Премьер-лига
Премьер-лига

Премьер-лига - результаты и расписание матчей, турнирная таблица, новости.

Михайло Кополовець: Дідом, на якого всі мають дивитися і рівнятися, себе не виставляю


Колоритний карпатівець - про емоції, штрафи й Ейфелеву вежу з вікна готелю

Михайло Кополовець: Дідом, на якого всі мають дивитися і рівнятися, себе не виставляю


В ті часи, коли «Карпати» разом з Кононовим мали стартувати в першому єврокубковому сезоні, знайомий, давній прихильник «Карпат», щиро здивувався, почувши запитання, де він взяв футболку з 18-м номером і прізвищем «Кополовець» на спині. «Друзі допомогли дістати, - відповідає. Місько – то мій улюблений футболіст, то душа нашої команди». Інший чоловік, тепер вже колега-журналіст, який до «Карпат» ставиться, м’яко кажучи, скептично, назвав якось Кополовця «єдиним українським футболістом з щирими, людськими очима».

Власне, ті думки двох різних людей навів не спроста, адже домовившись про інтерв’ю з Михайлом, кореспондент UA-Футболу зіткнувся з непередбачуваними труднощами. Не вдаючись в подробиці, скажу, що такі речі в українській журналістиці, на жаль, є явищем звичним. Здивувало інше. В ситуації, коли 99 відсотків вітчизняних спортсменів «вмило б руки», Кополовець виявився людиною слова й честі й попри все від розмови не відмовився. Більше того, під час нашої бесіди лівий крайній «Карпат» був надзвичайно відвертим, розповівши про внутрішню кухню львівської команди і власні переживання.

- Не вмію брехати і бути нещирим, - каже Михайло на початку нашої розмови. – Через це часто страждаю, але змінити себе не можу.

- У 29 років ви – найстарший футболіст команди. Мабуть, незвично?

- Ви праві. Якось спонтанно вийшло, що пішли Самсон Ґодвін, Тарас Петрівський і в один з днів мені кажуть: «Мішо, ти знаєш, що ти в команді найстарший?» Чесно – здивувався. Але на тренуваннях, під час ігор «стариком» себе не відчуваю. Сил вистачає і збираюся грати ще довго. Якщо, звісно, Бог дасть здоров’я. Наразі на 29 себе взагалі не почуваю. Принаймні, навантаження переношу так само легко, як в юності. Може, колись період втоми настане, але поки відчуття такі ж, як в 23 роки. Зрештою, то ж не дивно, бо один футболіст розкривається у 20, а інший впевненість у власних силах відчуває ближче до 30-ти. На мій погляд, саме в такому віці приходить футбольна солідність. Тому, думаю, що найкращі мої матчі ще попереду.

- Вік надає статусності?

- Серед молодих, звичайно, почуваєш себе старшим і досвідченішим. А так? Вже сім років граємо разом поряд з Ігорем Худоб’яком, Ігорем Ощипком, Олегом Голодюком. Вони трохи молодші, але старшим себе поряд з цими хлопцями не почуваю. Тому мій вік радше не відіграє жодної ролі. «Дідом», на якого всі мають дивитися і рівнятися, точно себе не виставляю. Зрештою, у мене ще ж характер такий – я холерик, по житті є людиною дуже веселою. У нас у команді є п’ятеро капітанів – найстарших, найдосвідченіших гравців. Різні важливі внутрішні питання вирішує саме цей кістяк. Коли пацани брали мене в цю когорту гравців, навіть трохи не повірив і чесно зізнався, що іноді можу спізнитися на тренування чи ляпнути щось не те. Іншими словами, прикладом для молодих бути не можу.

- На що саме впливає ця обойма з п’ятьох футболістів?

- Скажімо, слідкує за дисципліною. Але ж, коли мене обирали, мав проблеми з дисципліною сам (сміється). В принципі, з того часу вже потихеньку виправився. Статус змушує бути серйознішим. Бо такі хлопці, як Ощипко, Худоб’як, я маємо бути прикладом для молоді.

- Що входить в обширне поняття «проблеми з дисципліною» у вашому випадку?

- Окрім того, про що вже говорив, міг іноді поплутати екіпірування. Про такі речі, як напитися, навіть мови бути не може, адже у Львові такого ніхто не пробачить. Я «проколювався» через побутові дрібниці. Скажімо, міг проспати. Але серйозних порушень, як професіонал, допустити не можу.

- За такі дрібниці тренери часто штрафують?

- Спочатку не штрафували. Але коли такі випадки повторювалися, то почали карати «рублем». Найчастіше страждав тому, що спізнювався на тренування. То через те, що жив далеко від бази. Та коли мене кілька разів штрафонули, пересилився в квартиру майже поруч з базою в Брюховичах. Тепер не спізнююся ніколи.

- Хто з тренерів слідкував за дисципліною найбільше?

- Костов і Кононов. Вони мені навіть схожі між собою. Олег Георгійович, здається, штрафував частіше. Костов терпеливіший. Зрештою, його терпінням не зловживаю. Що Кононов, що Костов мають в команді високий авторитет. Залізна дисципліна була при Іщенку.

- Не відчуваючи себе «стариком» у «Карпатах», ви, смію припустити, відчули, що таке «дідівщина», починаючи кар’єру в «Закарпатті». Там було чимало авторитетних людей у віці…

- В Ужгороді отримав дуже серйозну школу бодай тому, що там майже щокола змінювалася практично вся команда. Плинність кадрів була дуже високою. Коли був ще зовсім юним, у «Закарпаття» приїздило багато футболістів з «Динамо». Там було в кого повчитися – Калитвинцев, Саша Радченко, Красноперов. Дружні стосунки зберіг з братами Михайлом і Володимиром Маковськими. Вони, звісно, з футболом вже зав’язали. Тоді ж до всіх цих хлопців ставився з великою повагою і намагався щось переймати. Нині вже є досвідченим для молодих карпатівців.

Проте часи дідівщини вже минули. В «Закарпатті» таке явище трохи було. Там були такі футболісти, як Мирослав Бундаш, Олександр Когутич. Вони ці стариківські традиції ще тримали. Приміром, могли за чимось когось з пацанів відправити. З їм потрібних речей, але не за пивом, бо Саша Когутич за станом здоров’я взагалі ніколи алкоголю не вживав. Ці хлопці могли звертатися до юнаків в наказному тоні. Жартували теж, але частіше з Васею Кобіним, якого старики допускали в свою компанію, скажімо, пограти в карти. Я з «дідами» спілкувався мало.

Нині ж, коли вже сам досвідчений, ніколи молодих не ганяю, нікому не наказую. Треба щось зробити – роблю сам. Якщо мені щось сильно треба, то можу попрохати. Коли ж хлопці відмовляються – не ображаюся. Зрештою, у нас такі стосунки, що в разі потреби мені допоможе будь хто з молодих гравців. Нині в юних футболістів стільки ж прав, скільки у старика. Хоче, звісно, деякі правила, певна субординація залишаються. Найяскравіше це проявляється, коли граємо у «квадрат». Граємо «чотири на два» чи «шість на два» і від мене в суперечливій ситуації м’яч вийде в аут – зайде, звісно, молодий. Він сам це розуміє, навіть коли подивишся на хлопця, мовляв, може, зайду я. Але це футбольні моменти. Юнакам років стільки, що їм бігати не завадить. Я у 18-19 років з квадрата не виходив. Треба чи не треба, а бігав постійно. Бо мені подобалося це робити. Та й зараз подобається, але часто заходити в квадрат статус не дозволяє (сміється).

- Такі люди, як Калитвинцев чи Леоненко, з якими ви теж пересікалися в Ужгороді, вели себе якось по-особливому?

- Я вже вам казав, що на мене дуже сильне враження як з футбольної, так і з людської точок зору склали брати Маковські. Те саме можу сказати про ще одного київського футболіста Сергія Богатирьова (до слова, навіть не знаю, де він зараз і чим займається). А Юрій Миколайович (Калитвинцев – авт.) для мене взагалі був одкровенням і як людина, і як тренер. Мене тоді кілька разів підключали до тренувань першої команди, то дивувався майже всьому. Наші, закарпатські тренери так спілкуватися з футболістами не вміли.

У Калитвинцева з гравцями відчувається контакт. Він спілкується з футболістами, наче з друзями. Цього бар’єру, коли ти дивишся на тренера, як на Бога, у Юрія Миколайовича немає. На Калитвинцева дивилися, як на друга, який при потребі тобі підкаже, завжди до тебе підійде. Десять років тому такі речі ще були дикістю. Коли з’являвся тренер, у футболістів починалася паніка. Острах наводили всі ці збори, важкі тренування. Нині тренер спілкується з футболістами, як рівний з рівним. За кордоном ось гравець з наставником можуть без проблем разом попити кави. І то дуже добре, коли між футболістом і тренером налагоджений контакт. В принципі, у нас в «Карпатах» з Костовим теж контакт є. Тренер нам завжди каже: «Маєте якісь питання – підходьте, допоможу». Костов бачить у нас людей. Тренера ж не треба боятися – треба поважати. Зрештою, нині до таких речей ми вже встигли звикнути, а коли працювали з Калитвинцевим, це було приємним шоком.

- Також у «Закарпатті» ви пограли поряд з легендою «Карпат» Олександром Чижевським…

- Від Саші випромінювався спокій і впевненість. Я, будучи молодим футболістом, дуже перед іграми хвилювався. І дивувався, як же Чижевському вдається бути таким незворушним. Дуже радий, що мені випала честь пограти поряд з такою людиною.

- В Ужгороді ви постійно виступали в тому ж амплуа, що й зараз?

- Практично. Михайло Іваниця, який мене забрав у великий футбол у дубль «Закарпаття» від першого тренера Олександра Філіпа, знайшов мені місце зліва в півобороні. Для мене то була дуже гарна школа, адже після того, як перша команда вилетіла з вищої ліги, більшість дублерів перевели до першолігового колективу. Ми там під керівництвом Петра Кушлика гарно обкаталися. Після тих півтора року в першій лізі мене й помітили у «Карпатах».

- Відразу погодилися на цей перехід?

- Там вийшла не дуже приємна ситуація. З «Закарпаття» я йшов погано. Ужгородці не хотіли мене відпускати, пропонуючи підписувати смішний, як на той час, контракт. Я не погодився зорема тому, що мав проблеми зі здоров’ям (у мене лопнув меніск) і мусив лягати в Києві на операцію в доктора Лінька. Тодішнє керівництво «Закарпаття» цих витрат мені не оплатило, через що змушений був піти на конфлікт. «Карпати» погодилися оплатити мені операцію, хоча контракту з ними ще не підписав. Крім того, львів’яни згодилися сплатити якусь суму «Закарпаттю», оскільки угода в мене закінчувалася через півроку.

Тоді, хоч мав ще варіант з «Чорноморцем», зрозумів, що раз до мене люди так поставилися, то перейду саме у «Карпати». Розумієте, в Одесі хотіли, щоб я приїхав, щоб вони на мене подивилися. Я ж хотів контракт відразу. Зрештою, минуло півроку і я справді опинився у Львові. В цей період також виграв у керівництва «Закарпаття» два суди, довівши, що мені мали і операцію оплатити, і потім несправедливо не дали нагоди відновлюватися. Це був важкий період у моєму житті.

Зрештою, думаю, такі моменти виникають у житті кожного футболіста. Я пишаюся тим, що пройшов усі сходинки футболу. Пограв і на район, і на область, і в другій лізі, і в першій, і в дублі. То зараз юні футболісти мають змогу потрапити відразу після закінчення школи в дубль «Карпат». А такі хлопці, як Тарас Завійський у 18 років вже дебютували у «вишці». Мені здається, у тих нижчих лігах, серед аматорів, коли відчуєш всі ці купинні поля з глиною, болотом і тирсою, й характер загартовується, і фундамент майстерності закладається. Ви ж не знаєте, що то за поля на Закарпатті, приміром, в Мукачевому? Я через все це пройшов, тому зараз не відчуваю боязні перед жодним суперником.

- Не дарма кажуть, що проти дядьків у першостях району чи області грати страшніше, ніж проти зрілих майстрів…

- Згоден. Там люди біжать, б’ються за ті 100 чи 200 гривень з надзвичайним завзяттям. Футболу там мало, по ногах луплять дуже сильно. Якщо залишишся там цілим і уникнеш переломів, то вже можеш вважати себе щасливчиком. Зрештою, я вже в той час був надзвичайно швидким. Щоб дати по ногах, мене спершу ще треба було впіймати. Але тим не менш, це моральне навантаження, бо боїшся грати, щоб тебе сильно не вдарили. Там ніхто ні з ким не панькається.

То зараз у чемпіонатах області грає чимало хороших футболістів, які встигли пограти у вищій і першій лігах. В ті часи, коли на такому рівні грав я, було складніше. Команди ще грали під керівництвом старого гарту тренерів, у яких вся установка зводилася до «давай, боротьба!» Зараз футбол пішов вгору і колишньої агресії нема вже й у чемпіонатах області. Раніше окремі люди виходили з одним завданням – бити по ногах і поламати. Мене це лякало, бо хотів пограти на серйозному рівні і боявся, що якийсь діяч заїде по ногах і на всіх моїх мріях поставить хрест. Кілька моїх друзів після такого з футболом закінчили.

- Михайле, ваша швидкість – то від природи?

- Мабуть, що так. Я ж маленький, в’юнкий. Звісно, в тренувальному режимі, в тренажерці швидкісні характеристики розвиваєш, але без даних трудитися марно. Хоча варто два дні, не кажучи вже про тиждень, не потренуватися, як ривок, стартова швидкість втрачаються миттєво. В тонусі мусиш триматися постійно. Але не дай мені такого здоров’я батьки, так бігати не зміг би.

- Хто ваші батьки?

- Вони не займалися спортом. Може, мама трохи бігала на лижах. То мій дідо був людиною спортивною – дуже високий, понад 180 см зросту, але спортом він не займався. То були воєнні роки, тому лише господарство доглядав. Мабуть, своє здоров’я я запозичив якраз по дідовій лінії. Правда, він високий, а я ось маленький. Навіть батьки дивуються, як то в мене так вийшло у спорті.Зрештою, якраз тому, що маленький, що маю низький центр тяжіння, можу вигравати у швидкості в оборонців, які у нас, зазвичай, високі. Маленькі футболісти – всі, переважно, шустрі.

- Богдан Грещак, який грав крайнього нападника у «Карпатах» 60-х, біг 30 метрів за 3,7 секунди…

- Навіть не готовий сказати вам, який результат у мене, бо на час не бігав давно. Але в 3,7 секунди, мабуть, не вклався б. Втім, нині ж футбол трохи змінився. В ті часи крайки мали бігти реактивно, зараз же на цій позиції теж треба грати комбінаційно. Пригадую, в «Арсеналі» в другій половині 2000-х грав такий хлопчина Сандлі Біто. Він так біг, що ніхто з ним у всій українській вищій лізі зрівнятися не міг. Та й що з того? Два роки, здається, пограв і нікому був не потрібен, жодного серйозного запрошення не отримав. У «Закарпатті», до речі, якийсь час був, але й там не закріпився. Бо людина тільки бігла. Нічого іншого він не вмів. Якоїсь особливої майстерності в Біто не було. Зрештою, я теж не кажу, що в мене Бог знає яка майстерність. Але маю бажання. Нині в Україні 80 відсотків футболістів грають за рахунок бажання, бійцівських якостей і компенсують ними нехватку техніки. Просто у нас такий чемпіонат, де акцент робиться на силову боротьбу.

- Час показує, що навіть «Боруссії» можна забивати голи за рахунок бажання…

- (Сміється) Так. «Карпати» завжди відзначалися настроєм, боротьбою. Особливо раніше ми застосовували колективний пресинг, налітали на суперника по три-чотири людини. Цю гру треба повертати й зараз, адже в чемпіонаті України можемо грати виключно за рахунок колективу. Справді техічних команд у нас кілька – «Шахтар», «Металіст». То вони здатні вигравати ігри на класі. Решта команд грають за рахунок колективних дій, групового відбору м’яча.

- Михайле, ви корінний ужгородець?

- Я народився на Міжгірщині, в селі Пилипець. Правда, все своє свідоме життя провів в Ужгороді. Оскільки мої рідні дідо і бабусі повмирали ще до мого народження, в Пилипці у мене залишилися хіба що родичі, яких при нагоді навідуємо. Село, звісно, дуже мальовниче, там прекрасна природа, вже побудували лижну базу. Кажуть, що там планують створити другий комплекс на кшталт Буковель. Земля там зараз дуже дорога – сотка коштує порядка 20-30 тисяч доларів. А років 15 назад в Пилипці все було запущено, ледь не ведмеді з вовками ходили. Нині в селі мене всі люблять, дивляться матчі «Карпат», вболівають за мене.

- У гори звідти не ходите?

- Якби був час, то ходив би. А так відпустку витрачаю, щоб поїхати на море.

- Під час кубкового матчу з «Шахтарем» камера вихопила вас в обнімку з Василем Кобіним. Ви настільки дружні?

- Ми з Васею дуже сильно дружимо. Як не як, стільки років разом грали спершу в «Закарпатті», потім в «Карпатах». В Ужгороді були дуже нелегкі часи, перенести які допомгла якраз наша згуртованість. То влада поміняється, то проблеми в губернатора – а страждає команда. Всі ці труднощі нас сильно здружили. До того ж, враховуючи ще ті часи, коли ми з Кобіним разом виступали за збірну Закарпатської області, виходить, разом грали впродовж десяти років. Я Васю дуже люблю і поважаю. Він мій близький друг.

- Василь перейшов до «Шахтаря». Ви ж виступаєте за «Карпати» з 2007-го і підписали контракт ще на чотири роки. Виходить, у Львові Кополовець вже став своїм. Згодні з колишніми некорінними львів’янами, які виступали за команду і прижилися в місті Лева, що вкорінитися тут дуже непросто?

- Абсолютно згоден. Але ви не забувайте, звідки я. Якби я приїхав з Одеси чи Донецька, то мені було б важко. В принципі, атмосфера для мене була звичною, хоча й у «Карпатах», коли я туди прийшов, теж проблем вистачало. Але в «Закарпатті» я вже щось схоже пережив і до таких труднощів був готовий. Люди мене прийняли добре, побачили, що я скромна, нормальна людина і нічого з себе не ліплю. Всього, чого добився, досяг завядки праці. Мабуть, тому мене у Львові поважають і люблять. І я цим пишаюся. Хоча згоден, що і команда тут специфічна, і вболівальники дуже серйозні, вимагають від команди багато. Це й добре, бо постійно перебуваєш в тонусі і не розслабляєшся. Дасиш слабинку – вболівальники відразу спитають, «чому?» Я до цього був готовий. Зараз, коли приїжджаю додому в Ужгород, розумію, що для мене це місто маленьке. Коли їду до Києва, то бачу, що можливостей тут ще більше, ніж у Львові. Але столиця для мене вже завелика, а Львів – саме те, що мені потрібно.

- Коли фанати привезли на базу вівцю, не ображалися?

- З одного боку, це було смішно, але на той час то було незвично і неприємно. Слава Богу, що це був єдиний такий випадок. Вболівальники ж не просто так це зробили, а тому, що ми погано грали. Таким чином фанати висловили своє ставлення до нашої тодішньої гри.

- Взагалі, футболісти в нашій країні вважаються людьми статусними, а людяність вдається зберегти одиницям. Ви – з їх числа, і то не лише моя думка.

- Все це – завдяки моїм батькам. Навіть, коли мені іноді трошки виростали крильця, мама завжди своєчасно їх обрізувала. «Мішо, веди себе нормально», - казала. Зрештою, навіть, коли я підіймав крила, цього ніхто, окрім моїх близьких, не помічав. То я хіба що вдома міг трішки пір’ячком порухати, мовляв, я такий футболіст, приїхав зі Львова. Скажімо, таке було після матчу з «Боруссією». Хочеш-не хочеш, але в підсвідомості розумієш, що ти на виду, що тобою цікавляться, хтось телефонує, хтось пише. Але загалом завжди намагаюся бути самим собою. Думаю, показово, що ніхто з ужгородських друзів жодного разу, побачивши мене по телевізору, не сказав мені, мовляв, Мішо, ти себе не так ведеш. І для мене це важливо. Хоча справді, я пишаюся тим, що я футболіст і що Бог дав мені можливість пограти у футбол на високому рівні.

- Коли у «Карпат» роки півтора тому був серйозний спад, ви сказали, що знаєте, чому так відбувається і за що команду карає Бог. Що ви мали на увазі?

- Я й тоді сказав, що розповісти всього не можу. Це життя команди. В житті кожної команди є нюанси, які мають залишитися всередині колективу. Команда – це окреме життя, свій мікроорганізм. То як гітара – одна струна не налаштована і грати гарно вже не виходить.

- Михайле, вас знають як людину глибоко віруючу…

- Не скажу, що цілими днями сиджу в церкві чи ходжу по монастирях, але знаю, що Бог є і не один раз в цьому переконувався. Я віруюча людина, можу перехреститися, помолитися. Перед кожною грою, як раніше, до церкви вже не ходжу. То раніше у нас, у «Карпатах», була традиція ходити до церкви перед кожним матчем. Це було при Кононові. Нині такої традиції немає, кожен, коли відчуває потребу, молиться сам. Але та традиція була хороша.

- Вболівальники в інтернеті жартують, що Кополовця треба взяти в збірну мольфаром…

- (Сміється). А хто то, нагадайте?

- То гуцульський цілитель.

- Вболівальники вміють жартувати. Але хочу, щоб вони не забували, що я футболіст, а не чаклун. Але я радий, що приношу комусь на обличчі посмішку.

- В житті ви така ж емоційна людина, як і на полі?

- Мабуть, ні, а на полі я справді дуже емоційний. Особливо, коли забиваю голи. Оскільки ж це відбувається не так часто, то й емоції такі бурхливі. Іноді, коли забиваю гол, навіть боюся того, що я можу зробити. Я себе не контролюю і це дуже погано. Бувало навіть таке, що, забивши гол, не пам’ятав після матчу, що тоді робив. Скажімо, так було після матчу з «Боруссією». Дивився потім фотографії і взагалі не пам’ятав таких миттєвостей. Може, то й не дивно, адже так багато людей і ти сам в ейфоричному стані, то віддаєшся емоційно сповна. Це дуже гарний стан і частіше б він був. Це, мабуть, один з найемоційніших матчів в моєму житті. Програвали 0:2, потім зрівняли рахунок і вигравали. Цим, а також розумінням, проти кого граємо, ми завели і себе, і публіку. Потім був осад від поразки, але коли все це згадуєш зараз, то розумієш, що це була одна з найяскравіших митей у житті.

- Вірите, що щось схоже ще повториться?

- В принципі, кожен домашній матч з «Динамо» та «Шахтарем» у нас за емоціями схожий до того, який ми провели проти дортмундців. Але єврокубки – то було щось особливе. І я вірю, що до нас ще приїдуть команди хорошого, європейського рівня.

- Ви живете днем сьогоднішнім чи будуєте далекоглядні плани?

- Я живу нинішнім днем, але маю плани на завтра. Футбольних планів розказувати не буду. Стосовно планів життєвих, то хочу вже створити сім’ю, відчуваю, що вже до цього дозрів. Думаю, досі ще не зустрів тої, з ким би хотів провести своє життя. Але прийшов час, коли про це варто задуматися. Наразі ж моя сім’я – це батьки, рідний брат. Відчуваю, що в мені з’явилося тепло, яке вартувало дарувати дітям. Дивлюся на братову сім’ю і розумію, що мені не вистачає чогось такого самого.

- У неспортивному житті ви мрієте про затишок чи про стрімкість?

- Про щось середнє. Постійний спокій – теж погано. Коли закінчу з футболом, хочу подивитися світ, трохи помандрувати. Спокійно, без суєти. А то, коли ми літали в Париж, Ейфелеву вежу бачив за три кілометри, з вікна готелю. Чи були в Севільї, Рейк’явіку, Ірландії, там такі красиві місця, але ми їх майже не бачили. Хочеться приїхати, пофотографуватися, дотулитися руками. Знову ж– хочеться емоцій, вражень!

Фото - Тарас Кузьменко, Інформаційний центр ФК "Карпати"
Оцените этот материал:
Комментарии
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
ВАСКАРБА (Львов)
Ты видел, что стоит твоё мнение, и как к нему относятся нетроли? Посмотри на цифры в правом верхнем углу!!!
Ответить
2
0
Вернуться к новостям
Комментарии 26
ВАСКАРБА (Львов)
Ты видел, что стоит твоё мнение, и как к нему относятся нетроли? Посмотри на цифры в правом верхнем углу!!!
Ответить
2
0
Bigun (Львів)
"... Взагалі, футболісти в нашій країні вважаються людьми статусними, а людяність вдається зберегти одиницям. Ви – з їх числа, і то не лише моя думка." От чому бреруть інтерв\'ю у таких людей як цей хлопака, він цікавий в першу чергу як людина. Кому не цікаво проходьте ЗРАЗУ мимо і "не ср.ть в коментах, тролі".
Ответить
20
0
levchik (Львів)
Йди леніна цілуй і батьку ахмета це кому ви потрібні для дублерів є свій чемпіонат!!!!!!!!
Ответить
24
4
Вано (Lviv)
Згинь з форуму нечисть! Такі статті для тих людей кому це цікаво, а не для тролів яким лиш би увагу на собі звернути.
Ответить
25
2
alkor (Кировоград)
ТУПЕЙ м. франц. взбитый хохол на голове.
Ответить
1
12
Лев ЛЬВОВич (Львів)
[quote datetime="02.05.2013 10:14" author="Igorich (Львів)"] Футболіст рівня команди Першої ліги, не більш. Гол Борусії - випаковість [/quote] Гол Боруссії - це був спалах осяяння Божого, що на Мишу зійшло тієї миті!))... Було в нього в карьєрі ще декілька лише таких вправних моментів... А от той четвертий гол, що Боруссія на останній хвилині Карпатам забила, то повністю на совісті Міші!!! Це він "кинув" переслідувати гравця, якого до того "опікав", а потім Міші стало в облом за ним бігти, він волів за краще встати й руку підняти, начебто офсайд був, хоча це було переконання лише Кополовця!.. Тому для мене той його матч з Боруссією такий неоднозначний!... А ще у вьюсі потім Міша казав, "шо таке з нами відбувається,.. весь час пропускаємо якісь ТУПІ голи!.." Мішу в таки моменти - мені хочеться назвати "Тупєйним художником", була така книга в Лєскова... "Тупі голи команда пропускає!!!..." Як САМ не добіг, то КОМАНДА страждає! Та то через оті проблеми з дисципліною, про які обмовлюється якось невизначено та неохоче!...(((
Ответить
4
1
ДядькоСальва (Львів)
такого "Михайла" ще штуки 3-4 в Карпати, а то як мухи сонні, ледве ледве того м\'яча копають і дякую за чудове інтерв\'ю
Ответить
8
1
Stanislav_Karpaty (Кузнецовск)
Стаття класна просто потрібно прибрати декілька Ленінскіх провокаторів і все буде добре)
Ответить
12
1
Igorich (Львів)
Але від своїх слів я не відмовляюсь, попри те, що він цікава і неординарна особистість в українському футболі, рівень його - перша ліга. З 8 чи скільки, років проведених в Карпатах, він навіть не став гравцем основи, завжди на підхваті, коли хтось втравмований, дискваліфікований, чи в поганій формі.
Ответить
2
2
Іван Вербицький (Київ)
такі гравці теж потрібні. Згадайте "Динамо" 80-х. Там теж Євтушенко постійно був на підхопленні
Ответить
12
1
Toni (Львiв)
Міша-енерджайзер. Ті хто гонить на нього апріорі злі і нехороші люди.
Ответить
9
0
TRYMBA (Новояворівськ)
Міша, молодець!
Ответить
10
1
Igorich (Львів)
Bigun (Львів) 02.05.2013 11:06 100%, як людина, він цікавий. Мені цікаво було почитати обширні інтерв"ю Крощенка, Демченка, Диканя, чи навіть Кополовця, людей, які щось бачили і можуть про щось розповісти. цікаво було б почитати інтерв"ю Рикуна, Едмар, Скрипника.... Натомість, таких пасажирів, як наприклад Пуканич, Фомін, Путівце читати не цікаво, бо і сказати вони не мають що
Ответить
14
0
Bigun (Львів)
От і журналістам "поле для діяльності".З нетерпінням чекаємо інтерв\'ю з вище перечисленими особистостями на ua-football ;-)
Ответить
6
0
alkor (Кировоград)
Альтернативная точка зрения: * Всем Карпатам и дед, и отец, Настоящий футбольный боец, Тактик, умник, стратег и творец, Вот такой он - Кополовец!
Ответить
13
1
alkor (Кировоград)
Есть люди нормальные - тут Вы правы... А есть и adamы... увы...
Ответить
1
16
Demian (Коломия)
Місько - це сіль Карпат. Таких людей в нашому чемпіонаті, на жаль, дуже мало.... Дай йому Бог здоров\'я та футбольного довголіття ! А всім неадекватам хочеться сказати, що перед тим, як написати щось зле - краще 100 разів подумати.
Ответить
19
0
Мститель Неуловимый (Николаев)
Автору и редактору сайта дружеский совет, посмотрите как идет обсуждения данной статьи. Ответ на поверхности "никак", имхо потому как затянуто , не цепляет , ощущения что автор получает за количество слов в тексте , а потому "воды налил много". А Карпаты последние годы одно расстройство.
Ответить
1
18
alkor (Кировоград)
Затесался баран среди львовских овец - Это Миша Кополовец.
Ответить
1
33
adam (Київ)
На форуме много нормальных людей. И есть тут alkor - поет е-ге-гей !
Ответить
22
0
Андрюха-71 (Львів)
Міша - позитив...і цим все сказано !!! ) і не звертайте уваги на провокаторів, їх просто жаба давить,що всі гравці у них орендовані і позитив відсутній як такий))
Ответить
26
1
moderator
Приазовье (Мариуполь) 02.05.2013 09:41 тризуб (Львів) 02.05.2013 10:25 Вано (Lviv) 02.05.2013 10:20 Попередження. Шановні фолрумчани, переконливе прохання дотримуватися Правил спілкування на сайті.
Ответить
3
2
тризуб (Львів)
внучок ілліча, твоє місце не те що пердив, а раз пишуть значить є про кого
Ответить
23
2
Igorich (Львів)
Футболіст рівня команди Першої ліги, не більш. Гол Борусії - випаковість
Ответить
0
27
Найденко Андрій (Москва)
Каждую ігру ми ходим до церкви, каждую, каждую ігру
Ответить
5
8
Jabullan1 (Ужгород)
Ви ж не знаєте, що то за поля на Закарпатті, приміром, в Мукачевому? Во-во . Поля у нас еще те ...))
Ответить
6
1

Новости Футбола

Лучшие букмекеры

Букмекер
Бонус