Артем Федецький: "Дякую фанам за підтримку у Луганську"

Другий гол у ворота «Зорі» в суботньому матчі, продемонструвавши неабияку спритність, забив правий захисник «Карпат» Артем Федецький. Щоправда, кіпер луганчан Богдан Шуст намагався довести арбітрам, що м‘яч, перед тим, як перетнути лінію воріт, торкнувся руки 44-го номера «зелено-білих». Однак Сергій Даньковський гол зарахував.

– Ніякої гри рукою в мене там не було, – говорить автор акробатичного шедевру. – Гол я забив чистий. Їхні захисники припустилися одразу двох тактичних помилок. Перша – ніхто з них не тримав центральну зону перед воротами, а друга – я мав повну свободу дій. Коли Денис Кожанов подав верхом зі штрафного, я увірвався у вільний коридор між двома оборонцями. Але бити було дуже незручно – довелося підлаштовуватися під м’яч. Пробив я у падінні головою – удар вийшов не сильний, але головне, що м’яч перетнув лінію воріт. А рукою я не грав. Можливо, м’яч лише трішечки торкнувся плеча. Але ж плече – це не рука.

– Проте Шуст активно сигналізував суддям – мовляв, м’яч торкнувся руки.

– А що йому залишалося робити? Але ж ви самі бачили, що окрім нього ніхто більше не наполягав на відміні взяття воріт. Коли після фінального свистка йшли в роздягальню, до мене підійшов Єзерський і попросив чесно відповісти, чи була рука. Я йому дослівно сказав таке: «Руки там не було. Ти ж мене добре знаєш – чого б я мав тебе зараз, коли вже все закінчилося, обманювати».

– І що, він повірив?

– Звичайно. А ще сказав, що пенальті у їхні ворота був і суддя його призначив абсолютно справедливо. Я скажу, що сьогодні арбітр міг призначити пенальті у ворота «Зорі» аж чотири рази. Навіть коли призначив, то в тій атаці трішечки раніше була ще одна гра рукою захисником «Зорі». Окрім того, на перших хвилинах Єзерський перервав пас Кожанова рукою, а за рахунку 2:0 вже Ковальов у штрафному завалив Кополовця.

– Подібне суддівство не вибиває з колії?

– Ми налаштовуємося на те, щоб упродовж 90 хвилин грати у свій футбол, незважаючи на будь-які зовнішні фактори – пропущений чи забитий гол, помилки арбітрів, поведінка вболівальників, погодні умови.

– Якою була ваша реакція, коли зрозуміли, що доведеться грати на снігу?

– До Луганська ми прилетіли в п’ятницю ввечері і одразу поїхали на стадіон подивитися газон. Травичка була зелена. Щоправда, трохи примерзла, але в цілком задовільному стані. А коли зранку прокинулися, то побачили, що на дворі зима. Але нічого страшного – головне, підібрати правильно бутси. Судячи з рахунку, ми їх підібрали правильно (сміється – Авт).

– Які враження залишилися від матчу?

– Коли побачили поле, зрозуміли, що на перший план вийдуть бійцівські якості і характер. Що ж, хто бачив гру, думаю, переконався, що з цими складовими футболу у «Карпат» проблем немає. Щодо гри, то ми виграли заслужено. Напевно, ніхто не буде сперечатися, що ми грали гостріше і мали значно більше моментів, ніж суперник.

– Ти вже згадував сьогодні Єзерського. Що скажеш про його дії на полі?

– Як на мене, Володя був одним з найкращих у складі «Зорі». Так, саме він заробив пенальті, а міг заробити і два. Але це не його провина – таке у грі захисників трапляється, це ж футбол. Проте я хочу звернути увагу на ті моменти, коли Єзерський дуже грамотно і своєчасно страхував своїх партнерів. Ну й, звісно, не можна не відзначити його бійцівський характер та жагу до боротьби. Віддаватися грі від першої до останньої секунди – це у нього в крові. Не випадково саме його, новачка команди, тренер призначив капітаном команди.

– Єзерський, напевне, не єдиний гравець «Зорі», з яким ти добре знайомий особисто?

– У нинішньому складі луганчан є чимало добре знайомих мені футболістів. Окрім Єзерського, це Шуст, Віценець, Ковальов, Чайковський, Полянський. На лаві запасних був Карташов… Цікаво було пограти проти своїх колишніх партнерів по «Шахтарю».

– Вболівальники «Карпат» переживають, чи не повториться з командою минулорічна історія, коли навесні після трьох перемог поспіль настала тривала безвиграшна серія.

– Взагалі то я минулого сезону в «Карпатах» не грав. Але скажу, що нині ніхто про це у команді навіть і не згадує. Це вже історія, а жити потрібно нинішнім і майбутнім. До речі, виграш у «Зорі» – це також вже історія. Так, ми трохи потішилися перемозі одразу після гри, але вже в літаку, по дорозі додому, по більшості говорили про наступний матч з «Арсеналом». Адже перемога над «Зорею» – це лише виграш у локальній битві, а сама війна – продовжується. Що ж до вболівальників, то хочу подякувати їм за підтримку. Особливо тим з них, хто приїхав у Луганськ, на другий кінець України, щоб наживо підтримати команду. Усвідомлення того, що команда має таких відданих вболівальників, завжди додає сил і є додатковою мотивацією не лише у грі, а й на тренуваннях.