Сергій Ковалець: "Щастя команди у наших руках!"

Після двох тижнів роботи у ФК «Львів» своїми враженнями про команду «синьо-золотих левів» ділиться 41-річний український фахівець Сергій Ковалець.

– Пане тренере, що підштовхнуло вас на таку рокіровку? Адже працюючи поруч із досвідченим Маркевичем з року на рік примірялися до призових місць…

– У цій справі найважливіше те, що я отримав тренерське благословення на самостійну роботу від мого вчителя Мирона Богдановича. Це для мене дуже важливо і у стократ цінне. Адже цей фахівець свого часу дав мені путівку у великий футбол, а тепер допоміг пробитися у тренерську діяльність. Між нами багато спільного. Тому у «Металісті» ми досягли, справді, вагомих успіхів. Харківський уболівальник також належним чином оцінив нашу роботу, а свідченням цьому вивішений на стадіоні банер із подякою на мою адресу. Можливо не для всіх став зрозумілим мій хід, але я вчинив саме так. Колись будучи гравцем також поступав нестандартно, але усі мої рішення завжди підпорядковувались добробуту команді.

– Наскільки ви готові до самостійної роботи?

– Рано чи пізно не час про це роздумувати, але розпочинати цю роботу треба було. Коли я виступав у «Динамо» то бачив, як Валерій Лобановський прививав досвідченим футболістам почуття відповідальності перед молодим поколінням. Я брав приклади із Безсонова, Дем’яненка і багатьох інших. За роки проведені у футболі навчився багатьом речам. Тож вважаю, що за самосійну роботи взявся у сам раз. Мій досвід гравця і знання набуті на тренерській ниві повинні приносити користь молодій львівській команді.

– До керівництва командою ви прийшли не один…

– Справді так. Мої помічники це у першу чергу хороші фахівці. Вони професіонали своєї справи і мої однодумці, з якими я пропрацював не один рік. Один одного ми розуміємо із півслова, а у роботі доповнюємо себе навзаєм. Тож пора їх коротко представити.

– Старший тренер – Юрій Беньо. Ми разом виступали в «Карпатах» і в Запоріжжі. Юрій Володимирович до глибини душі відданий футболу.

– Тренер-психолог Петро Чирухін, людина для якого наука про стан душі людини на чільному місці. Психологія у кожного із нас повинна бути завжди на високому рівні.

– Далі доволі відомий в Україні мануальник і масажист Анатолій Калінін, який допоміг багатьом спортсменам встати на ноги.

– Працюватиме із командою і тренер воротарів Роман Бальчос.

– Контракт із клубом ви уже підписали?

– Була усна домовленість про співпрацю. Уклали наразі вступний контракт, а деталі невдовзі обговоримо разом із президентом клубу.

– Як виник варіант вашого працевлаштування у ФК «Львів»?

– На протязі трьох років існування цього самобутнього клубу, я уважно стежив за його становленням. Привернула мою увагу і низка новаторських ідей, які втілюються у цьому клубі. Я мав честь побувати у Щасливому на дитячому турнірі, де й познайомився з інфраструктурою клубу. І зрозумів для себе одну просту річ, що тут працює людина, яка слів на вітер не кидає і не шукає піар-акцій, а за роботу береться солідно , яку доводить до перфекції. Я зауважив, що пан Кіндзерський у все за що береться вкладає частку свого серця. Подібний сюрприз отримав і добромильський уболівальник, у вигляді сучасної спортивної споруди «Княжа Арена». У цьому мене також переконав і мій колега-тренер Микола Литовчак. Я зауважив, з якою радістю і щедрістю Юрій Іванович обдаровував дітей. Для дорослих саме такий підхід до дітей повинен стояти на порядку денному, а для малюків – ця мить залишиться пам’ятною на усе життя. Моя співпраця із паном Кіндзерським, мабуть, вирішалась десь на небесах. Тож, я із великим задоволенням прийняв його пропозицію очолити ФК «Львів».

– Львів в еліті тепер має дві команди…

– І це чудово, що так сталося. Місто Лева давно заслужило на подібну увагу і визнання. Знаковим став 11-й тур чемпіонату України, у якому обидві місцеві команди здобули перемоги. Це ж прекрасно, у першу чергу, для нашого львівського симпатика футболу. Хотілося б разом із «Карпатами» у тандемі рухатись на верхівку турнірної таблиці. Дай Боже, щоб і ми, і вони перемагали. Тоді гарантовано повні трибуни на стадіоні.

– Які позитивні чи негативні моменти зауважили у грі львів’ян?

– Мені завжди хочеться говорити про позитив. Іншого стараюся не зауважувати. Львівські футболісти нагадують мені молодих левенят. Бачу, що вони хочуть бути сильнішими і кращими та прагнуть демонструвати видовищний і результативний футбол. Такий варіант співпраці мені імпонує. Я дуже ціную тих хто вчиться і хоче досягти кращого. Свого часу ми із Маркевичем майже з «нуля» розпочали підйом «Металіста» і зуміли це зробити. Тепер черга за ФК «Львів». Не забувайте, що у житті, як і у спорті повинен переважати оптимізм та позитив.

– При посиленні складу маєте намір робити ставку на легіонерів?

– Скажу так. Ставку робитимемо на вітчизняних гравців, але я готовий розглянути кожен варіант співпраці. Хороший футболіст, який спроможний підсилити команду і внести у колектив позитив, не омине моєї уваги. А ще для мене важливі його людські риси.

– Які завдання стоять перед вами та командою на цей сезон?

– Моїм першочерговим завданням залишається повернути гравцям віру у себе, а команді гармонійну гру, яка даруватиме нашим уболівальникам радість. Скажу коротко: «Щастя команди у наших руках!»

– Ваша кар’єра гравця була багатогранною, а якою бачите свою тренерську діяльність?

– Такою ж, і не менш успішнішою. Я стараюся більше бачити і розуміти, бо це дає великі переваги як на тренерській лаві так і у повсякденному житті. Окрім цього я прагну привити футболістам любов і до театру, і мистецтва та до культурного світського життя. Нинішній спортсмен – кумир молоді, повинен бути всебічно розвинутим. Тоді він у повній мірі зможе проявлятиме свій інтелект у грі та за його межами.

– Але любов до духовного необхідно прививати з дитячих років…

– Так воно і є. Багато чого залежить від дитячих тренерів. Тож, як навчиш дитину, такою вона і виросте. Це я бачу на прикладі своїх чад. Тому ми повинні виховувати здорове, відповідальне і життєрадісне молоде покоління. Вважаю згубною справою заганяти дітей під «результат».

– Який стиль збираєтеся прищепити львівським футболістам?

– Стиль – це таж філософія нашого клубу, а базується вона на видовищну і результативну гру із хорошою самовіддачею усіх членів команди. Хотілося б керувати командою, яка діятиме у стилі іспанців з останнього чемпіонату Європи, але для досягнення такого рівня нашим гравцям необхідно виконати вкрай великий обсяг робити. Проте я побачив, що вони до цього готові і мене це тішить.

– Свого часу ви організували хмельницьким уболівальникам велике свято футболу…

– (Сміючись) Було таке. І приємно чути, що ця подія досі пам’ятна. Тоді на мій прощальний матч зібралося понад сорок футболістів, які завершували епоху радянського футболу і розпочинали еру нашого, українського, копаного м’яча. Люди прибули на свято і його отримали. Адже у нас не так часто влаштовувались проводи гравцям із великого футболу. Після цього національна команда України здобула путівку на чемпіонат світу, де стала восьмою командою.

– Ви тренер-диктатор чи демократ?

– Друге, але із залізною дисципліною. Футболісти повинні знати правила гри і життя, свої права і обов’язки перед колективом, честь якого представляють. Я уже їм доніс свою думку і пояснив, що вони професіонали як на полі, так і в побуті. Спортсмени суспільні люди. На них дивляться, а молодь бере із них приклад. У житті важливо бути великим, але таким щоб тебе усі бачили.

– У команді, де більшість необстріляна молодь і такий «зубр» футболу як Ващук, мабуть непросто працювати?

– Але дуже цікаво. І мені дуже приємно, що Влад своїм особистим ставленням і відношенням до команди творить її моноліт. Він у нас позитивний приклад, тому на полі залишається носієм наших тренерських ідей для молодих гравців. Знає, як і коли необхідно комусь підказати. Вміє змінити й тембр голосу. Мені з цією командою працюється легко. Тут усі дорослі люди і чудово розуміють, за яку взялися ношу.

– У першому матчі під вашим керівництвом кардинальних змін у складі не сталося, але команда перемогла…

– Тому, що я застав команду, яка спроможна досягати успішних результатів. Команда діяла у правильному руслі і грала у справжній футбол. Гравці провели декілька хороших атак, з яких використали лише одну, але для перемоги нам і цього виявилось достатньо. У цьому успіху бачу заслугу попереднього тренера команди Степана Юрчишина, який створив цей колектив. Прикро, що така команда потрапила у ігрову кризу, але, що сталося, того уже не повернути.

– Що скажете про свого попередника Степана Юрчишина?

– Безумовно, слова вдячності Степану Федоровичу належаться. Щоб добути путівку до Прем’єр-ліги необхідно володіти неабиякими знаннями. Такі висоти спроможні підкорятися справжнім фахівцям. Саме таким вважаю Юрчишина. До речі, ми разом працювали в «Карпатах». Я гравець – він тренер.

– Які людські риси вашого характері завжди на першому місці?

– Так як і у великого Лобановського: людяність і відповідальне ставлення до роботи. Це своєрідний і окремий посібник кожного із нас, який важливо правильно читати і перегортати його сторінки.

– Як будуватимете відносини із журналістами?

– По-джентельменськи і чесно. Я доступний і готовий вислухати кожного. Але при цьому необхідно у цих відносинах повинна бути повага один до одного.

– Чи маєте якесь хобі?

– Відпочинок на лоні природі. Це гриби і риби, гори і ліси. Коли є можливість віддаю перевагу театрам. У середовищі театралів і митців маю чимало знайомих. Театр – це таж гра, що й на стадіоні, але з іншими емоціями.

– Якої думки ви про львівського уболівальника, який вас поважав і навіть любив?

– Справедливий і виважений. Вміє цінувати красу гри і поважати результати команди. Мої три карпатівські роки продовжую вважати кращими у своїй кар’єрі. Тут завжди поважають гравців за бійцівські якості. До уболівальників ставлюся з усією повагою і добротою так повинні чинити й наші гравці і за будь-якого результату необхідно пам’ятати подякувати тим хто нас підтримує. Такий жест об’єднує команду і глядача.

– Де плануєте жити і чи приїде до вас сім'я?

– У Львові. Підшуковуємо житло і невдовзі мої найдорожчі переберуться до міста, назву якого носить командою рідного міста. Син Кирило виступає у академічній команді «Металіста», молодша дочка Даша – театрал і дуже цілеспрямована. Її позитивна енергетика корисно впливає на мене. Поки що вона із мамою залишились у Харкові. Старша вийшла заміж і я нещодавно став дідусем. Як бачите, у житті повсюди є хороше тільки треба встигати звертати на це свою увагу.