Кризис украинского футбольного хозяйства. Кто виноват и что делать?

Отечественный футбол в последние дни пережил не одно потрясение. Во вторник о роспуске профессиональной команды объявил ФК "Крымтеплица". В среду окончательно прекратил существование "Кривбасс". При этом алчевская "Сталь", завоевавшая путевку в Премьер-лигу, объявляет, что не готова к повышению в классе, подобное заявление делает следующая по списку "Александрия". Не стоит забывать, что зимой Первая лига потеряла "Оболонь", огромные трудности испытывают "Одесса" и белоцерковский "Арсенал". Не все в порядке у "Волыни", да и последние шаги, предпринятые руководством "Карпат", настораживают. Редакция UA-Футбол в лице Ивана Вербицкого, Владимира Мыленко и Сергея Швеца попытается ответить на вопросы, возникшие в связи со сложившейся ситуацией.

Можно ли считать последние события в украинском футболе полноценным кризисом?

Сергей Швец: Редко какой сезон обходился без того, чтобы мы не потеряли одну-две команды в Первой или Второй лигах. Но чтобы эпидемия распространилась и на высший дивизион, такого не было давно. Собственно, случай "Кривбасса" – уникальный. Ранее, если команду из Высшей лиги и накрывали проблемы, то в худшем случае она понижалась в классе (единственный пример – "Александрия"). Роспуск "Крымтеплицы" и вовсе ломает регламент Первой и Второй лиг, и переходной плей-офф, похоже, не стали отменять только по той причине, что команды уже выехали на матчи. Хуже всего - нет никакой гарантии, что на отказе "Стали" играть в элите все проблемы прекратятся. Так что считаю, да – украинский футбол переживает самый настоящий кризис, при чем системный, так как охватывает все уровни – от аматорского до "элитного".

Фото - ФК "Сталь"

Володимир Миленко: Поки що ми бачимо лише кризу в лавах альтернативного пулу, "пулу Коломойського". "Арсенал", потім "Волинь" і "Кривбас". "Таврія" - це скоріше одиничний випадок, унікальний, який навряд чи про щось свідчить.

Іван Вербицький: Українські олігархи набавилися в футбол і поступово почали втрачати до нього інтерес. Ця забавка потребує величезних витрат, які навряд чи колись окупляться. Та добре, якби мова велася про кожного взятого зокрема олігарха, який не здатен чи не хоче утримувати команду. В нас є інші приклади, коли фактичний контроль над цілою когортою клубів утримує одна особа. Якою логікою, скуповуючи все і вся в футболі і баскетболі, керувалася ця людина – усвідомити складно. Але менше з тим, на мою думку, українські олігархи підняли планку витрат надто високо. В момент, коли більша половина українського населення перебуває за межею бідності, нам з серйозними виразами облич розповідають, мовляв, зарплата 30 тисяч доларів у місяць – це мало. Безперечно, у значної частини потенційних, але не фанатично налаштованих вболівальників ця футбольна захланність викликає відразу. Звідси порожні стадіони навіть на матчах вищолігових команд. Так, є чотири топ-клуби, але нема гарантії, що їхнє майбутнє залишатиметься таким же безхмарним вже після наступних виборів.

Проблемы ряда клубов связаны исключительно с финансами, или же причины находятся в другой плоскости?

Іван Вербицький: Дехто, як, скажімо, клуб «Кримтеплиця», згинув виключно через недостатнє фінансування, але в більшості випадків люди розчарувалися в сучасному українському футболі. Приміром, колишній власник «Львова» пан Кіндзерський усвідомив, що команда, яка не працює з суддями, приречена на виліт. Пана Слободяна підвели нечесні на руку ділки з числа менеджерів клубу «Оболонь». Пан Коломойський, з іменем якого пов’язують більшість нині проблемних колективів, відчув серйозні проблеми з веденням бізнесу з приходом нинішньої влади. Це – політичний аспект.

Володимир Миленко: Звісно що проблеми клубів пов'язані з наявністю/відсутністю фінансів. А от наявність/відсутність фінансів - це якраз "другая плоскость". Футбол у нас, як відомо, не є самостійною галуззю, тому все, що відбувається в політично-олігархічному житті, миттєво відбивається і на футболі.

Сергей Швец: К сожалению, в нашей стране футбол упорно не хотят признавать бизнесом. На капиталистические рейки сумели перейти единицы, да и то не полностью. Отсюда собственно и все проблемы. Играют до тех пор, пока у спонсора есть интерес к футболу. При этом не исключена ситуация, при которой интерес не пропал, а платить спонсор больше не может по совсем не футбольным причинам. Когда же ФК – самоокупающееся предприятие, возможность возникновения ситуации с банкротством/прекращением существования сведена к минимуму. Говорите нельзя заработать на футболе, тогда почему это удается Германии, Голландии и иже с ними? Есть давняя украинская поговорка: "Чого бідний? Бо дурний. Чого дурний? Бо бідний". Вот и здесь получается замкнутый круг. Понимаем, что не деньги все решают, но от них все зависит.

Фото - Дмитрий Билоненко

Можно ли связать высказывания Сергея Палкина (о том, что 16 команд – это много для Премьер-лиги) с нежеланием команд Первой лиги переходить в высший дивизион?

Володимир Миленко: Цілком допускаю такий варіант. Слово гендиректора "Шахтаря" (читай - думки власника клубу) в нинішніх умовах важить більше, ніж регламенти і статути. Тим паче, клубам першої ліги могли просто пояснити, що з ними не будуть панькатись - наприклад, закриваючи очі на інфраструктурні та інші проблеми.

Іван Вербицький: Гадаю, не йому вирішувати, що потрібно Україні. Сергій Анатолійович займається футбольним бізнесом і його майбутнє нашого футболу не турбує. Переконаний, що зменшення кількості команд в елітному дивізіоні призведе до зникнення футболу в цілих регіонах. У цій складній ситуації своє вагоме слово має сказати ФФУ. Зараз цілком зрозуміло, що наш футбол – справа неприбуткова. А отже є резон банально зменшити суми стартових внесків, обмежити терор клубів драконівськими сумами штрафів. ФФУ має зробити все, щоб кількість клубів у вищій лізі (бо Прем’єр-лігою це загниваюче господарство назвати складно) збереглося на показнику «16».

Сергей Швец: Сергей Палкин открыто заявил о "непопулярных мерах". В таких случаях принято говорить, что дыма без огня не бывает. Решение готовится, каким оно будет, узнаем совсем скоро. То, что донецкий "Шахтер" сейчас имеет исключительное влияние на высшие футбольные инстанции Украины, думаю, никто не будет отрицать.

Не толкает ли исчезновение одних клубов и отказ других повышаться в классе к созданию ОЧ. Если да, то является ли данный процесс контролируемым?

Володимир Миленко: До певної міри, так. Мовляв, в українському футболі серйозні проблеми, врятувати його може тільки братній російський футбол. Але це, чесно кажучи, аргумент, розрахований на недалеких індивідуумів - бо нормальна, адекватна людина повірити в те, що з двох калік вийде щось путнє, навряд чи зможе. А процес звісно контрольований. Федерацією футболу. Сказати "Ні" чемпіонату СРСР - і всім хитрощам зі зменшенням команд в УПЛ прийде моментальний кінець.

Сергей Швец: Вся ситуация конечно же добавляет козырей в руки сторонников объединенного чемпионата. Но сомневаюсь, что этот процесс может контролироваться извне. Те же команды Первой лиги российскую сторону просто не интересуют. При этом по-прежнему уверен, что объединенный чемпионат ни нам, ни соседям не нужен. Меня больше интересует, почему ФФУ и ПФЛ до сих пор молчат и не делают никаких официальных заявлений по поводу сложившейся ситуации? Кто зайдет в Первую лигу со Второй, кто займет место "Стали" в Премьер-лиге, почему Федерация не предпринимает никаких шагов для спасения тонущих команд, или же взносов и штрафов клубов хватает исключительно на то, чтобы оплачивать работу бюрократического аппарата и арбитров, а также обеспечивать сборную Украины? Вопросов слишком много, а у нас как всегда тишина.

Іван Вербицький: Сподіваюся, що цей процес проконтролюють УЄФА та ФІФА. Між власників вітчизняних клубів нема ні патріотів українського футболу, ні патріотів України загалом. Щойно буде змога – вони здадуться на поталу власним меркантильним апетитам сповна.

Фото - ФК "Крымтеплица"

Ваш вариант выхода из сложившейся ситуации

Іван Вербицький: Мабуть, прихильникам власне українського футболу варто змиритися, що наш футбол – то нижчі ліги і чемпіонати областей та районів. Зізнаюся, коли переглядаєш матчі аматорів, то захоплюєшся, отримуєш позитивних емоцій значно більше, ніж після споглядання на ліниву біганину мільйонерів у змаганні, яке зветься Прем’єр-ліга. Виходу, мабуть, нема і розмаїті комерційні першості український футбол поглинуть…

Володимир Миленко: Вихід із ситуації я бачу один. Поступово, еволюційним шляхом переводити футбол на самоокупність. Принаймні, часткову. Бо всі ці скорочення і об'єднання ні до чого не приведуть. Ну, скоротять до 12 команд. Через 4-5 років доведеться скорочувати до 10 - тому що болото першої ліги засмокче колишніх аутсайдерів УПЛ, і вони перетворяться на такі ж самі "клуби, що не хочуть підвищуватись у класі". А якщо й підвищуються, то відразу ж вилітають. Тому треба ще й з першою лігою попрацювати серйозно. Тільки хто працюватиме...

Об'єднання чемпіонатів - це зло хоча б тому, що більшість українських клубів повернеться до вбогого існування в форматі "української зони другої ліги СРСР". Подивіться на, наприклад, "Ворсклу". Чи "Іллічівець". Чи навіть неіснуючу вже вінницьку "Ниву". Вони десятиліттями сиділи в тій українській зоні, нікуди не вилазячи. Що можуть згадати уболівальники з тих часів? "Дербі" з командами сусідньої області? Дуже серйозно, ага - особливо зважаючи на те, як вміло і легко в радянському футболі розписували договірняки. А в українських умовах всі три вищезгадані клуби пробились в єврокубки. От спробуйте уявити себе уболівальником жданівського "Новатора" десь в середині 80-х. І вам говорять - ваша команда гратиме в Кубку УЄФА. Божевілля? Звісно ж. А в незалежні часи це стало реальністю. Нащо ж забирати такі шанси у цих команд? Для того, аби чотири топ-команди щось там собі покращили? Так футбол - це далеко не тільки Шахтар-Металіст-Динамо-Дніпро. Як на мене, то значно важливіші якраз оці от аутсайдери, а не кілька напомпованих олігархічними грошима клубів.

Тому й треба в першу чергу думати про них. Про те, щоб їм було цікаво, щоб вони мали сенс у своєму існуванні. А далі, після забезпечення мінімального рівня, поступово піде і розвиток. Якого зараз немає в принципі. Що робити, як забезпечувати? Шукати гроші. Продавати все, що можна - назви стадіонів, рекламу на футболках ітд. До речі, було б непогано відібрати стадіони у нинішніх власників і віддати власникам клубів. Бо через цю недолугу місцеву та державну владу купа проблем (як у тої ж "Зорі"). Ну, звісно що не просто взяти і експропріювати - а якось більш-менш цивілізовано це вирішити. Якимись дотаціями навіть, якщо вже так буде стояти питання.

Одним словом, футболом треба займатись. Як бізнесом. Нормальним бізнесом. А не як олігархічною забавкою. Інакше клуби й далі будуть зникати - як тільки їх власників та чи інша влада змусить виводити активи з України (або й просто посадить).

Сергей Швец: Вторую лигу расширяем максимально – за 20 матчей в год уровень мастерства не поднимется. В Первую лигу вместо "Крымтеплицы" заходят оба финалиста турнира плей-офф, а не победитель очной встречи, "Говерла" занимает место "Кривбасса", вместо "Стали" в Премьер-лигу выходит "Александрия", если нет – "Буковина", если и Черновцы откажутся, пусть будет "Нефтяник". Все, играем дальше.