Гія Гурулі: "За "Ліон" грав постійно і забивав часто"

Один з найкращих гравців в історії грузинського футболу свою кар’єру закінчував у Франції. Саме там він живе зараз. Саме там, до футбольної школи «Олімпіка» з Ліона ходив його син, який тепер є гравцем «Карпат». Александр Гурулі до Львова приїхав з батьком.

«Не хотів образити Блохіна»

- Не так давно в Інтернеті з’явилася інформація, що Президент Грузії Міхаіл Саакашвілі конфіскував у вас землі.

- Діло було так, – сміється Гія. – До мене у Францію подзвонили родичі з Грузії і питають у чому справа? Чому Саакашвілі забрав мої землі? Я починаю згадувати чи була в мене взагалі якась земля в Грузії. Ніби-то ні батько, ні бабуся мені нічого не залишали. Згодом я довідався, що є такий бізнесмен Гія Гурулі – саме в нього землю і конфіскували. А журналісти не розібралися у ситуації і написали, що була це земля екс-футболіста.

- Буває. Але і журналісти вас виручали. Пригадується, коли ви працювали у тренерському складі збірної Грузії і допомагали Алену Жиресу, то у Львові на матчі проти України не знайшлося перекладача з французької…

- Я розмовляю російською з відчутним грузинським акцентом. Тож справді, допомагали журналісти. Я перекладав прес-конференцію з французької на грузинську, а вони вже на російську. Там ще така хохма була… В Олега Блохіна спитали чому його команда грала невиразно – перевага-то у нас була. Він сказав, що його не задовольнала якість поля. Коли журналісти про це розповіли Жиресу, я йому переклав, але відповів сам: «Поганому танцюристу…». Це жарт звичайно, бо дуже поважаю талант Олега Блохіна. В жодному разі не хотів його образити.

- Вам доводилося грати проти Олега Блохіна?

- На жаль, ні. Початок 80-их я просидів у дублі тбіліського «Динамо», а з 83-го вже грав аж до 90-го. Але все-одно проти Блохіна мені не довелося грати. Дуже шкодую про це (зате Гія Гурулі грав проти Зінедіна Зідана – Авт.).

- Як ви опинилися в Франції?

- Транзитом через Польщу. Влітку 90-го року ми грали два матчі проти ГКС «Катовіце». Мене хотіли там залишити, але наш тренер Давід Кіпіані сказав, що спочатку треба виграти чемпіонат. То ми повернулися в Грузію, де в вересні травмував меніск. А в грудні вже до нас приїхали поляки і таки домовилися з клубом за мій перехід. Мені зробили операцію. Через кілька місяців команда грала на снігу товариський матч і… я знову пошкодив меніск. Прийшов до мене президент клубу Мар’ян Джуровіч і каже: «Гія, я бізнесмен. Я купив футболіста, якого потім треба буде продати. Що мені робити?». Я не мав, що йому відповісти. Але чоловіком він був хорошим: «Я в тебе вірю, залишаю, будеш грати в нас». Коли людина так говорить, ти повинен зробити максимум, щоб виправдати його сподівання. Тому я дуже добре тренувався і готувався. Ми вийшли на друге місце в чемпіонаті, виграли Кубок і Суперкубок. Після цього за мною приїхали агенти з Франції.

- Це були агенти з «Гавру»?

- Так. Мене спитали чи хочу я грати в французькому чемпіонаті? Я розсміявся – хто б не хотів? Але коли я поцікавився в якому клубі – то трохи розгубився. Знав тоді «Монако», «Марсель», ПСЖ, а тут «Гавр». Питаю, хто це, звідки. Це клуб з Нормандії, закінчив сезон на 7-у місці. Я подумав, що 7-е місце для Франції дуже непогано. Мене запросили туди на три дні. Перший день я тренувався з командою. А наступного «Гавр» грав на Кубок Ліги. Тоді ще можна було, щоб там грали незаявлені гравці. Словом, я зіграв добре, не хочу хвалитися, але добре. Віддав гольовий пас, ми виграли. Відразу після гри президент запросив мене в ресторан і ми підписали контракт. Тепер вже французам треба було домовлятися з поляками.

- Судячи зі всього домовилися…

- Я купив великий бутль віскі «Джонні Вокер» і прилетів в Польщу. Кажу: «Або відпускаєте мене в Францію і отримуєте від мене подарунок (я віскі гарно спакував в коробку), або я повертаюся в Тбілісі. Туди, правда, я не хотів повертатися, бо була війна. Але як я вже казав, президент був хорошою людиною, відпустив мене. Я пограв в «Гаврі», потім ще кілька років в нижчих лігах і в 33 роки повісив бутси на цвях.

«З синівськими даними пішов би вище»

- Чому ви вирішили залишитися в Франції?

- Спершу я думав, що пограю там кілька років і повернуся додому. Але діти пішли до школи і я вирішив, що переїзд не піде їм на користь. Сім’я всюди зі мною їздила. Александру було 4, як ми в Польщу переїхали.

- Ми представляли вашого сина, як вихованця школи «Ліона». Як він туди потрапив?

- Після Гавру, ми переїхали в Булонь. Там він і починав грати. Виявляється, скаути «Ліона» за ним стежили і до нас прийшов лист з проханням перевести його у їхню школу. Він звичайно погодився, хоч в 16 років вже грав за «Булонь» у другому дивізіоні (аналог нашої Першої ліги – Авт.). Але і за «Ліон» з перших матчів йому усе вдавалося – він грав постійно і забивав доволі часто.

- Була можливість закріпитися у першій команді?

- У тому сезоні до першої команди забрали лише двох гравців – Бензему і Бен Арфу. Більше нікого.

- І як сталося, що Александр опинився в «Карпатах»?

- Зараз я працюю футбольним агентом, тож контакти з клубами у мене є. Якось при розмові з Петром Димінським я розповів про свого сина. Привіз його на збори в Угорщину. Олегу Кононову він сподобався і Александр підписав контракт з «Карпатами». Грає він на позиції атакуючого півзахисника, може зіграти плеймейкера. Має добру техніку і швидкість. Якби в мене були такі дані, думаю, пішов би вище…

- Як ви і ваша сім’я сприйняли конфлікт між Росією і Грузією?

- Дуже важке питання. Дуже неприємно, що так сталося. Політики нічого не знають і не розуміють. Не треба так дивитися на маленьку республіку зверху… хто правий, хто ні – лише Бог знає.

- Ви знаєте, що у Львові і на балконах домів і у різних закладах висіли грузинські прапори?

- Так. І дуже мені приємно. Прийняв це близько до серця. Я відчув, що у Львові поважають грузинів. І я сказав сину, що коли тебе тут так поважають – ти повинен теж поважати тих людей. Грузія відчувала підтримку України.