожному гравцеві подарував годинник.

- Золоті?

- (Сміється). Ні. Але хороші - "Сейко". Мабуть, були куплені за кордоном.

- Звичний "джентльменський набір" футболіста - квартиру і машину в Одесі швидко отримали?

- Це було не відразу. Лише коли за мною з "Шахтаря" приїжджав Олег Базилевич, керівництво відразу ж заворушилося. Запропонували службову квартиру в тому ж будинку, де жив тренер Анатолій Зубрицький. А через кілька років, коли "Чорноморець" вже очолював Алескеров, з великими потугами мені дали квартиру біля парку Леніна. Хоча виділяти житло не дуже й поспішали, адже в 1976-му на мене якраз чекала служба в армії. Допоміг тренер Борис Усенко, у якого були свої люди в райкомі. Це і прискорило видачу мені ордера. А коли його отримав, тут же поїхав у Москву - в ЦСКА. Що стосується машини, то в "Чорноморці" отримав "Москвич-412". В ту пору він вважався хорошим автомобілем (посміхається).

ПІДКАТИ У РОЗДЯГАЛЬНІ ТА ХЕТ-ТРИК ВІД КІНАЛЬЇ

- Алескеров був хорошим мотиватором?

- Хорошим. Мотивація у нього була такою: "Якщо я мавпи навчив грати у футбол, то вас тим більше навчу" (сміється).

- Гравці його поважали?

- Так. Він хоч і був людиною імпульсивною, але разом з тим справедливою. Якщо проводити паралель з дуетом Жиздик - Ємець, то в Одесі таким було поєднання Юрій Заболотний - Ахмед Алескеров. Вони здорово доповнювали один одного. Заболотний був прекрасним організатором. Він, як колишній футболіст, користувався величезним авторитетом в Одесі, і міг зайти в будь-які двері. Алескеров же, повторюся, був серйозним мотиватором.

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим - изображение 3

- Кажуть, у перервах матчу в роздягальні Алескеров міг дати волю емоціям. Що пригадується?

- Багато чого було. Наприклад, він міг показувати, як потрібно виконувати підкати. Виконуючи цей технічний прийом, Ахмед Лятифович кидався під ніжки крісел - будь здоров! Бувало, що і чайники, і склянки літали по стінах. Та що там склянки - літало все, що потрапляло під руку! Це робилося ним для емоційного сплеску футболістів. Після такого сеансу ми, як правило, виходили на поле і обігрували будь-якого суперника.

- Футбольні університети Алєскерова до образ з боку футболістів не призводили?

- Йому все прощалося. Всі розуміли: південний темперамент. Навіть якщо Алескеров міг сказати якесь образливе слово, то воно болісно не сприймалося. Всі знали, що він проста людина.

- "Лаціо" в дебютному єврокубковому протистоянні могли пройти?

- Запросто. Ми випадково не потрапили в наступний раунд Кубка УЄФА. Вдома нам вдалося обіграти італійців - Дорошенко тоді забив. Хороша була гра. До цих пір згадується повний стадіон - понад сорок тисяч глядачів зібралося! Не те, що зараз, коли на трибунах сидить лише жменька уболівальників. У матчі-відповіді в Римі до 90-ї хвилини рахунок був 0:0, поки не стався один цікавий епізод. Хтось із наших гравців вибив м'яча за бокову лінію, а в цю саму мить в тому місці якраз проходив продавець морозива з великим баком. Він одразу ж відкинув його в бік, як тільки побачив, що летить м'яч. Наче воротар схопивши його, швидко віддав гравцеві "Лаціо", який тут же вкинув м'яча з ауту. Раніше такого не було, щоб арбітр компенсував до другого тайму п'ять хвилин, а то й усі десять. До фінального свистка залишалися секунди, тож чим далі м'яча загнав, тим краще - адже час йде! Так от, не зроби продавець морозива свого кидка за м'ячем, гра б закінчилася. Але після вкидання ауту в наш штрафний майданчик Толя Рибак завалив Кіналью на газон і той реалізував пенальті. Довелося грати додатковий час, в ході якого ми знову пропустили. І знову від Кінальї. Двічі.

- В одному з інтерв'ю Алескеров згадував, що в кінці основного часу, передчасно повіривши в перемогу, попрямував було в роздягальню, але почув свисток судді: пенальті. А до цього кульмінаційного моменту шанси у "Чорноморця" були?

- Ще в першому таймі могли вирішити результат протистояння на нашу користь. Я виходив один на один з голкіпером, але м'яч влучив у штангу. Пройди ми "Лаціо" - і нашим суперником могла б стати "Барселона". В ту пору, правда, політична обстановка в Іспанії була неспокійною, і нам відразу сказали, що ми в будь-якому випадку туди не поїхали б. Але це вже інше питання: поїхали б чи ні. Куди важливіше було пройти "Лаціо" - хоча б заради престижу. Хоча вдома ми римлян "повозили" пристойно.

ЗАБЕЗПЕЧЕНА ЛЮДИНА З РИМУ

- Кажуть, багато футболістів під час зарубіжних поїздок купували мохер ...

- І не тільки його. Все, що в ту пору було ходовим, те й купували. Аби грошей вистачило. А мохер купували, в основному, моряки. Як вони при цьому висловлювалися, "робили школу". Крім мохеру вони брали ще цигарки, деякі інші товари. Ми ж купували різні шмотки - сорочки, джинси. А ще хороший магнітофон в машину.

- На ті часи дорого обходилося?

- Не сказав би, що у нас було багато грошей. Доводилося валюту провозити.

- Де діставали?

- У Москві. Там можна було купити все, що ти хочеш, в тому числі і долари. У валютників. Купуючи їх, звичайно ж, ризикував. Адже якби взяли за "одне місце" - була б "труба"!

- Провозити валюту вдавалося?

- Легко. Потрібно було думати: що, куди і навіщо (посміхається). Пригадується мені один випадок - з тієї ж поїздки в Італію. У валізу, де була спортивна форма і бутси, перед вильотом за кордон помістив і валюту. Чималу на ті часи суму - 200 доларів дрібними купюрами, по 10 і 20. Все зробив, як годиться - і здав в багаж. Прилітаємо в Рим - моєї валізи немає. А там же ціла купа грошей! Ну, думаю: все, пропало! Що ж тепер робити? З пропажею форми і бутс змиритися ще можна, а от із втратою серйозної суми у валюті - як? У "Лаціо" з приводу моєї пропажі сполошилися і у вигляді компенсації вирішили забезпечити цілим набором речей: дві пари костюмів, дві пари футболок, по дві пари бутс і кросівок, яких до цього ніколи в житті не отримував. Я їм кажу: "Не треба мені ваших кросівок - краще знайдіть мою валізу. Вона мені дорога, як пам'ять". (Сміється). Італійці дивуються: мовляв, здався вам цей старий чемодан - ми купимо вам щось інше. Їм же невтямки, чим саме він мені так цінний.

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим - изображение 4

- Думки про зникнення напередодні такого важливого матчу аж ніяк не сприяли позитивному настрою ...

- Отож! Я собі було подумав: ну все, плакала моя валюта. Але в день гри в мій готельний номер постукали. Відкривши двері, побачив ефектно одягнену красиву дівчину. Разом з нею був хлопець, який виконував роль перекладача. Як виявилося, нею була представниця авіакомпанії "Al Italia". "Ви - Нечаєв? - сказала вона. - Знайшовся ваш чемодан. Він був в Мадриді. Подивіться будь ласка". Я глянув на доставлений прямо в номер чемодан - так, мій. Дівчина принесла вибачення від імені авіакомпанії та в якості компенсації вручила мені кілька коробок цукерок. У той час, коли вона вибачалася і обдаровувала мене цукерками, я думав тільки про одне: коли ж ви нарешті підете ?! Хотілося якомога швидше залізти в чемодан і перевірити, чи не пропали гроші. Ледве дочекавшись, коли мої візитери підуть, кулею кинувся до валізи - і тут же зітхнув з полегшенням: всі долари на місці!

- Якщо не брати до уваги результат матчу, то непогана поїздочка у вас вийшла: спочатку вас обдарував "Лаціо", потім авіакомпанія, та ще й валізу з валютою в цілості вам повернули.

- (Посміхається). Авжеж, вийшло так, що з Риму в Одесу я повернувся забезпеченою людиною. Ось це, я розумію, авіакомпанія! Не те що "Аерофлот", який напевно протрусив би мій багаж так, що не тільки доларів, але і самого старого чемодану я більше ніколи не побачив би. І все ж для мене так і залишилося незрозумілим: як же він з Риму потрапив у Мадрид?

НА ПРИСЯГУ - З ФЕТИСОВИМ І КАСАТОНОВИМ

- Кажуть, італійці проявляли інтерес до кількох футболістів "Чорноморця".

- Так, це правда. До мене в готель приходив агент з "Болоньї". Він провів зі мною години три-чотири, вмовляючи залишитися в Італії. "Тебе чекає машина - їдемо, - почув я від нього. - Не хвилюйся, все буде нормально: вже через рік станеш громадянином Італії". Довелося пояснити, що вдома у мене залишилися батьки, яким за суворими законами того часу загрожували б серйозні проблеми. Не дай Бог мені залишитися - і їх відразу ж повиганяли б з роботи. А у мене батько військовим був - уявляєте, що було б тоді?

- Які фінансові умови пропонувала "Болонья"?

- Зарплата на той час за нашими мірками була хороша. Здається, 45 тисяч доларів.

- Влітку 1977-го, коли Ахмед Алескеров залишав "Чорноморець", ви були гравцем одеського СКА. Про причини його відставки вам щось було відомо?

- Напевно, вся справа у невдалому виступі "Чорноморця". Думаю, що могли позначитися розбіжності, що виникли тоді у Алєскерова з начальником команди Юрієм Романовим. Після чого новим старшим тренером став Анатолій Зубрицький, який був другом тодішнього голови обласної ради ДСТ "Водник" Ігоря Яковенка. Це, напевно, й зіграло певну роль.

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим - изображение 5

- Як стали армійцем?

- Був у нас такий начальник підготовки Одеського військового округу - Покусаєв, великий любитель футболу. Його перевели в Москву на посаду начальника московського ЦСКА. Він мене відразу туди і забрав. У Москві мені давали трикімнатну квартиру - правда, потрібно було підписати документи на отримання звання офіцера. Це ж повинні були зробити Сергій Ольшанський із "Спартака" і Вадим Никонов з "Торпедо", проте вони не підписували. Але варто було військовому керівництву відправити їх на Кушку, як через місяць обидва надіслали телеграму, що згодні. Я ж підписуватися на офіцера не хотів і всіляко з цим тягнув. Тим більше, що тренерами в ту пору були Олексій Мамикін і Валентин Бубукін. Хороші в минулому футболісти, вони щодо тренерської роботи мали свої принципи: можна було або грати в складі або не грати. Ризикувати не став, хоча міг в ЦСКА залишитися. Обох тренерів повинні були звільнити, про що мені говорив Покусаєв. Але я попросив повернути мене назад в Одесу. Моє перебування в Москві обмежилося лише присягою, яку приймав разом з хокеїстами В'ячеславом Фетисовим і Олексієм Касатоновим. Як зараз пам'ятаю, було це на базі на вулиці Піщаній. Решту служби терміном у півроку провів в одеському СКА, який за підсумками сезону- 1977 завоював путівку в першу лігу. До речі, під час виступів в армійському клубі мені пропонували підписатися на старшого лейтенанта. У той час як в ЦСКА лише на звання рангом нижче.

- У СКА звання лейтенанта хоч отримали?

- Ні. Був звичайним військовослужбовцям.

ОРКЕСТР О ШОСТІЙ РАНКУ І ВІЙСЬКОВА ФОРМА З КЕДАМИ

- Чим запам'ятався вам період, проведений в СКА?

- Що й казати, команда тоді була сильна! У ній грали брати Малі, Іваненко, Нефьодов, Дорошенко, Марусин. Будучи захисником, мені вдалося забити за сезон 12 м'ячів. Виконував всі штрафні і пенальті. До речі, через чотири роки, коли грав в Нікополі, арбітрам, що приїжджали судити домашні матчі "Колоса" тренери говорили: "Нам не обов'язково "ставити" одинадцятиметрові - краще навколо штрафного майданчика побільше штрафних призначайте, метрах в 22-25". Я їх теж "наклацав" пристойно.

- Конфронтація між уболівальниками "Чорноморця" і СКА, що виникла ще в 60-і роки, на ваш перехід в армійський клуб не позначилася?

- До того моменту сильної конфронтації вже не було. А ось коли я був зовсім юним футболістом, вона існувала. Не дай Бог ти зі СКА підеш в "Чорноморець"! Або навпаки. Шанувальники обох команд в ту пору ставилися до цього по-різному. З роками ж багато що змінилося, і вболівальники просто йшли на стадіон дивитися хороший футбол. У 1977-му, коли я грав за армійців, "Чорноморець" виступав не дуже добре. СКА ж громив усіх підряд, ставши переможцем української зони другої ліги.

- Армійські порядки на вас поширювалися?

- Ні, жодним чином. Ми жили на Середньофонтанській, де знаходилася військова частина. Там був окремий будиночок, в якому футболісти розміщувалися на другому поверсі, а на першому жили музиканти. На цю територію ми могли вільно проходити і заїжджати на машинах. А взагалі до футболістів було особливе ставлення. Справа в тому, що генерали, які керували Одеським військовим округом, були божевільними (в хорошому розумінні цього слова) уболівальниками. Нам все сходило з рук. Мені запам'яталася одна історія. Наші гравці - Льоня Барановський, Царство йому небесне, і Серьога Павленко купили собі колеса для автомобілів. Так от, якось рано вранці з нашого будиночка у двір вийшли сусіди-музиканти. І заграв цей оркестр. О шостій ранку! Так в них з другого поверху відразу ж полетіли ці самі колеса. А ще кеди, солдатські чоботи і все, що потрапляло під руку.

- За час служби військову форму одягати доводилося?

- Якщо не брати до уваги процедуру присяги, яку я брав у Москві, то один раз. Це було, коли до Одеси приїжджав заступник міністра оборони. СКА в той час у чемпіонаті добре виступав, от його і привезли познайомити з командою. Потрібно було всім в терміновому порядку знайти військову форму. А у кого з нас, футболістів, вона була ?! З горем навпіл форма якось знайшлася, а от чобіт не виявилося. І ось уявіть: вишикувалися перед поважним гостем три шеренги, в останній з яких стояв я. У військовій формі і ... в кедах. Наш начальник команди отримав тоді пристойний наганяй. Для мене одягання в форму стало єдиним за час виступів у СКА. А до цього в Москві під час присяги я був у відповідному обмундируванні і з автоматом в руках. Правда, форма була на мене велика, адже зробили її під Фетисова і Касатонова. У порівнянні з ними я виглядав гномом.

"МОНЯ-ГАЗИРОВЩИК", "ТАКСИСТ" І "ЛЕНІН"

- Хто покликав вас назад в "Чорноморець"?

- Анатолій Зубрицький . Ми були сусідами по будинку, що входив до групи з трьох висоток, кожна з яких мала написи - "Ленін", "Партія", "Народ". Старший тренер жив в сусідньому під'їзді, а от голова ДСТ "Водник" Павло Досіч поверхом нижче. В ту пору я ще холостякував і у мене на службовій квартирі іноді гуляла молодь. Тож Досіч бігав до Зубрицького і кричав: "Втихомир свого футболіста!" (Сміється). Хоча ми і не сильно бешкетували. Проте, розуміли, що існує принцип гуртожитку, який не дозволено порушувати. Порядок повинен бути у всьому.

- З ким із одноклубників дружили?

- Якось склалося, що дружні відносини зав'язувалися в основному з воротарями - Льошею Нефьодовим, Сашком Дегтярьовим. Перший з них був найближчим моїм товаришем, з ним ми грали в обох одеських командах. У "Чорноморці" з Нефьодовим навіть жили в одній кімнаті. Дружили ще й зі Славою Лещуком, який на довгі роки пов'язав себе з командою "моряків".

Володимир Нечаєв: В Болоньї казали, що через рік стану громадянином Італії. Але в мене батько був військовим - изображение 6

- Хто придумав вам прізвисько?

- "Ніча"? Воно, до речі, не єдине з усіх, що у мене були. А вигадувати було кому. Головним у цій сфері був Віталік Фейдман, якого в команді називали "Тюля". Крім ще одного похідного від прізвища - "Нічка" - називали мене і "Моня", і "Моня-Газировщик". Це ж треба таке придумати! Напевно я був чимось схожий на "нашу людину". Волосся кучеряве - ну чим не він? (Сміється). Зараз згадаю ще що-небудь оригінальне. (Ненадовго замислюється). "Вейвале" - це вже від імені Вова. Мабуть, сиділи і довго думали, поки не придумали (посміхається). Але і це ще не все. Був я і "Никаноров". Мабуть, хтось прізвище переплутав.

- На прізвиська не ображалися?

- Ну що ви! Сприймав все з гумором. Гришу Сапожникова називали "Капою", "Циганом", Томашевського - "Таксистом", а Лещука - "Леніним".

- Його-то чому так прозвали?

- Книжок багато читав. Дуже багато.

Оцініть цей матеріал:
Коментарі
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти
avatar
jnp49 (ОДЕССА)
Да! Володя Нечаев - ЦЕЛАЯ ЭПОХА одесского футбола. Помню его как дважды два.., царствие ему небесное. Он ещё в ПАХТАКОРЕ играл, когда настоящая команда разбилась в авиакатастрофе. Душа-парень. Помню так-же как он играл за никопольский КОЛОС, но уже против своего бывшего ЧЕРНОМОРЦА, а то что с Капой они действительно составляли грозную связку - ФАКТ! Одним словом - футболист от Бога!!!
Відповісти
1
0
Повернутись до новин
Коментарі 1
avatar
jnp49 (ОДЕССА)
Да! Володя Нечаев - ЦЕЛАЯ ЭПОХА одесского футбола. Помню его как дважды два.., царствие ему небесное. Он ещё в ПАХТАКОРЕ играл, когда настоящая команда разбилась в авиакатастрофе. Душа-парень. Помню так-же как он играл за никопольский КОЛОС, но уже против своего бывшего ЧЕРНОМОРЦА, а то что с Капой они действительно составляли грозную связку - ФАКТ! Одним словом - футболист от Бога!!!
Відповісти
1
0

Новини Футболу

Найкращі букмекери

Букмекер
Бонус