Артем Федецький: "Тимощук слідкує за "Карпатами"

Найкращого бомбардира «зелено-білих» у сезоні, що триває, наш телефонний дзвінок застав на півдорозі із Луцька у Львів. Для захисника – це звичний маршрут, адже приблизно за 150 кілометрів від його львівської квартири, в обласному центрі сусідньої області, мешкає уся родина та багато друзів. Завдяки цьому на кожному домашньому поєдинку «Карпат» на стадіоні «Україна» у 44-го номера своя, доволі солідна група підтримки…

– Артеме, що наразі вважаєш своєю найбільшою життєвою перемогою, а що – найбільшою поразкою?

– Для футболіста головні поразки – це, звісно, поразки на футбольному полі. Я особисто переживаю їх дуже болісно. Включно до того, що не можу після програного матчу нормально спати. Усі поразки прикрі. Що ж до перемог – то тут у мене футбол важливий, але не найважливіший. Для мене наразі найбільша перемога – це народження сина. Незабаром йому уже буде чотири місяці. Це той час, який я вже живу, можна сказати, іншим життям.

– Чи вже звик до ролі батька?

– Це не легко, але потрохи звикаю. Поки син ще малий, вони з дружиною у Луцьку мешкають, а я лише раз на тиждень – після матчів – до них приїжджаю на вихідний. Трохи підросте – навідуватимуться і вони до мене.

– Як ім’я обирали?

–У нас було чотири варіанти, ми порадились і вирішили, що все ж буде Адріаном. Просто дуже гарне ім’я.

– У вас футбольна династія, тож не буде дивно, якщо і Адріан, коли виросте, візьметься за м’яч.

– Коли я був малий, то завжди ходив із батьком на тренування: спершу просто дивився, а потім уже буквально вимагав, аби мене віддали на якусь секцію футбольну. Тому якщо мій син зацікавиться спортом – я його добре розумітиму.

– Ти у Львові з минулого літа. Знаєш вже місто добре?

– Не скажу, що можу екскурсії проводити, але загалом нормально орієнтуюсь. Та й почуваюся тут уже як вдома.

– Маєш улюблені місця?

– Сам знаєш, у Львові важко щось одне виокремити – це ж як музей під відкритим небом. Моє улюблене місце у Львові – це цілий Львів (усміхається).

– Їздити по львівській бруківці уже звик?

– Бруківка – це не страшно, треба трохи поїздити і вже пристосовуєшся, а от дорога із Луцька до Львова…

Чесно кажучи, не знаю, чи є ще десь гірша. Найприкріше – вона що далі, то в страшнішому стані: колись я доїжджав із одного обласного центру до іншого за годину двадцять, зараз уже їду дві двадцять і це не межа, бо щоразу виявляю нові й нові вибоїни.

– На вулицях тебе вже впізнають?

– Було кілька разів, що впізнавали: фотографувались чи підписатись на чомусь просили. Дуже цікаво, знаєте, коли підходить хтось і, знаючи, що я футболіст «Карпат», хоче щось обговорити порадити, розпитати. Я взагалі-то не з тих, хто любить, коли їх впізнають, тобто за популярністю не особливо полюю, але вихованим людям важко відмовити.

– Цього вікенду уся Україна дивилась поєдинок Володимира Кличка. Цікавишся боксом?

– Ми дивились той бій усією командою. Якраз повернулись із Києва і мали пізню вечерю на базі. Думали, що до раунду п’ятого українець суперника покладе – а ми підемо відпочивати, але не так сталося. Наприкінці ми з Андрієм Тлумаком вже навіть заклались: він казав, що таки буде нокаут, а я був упевнений, що Кличко виграє за очками. Виявилось, що досвід Тлумака переміг (сміється). Загалом це звична ситуація, коли ми командою дивимось якісь змагання, не лише футбольні — за тенісом, футболом також слідкуємо.

– Зараз вирішальна пора в єврокубках. У чемпіонській лізі та Лізі Європи кого підтримуєш?

– Уболівав за «Мілан», але вони вилетіли, тож тепер навіть не знаю. Подобається гра «Барселони» – як вони в атаці грають….

– В Україні за «Мілан» почали активно вболівати, коли туди Андрій Шевченко переїхав….

– Ну, я ще з давніших уболівальників. Коли мені почав подобатись італійський клуб – українців ще там не було. У кожного, напевно, в дитинстві була іноземна команда, за яку вболівалось – от я ще тоді визначився, що буду за італійців.

– Останнім часом модно стало футболістів колишніх та сучасних запрошувати на телебачення – у ролі експертів, оглядачів чи навіть коментаторів. Тобі б цікаво було спробувати?

– Та без проблем, якщо буде час і будуть пропозиції… Хоча з коментуванням, напевно, було б важко, бо для цього треба серйозно дикцію відпрацьовувати (усміхається). Зрештою, про все це треба буде по завершенні кар’єри думати, а зараз моє завдання – не говорити, а грати.

– Як там твій давній товариш Анатолій Тимощук? Зідзвонюєтесь?

– Якщо відверто, вже десь більше місяця з ним не спілкувався – у самого часу обмаль, та й у нього зараз досить складний, напевно, період – не часто довіряє тренер місце у складі. Перед тим частіше спілкувалися. Пригадую, ще торік, коли він нарешті забив за «Баварію» – «Ювентусу» – ми балакали, і Толік пожартував, що нарешті і він відзначився, а то з голами щастило частіше мені. Тобто за моїми справами у Львові і відповідно справами «Карпат» він уважно слідкує. Не здивуюсь, якщо він і за тим, що діється, наприклад, у другій українській лізі, теж встигає дивитись в Інтернеті.

– Артеме, зараз у країні багато політичних пертурбацій – слідкуєш за ними? Загалом цікавишся політикою?

– Добре це чи погано, але я і політика — речі не сумісні. Ось навіть на другий тур виборів не ходив голосувати (сміється). Щоправда, якби був в Україні – напевно пішов би, але так склалось, що ми з командою були в Антальї на тренувальному зборі, тож було не до голосування.

– Приблизно через місяць у тебе день народження. Вже замовив якісь презенти у друзів та родичів?

– Дні народження не люблю. Не знаю чому, але мені це свято не цікаве. Якщо і святкую, то лише з найближчими людьми, а так, як багато-хто любить: з кульками різнокольоровими, концертами, ведучими – то це точно не для мене. Щодо подарунків, то замовляти нічого не хочу. Взагалі я значно більше люблю дарувати, ніж отримувати.

– А які свята тобі до вподоби?

– Люблю ті свята, які вважаю справді вагомими – Новий рік чи Різдво, наприклад, одне з таких свят незабаром – Великдень. Це чудовий час, аби побачити рідних і близьких, приділити їм більше уваги. А згодом прибути у табір команди і ще з хлопцями відсвяткувати.