Прем'єр-Ліга
Прем'єр-Ліга

Прем'єр-Ліга - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо


Колишній хавбек "Металіста" і "Динамо" - про вміння забивати киянам, раннього Фоменка і безкомпромісного Хомина

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо
Іван Вербицький Автор UA-Футбол

Його енергійності можна позаздрити. У Харкові, який давно став рідним, Олександр Призетко встигає займатися тренерською роботою в двох напрямках, вести бізнес, а крім того ще й часто мандрує Україною й ближнім зарубіжжям, виступаючи за ветеранські команди київського «Динамо» та харківського «Металіста». Власне, зустріч з кореспондентом UA-Футболу Олександр запланував саме поруч з полями дитячої академії «Металіста». «Тут, у матчі на першість міста має зіграти тренована мною команда», - пояснює. З хлопцями Призетко спілкується спокійно, не підвищуючи голосу. Ті прислухаються до кожного слова. Відразу видно, що манери своїх колишніх наставників Йожефа Сабо, Едуарда Малофеєва та Анатолія Байдачного молодий тренер не перейняв.

Як і на полі, Олександр залишається спокійним і зосередженим. Свій авторитет він звик здобувати не словами, а справами. Може, саме завдяки цьому Призетко 19-річним дебютував у чемпіонаті СССР у складі вищолігового «Металіста», потім безболісно влився до складу «Динамо», а в новоросійському «Чорноморці» був капітаном.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 1
Фото - Іван Вербицький

- Олександре, ви народилися в Ізмаїлі на Одещині, в футболі себе проявили у Харкові, а потім грали в Києві, Тюмені, Москві, Тулі, Новоросійську. Втім, після завершення кар’єри жити повернулися знову в Харків…

- Я сюди приїхав ще восьмикласником. З того часу це місто стало для мене ріним. Тут отримав перший досвід гри в дорослому футболі, тут зробив собі ім’я. У Харкові діти й дружина, сюди повертався навіть, коли мав житло у Києві й Москві. До Ізмаїла ж приїжджаю, щоб провідати батьків, брата, усіх своїх рідних. Так само, як вони навідуються до мене в Харків.

- Ізмаїл – містечко, в якому, крім українців та росіян проживає чимало етнічних болгар, євреїв, молдованів та румунів. До якої з місцевих «діаспор» належать ваші батьки?

- Прізвище українське та й зовнішність, наче, теж слов’янська (усміхається). А взагалі етнічний склад у нас справді строкатий. То ж кордон з Молдовою. Ґаґаузи, придністровці, болгари, румуни, молдовани… Зовні я на них мало схожий, тому можу сміливо говорити, що є українцем.

Взагалі, містечко у нас маленьке і великого вибору занять у ньому нема. Ось і до нас до школи прийшов футбольний тренер і забрав весь наш третій клас до себе в групу. З того часу моє майбутнє було фактично визначене. Хоча вчився я теж гарно, мав у табелі практично одні «п’ятірки», але футбол стояв на першому місці. З тих років мріяв грати у київському «Динамо». Пригадую, з яким захопленням дивився на молодих динамівців, які приїздили до нас в Ізмаїл на турнір імені Олександра Вакульського. Наче й хлопці сташі за мене всього на кілька років, але прагнув під час церемоній відкриття тримати виключно табличку з назвою «Динамо». На цих юнаків, які стояли з літерою «Д» на грудях, дивився з заздрістю. Їх вважав повноцінними гравцями «Динамо».

- Може, саме тому, що прагнули стрибнути так високо, в юнацькі школи одеського «Чорноморця», а потім і харківського «Металіста» пробилися дуже легко?

- До Одеси мене навіть не стільки взяли, скільки забрали силоміць. Річ у тім, що наша ізмаїльська команда 1971 року народження перемагала однолітків зі спецкласу чи СДЮСШОР «Чорноморець» з перевагою не менше, ніж у сім м’ячів. То була гра в одні ворота. Фактично, нас, ізмаїльців, одесити хотіли забрати ледь не в повному складі. Особливо мене, бо забивав «Чорноморцеві» по чотири голи щоматчу. Втім, коли отримав травму, в Одесі від мене відмовилися так само легко, як і взяли. Добре, що незадовго до того, перебуваючи на канікулах удома, зіграв у складі ізмаїльської команди в товариському матчі проти ровесників з харківського спортінтернату. Слобожанці до нас приїхали на дитячий турнір. Власне, тоді я й сподобався харківському тренерові Олександрові Довбію. Олександр Петрович волів забрати мене відразу, але йому заперечили, мовляв, хлопець займається в «Чорноморці».

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 2

1993-й. Тренери "Металіста" Євген Лемешко (справа) і його помічник Олександр Довбій

Та минуло чотири місяці, отримав важку травму й одесити вирішили, що я вже після цього пошкодження не відновлюся. Мене навіть не викликали в табір. Довбій про це дізнався і запросив приїхати. Конкурс був божевільний: на чотири вакантних місця, які за тодішніми правилами звільнялися після відрахування чотирьох найгірших, претендувало близько 80-ти юнаків. Люди з’їжджалися зі всієї України. Але мене, хоч я приїхав і з травмою, взяли без перегляду. Олександр Петрович сказав, що бачив мене раніше і відразу зарахував у групу.

- У Харкові в футбольному і побутовому плані було складніше?

- То далі від дому і до міста довелося звикати. Та місяці через два адаптувався. Стосовно ж спілкування і футбольних аспектів труднощів не виникало взагалі.

- Коли на вас почав звертати увагу тренер першої команди «Металіста» Євген Лемешко?

- Ще з десятого класу, коли навчався в спортінтернаті. З того часу Євген Пилипович брав мене на збори в Сочі. Там притирався, а коли починався сезон, то потихеньку грав за дубль. Лемешко вірив у мене, хоча часто виходити в основі я почав вже тоді, коли його зняли. Був при цьому присутнім. На зборі в Сочі сталася якась конфронтація і Євген Пилипович пішов. «Металіст» очолив Леонід Ткаченко і вже при ньому я став потрапляти до основи стабільно.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 3

1990-й. Команда харківського "Металіста" на зборі в Сочі. Олександр Призетко - третій зліва у середньому ряду

- То було в сезоні-1990 й до основи ви пробилися, забивши вісім голів у восьми матчах за дубль…

- Справді, на той час був найкращим бомбардиром першості дублерів, забивав майже щоматчу. То теж була неабияка школа, адже у дублі «Металіста» постійно грали по четверо-п’ятеро гравців основи. Хтось відновлювався після травми. Саня Єсипов, який постійно загострював гру першої команди виходами на заміну, набував необхідної практики. Те саме стосується й Сашка Іванова. Ці люди відразу після матчу дублерів сідали в автобус і відправлялися на базу, на заїзд, щоб готуватися до завтрашнього поєдинку вищої ліги. Тоді до такого явища ставилися нормально. За дубль не соромилися зіграти навіть досвідчені Тарасов чи Аджоєв.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 4

У цій компанії підбирався до основи й я. Врешті Ткаченко випустив мене на заміну в матчі зі «Спартаком» в армійському манежі. Поки перевдягався, щоб замінити Юрія Тарасова, москвичі забили нам двічі. Тому виходив на поле вже при рахунку 0:3. Ще три ми «ликнули» за моєї присутності. Один з тих м’ячів – «ламбада від Мостового», як той гол нарекли в «Футбольном обозрении». Олександр тоді півкоманди обіграв перед тим, як забити Валерієві Дудці.

Стабільно до основи «Металіста» почав проходити після того, як в чемпіонаті виникла пауза і ми полетіли на турнір до Північної Кореї. Пригадую, призовий фонд того турніру складав 20 тисяч доларів. Та мова не про те. Мене спочатку везти туди не збиралися, але двоє гравців основи травмувалося і в останню мить на одне з вакантних місць Ткаченко взяв мене та Ігоря Ніченка. І ось в КНДР у першому матчі вийшов на заміну за рахунку 0:0 і забив переможний гол. Наступна гра – те саме. Іншими словами, проявив себе добре, та ще й команда посіла перше місце. Коли повернулися додому, Ткаченко в найближчому матчі чемпіонату СССР проти мінського «Динамо» в Харкові вперше виставив мене в основі. Ми перемогли і з того часу я вже грав постійно.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 5

"Металіст"-1991. Олександр Призетко - сидить третій зліва

- На місці атакувального півоборонця?

- В цьому амплуа виступав постійно, ще з дитячих років. Навіть коли Ткаченко випускав мене у нападі, особливості моєї гри він враховував. Тренер знав, що я можу віддати передачу, обіграти суперника один в один, розпочати атаку з середини поля. Ткаченко мені так і говорив: «Грай, де хочеш. Головне для тебе – створити моменти і забити м’яч».

- З «дядьками-наставниками» в «Металісті» знайшли спільну мову швидко?

- Якщо молодий нормальний, комунікабельний, з головою, то проблем такого характеру не відчуваєш взагалі. Таких не лише не виховують, а постійно підтримують. Ті ж, хто має проблеми з головою, не подобаються й одноліткам. Звісно, специфічну роботу молоді гравці виконували. Приміром, наймолодший мав носити сітку з м’ячами. Скажімо, я на зборі у Сочі заносив після тренування до себе у номер всі 30 м’ячів, які до того ж після заняття на гаревому полі мусив помити у фонтані. Оскільки шкіра намокала і м’ячі ставали важкими, наступного ранку перед тренуванням мав зайти в сушилку і їх там висушити. Після того кожен м’яч брав до рук, перевіряв, при потребі підкачував. Ставився до цих обов’язків з розумінням, навіть з гумором, але очікував, коли у команді з’явиться молодший за мене гравець. «Призя, зачекаєш молодого і передасиш своє насліддя йому» - жартували старші футболісти.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 6

- Футбол, який у ваші роки демонстрував «Металіст», ви якось назвали примітивним…

- Оборонний стиль гри команди сформувався задовго до мене. Достатньо підняти статистику і помітите, що вдома «Металіст» найчастіше завершував матчі результатами 0:0 чи 1:0. Ми мали найперше подбати про те, щоб не пропустити. Про якусь красу футболу, ефектні комбінації за такої стратегії говорити не доводилося. Зрештою, нічого дивного у такому стані речей немає, адже за всі ті роки, коли харків’яни виступали у вищій лізі чемпіонату СССР, вони боролися здебільшого за виживання. Кожне очко для нас було на вагу золота. У 1987-му, коли харків’яни посіли шосте місце і вийшли до кубка УЄФА, їхня гра була значно цікавішою.

- За іменами «Металіст» початку 90-х був не менш грізним, ніж команда другої половини 80-х…

- Згоден. Взяти Гурама Аджоєва. Для нас цей дядько був чимось надзвичайним. М’яч у його ногах тримався так, як люди не здатні носити «кулі» в руках. Але врахуйте також, що молодих у нащому складі з’явилося чимало – Роман Пец, Дмитро Хомуха, Олександр Помазун, Сергій Кандауров, я. Усі хлопці надзвичайно технічні. Але в свій футбол ми почали грати вже тоді, коли Україна стала незалежною і у нас почав проводитися власний чемпіонат. Якість гри ми тоді демонстрували пристойну.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 7

1992-й. "Металіст" СК "Одеса". З м'ячем капітан харків'ян Гурам Аджоєв. На дальньому плані - Сергій Кандауров та Олександр Призетко. Ворота гостей захищає майбутній воротар "Металіста" Ігор Шуховцев

- Але за медалі всупереч очікуванням поборотися не змогли…

- Думаю, то була проблема ментального характеру. Врахуйте, що з аутсайдерів радянського чемпіонату ми в мить перейшли у ранг лідерів української першості. Воно й не дивно, адже вища ліга у 1992 році склалася з колишніх першо- і навіть друголігових колективів СССР. Не треба також забувати, що перший чемпіонат України був надзвичайно швидкоплинним. Ми навіть не встигли його відчути, не збагнули, що третє місце у групі – то не такий вже й хороший результат, як тоді здавалося. Певен, що наша тодішня команда могла боротися за медалі. Проте ми розгубили чимало очок з суперниками, яких за класом переважали.

Все чому? Відставання у рівні індивідуальної майстерності колишні друголігівці компенсували максимальною самовіддачею. Такого напору, як тодішні «Волинь» чи тернопільська «Нива» колишні представники вищої ліги СССР не демонстрували навіть близько. Особливо коли ті команди грали на власному полі, за підтримки переповнених трибун. Ажіотаж навколо матчів за участю донедавна представників радянської еліти тоді стояв надзвичайний. На виїзді нам було важко проти усіх суперників без винятку.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 8- Динамівці Києва говорили, що їм з цими суперниками грати було відверто не цікаво…

- Читав і чув висловлювання тодішніх киян, мовляв, до першого чемпіонату України вони поставилися прохолодно, чимало гравців порушували режим. З певністю скажу, що в «Металісті» таких настроїв не було навіть близько. Та й не могло бути. Ми навпаки були мотивованими, адже після боротьби за виживання у чемпіонаті СССР з’явилося розуміння, що тут ми можемо боротися за високі місця. Нас тоді й тренери суворо контролювали, й самоконтроль був високим. Послаблень не допускали точно. І зверхнього ставлення до суперників теж. Ми ж усі були молодими хлопцями. Може, у 30-річному віці ставлення й могло бути іншим. Крім Гурика Аджоєва, решта виконавців були зовсім юними. Ті, хто засвітився у матчах чемпіонату СССР, мав доказувати свою кваліфікацію заново. Адже мотивація з’явилася додаткова – мали перспективу отримати запрошення зі збірної України.

- З перших років виступів на дорослому рівні ви стали спеціалістом по «Динамо». Забивали киянам ледь не щоматчу…

- То радше випадковість. Я ж на динамівців не налаштовувався якось по-іншому. Виходив з тою ж концентрацією, що й на будь-який інший поєдинок. Хоча внутрішньо все ж розумів, проти кого граю і, може, саме це й додавало сил. Бо все ж є різниця, кому забивати. Гол у ворота одеського СКА – одне, а м’яч у динамівські ворота – зовсім інше. Особливо з урахуванням, що після твого голу «Металіст» вигравав чи грав з киянами внічию. Проти «Динамо» я справді проводив свої найкращі на той час матчі.

- Забити Ігорю Кутепову, з яким ви до того грали за «Металіст» - щось особливе?

- Ми з Ігорем не лише в Харкові разом виступали, але надалі за «Динамо», потім перетиналися в московських «Торпедо», ЦСКА, грали разом за «Тюмень». Але тоді, у 1991-му, він був найперше суперником. Я тоді у Києві щойно на заміну вийшов. Після першого тайму ми поступалися 0:1. Зрештою, я тоді не звертав уваги на те, хто у воротах «Динамо». Нюанси у грі голкіпера можна використати виключно при виконанні пенальті чи штрафного удару. В ігровій ситуації ці знання користі не дають. Тим паче, в тій ситуації, у якій тоді відзначився я. Просто пнув тоді з розвороту м’яч з гострого кута, аби пробити.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 9

Динамівець Олександр Призетко у боротьбі за м'яч з капітаном вінницької "Ниви" Леонідом Гайдаржи

- Гадаєте, ваші м’ячі у ворота киян сприяли запрошенню до «Динамо»?

- Думаю, так. Тренери динамівців навіть спеціально під моє запрошення добилися проведення товариського матчу з «Металістом» у Харкові. Ми тоді програли 1:2, але єдиний гол ударом головою провів саме я. Запрошували мене до Києва наполегливо і тривалий час. З першого разу я у «Динамо» не пішов. Міг не піти й після другого запрошення. У мене на той час вже фактично був на руках контракт з московським ЦСКА. За нами з Помазуном до Харкова навіть приїхав тодішній президент армійців Мурашко. Він був у поїзді і ще не знав, що в останню мить я вирішив, що ліпше поїхати до Києва. Мобільних телефонів тоді не було і звістка від керівництва «Металіста» його шокувала. Вирішальним стало моє дитяче бажання грати за «Динамо». А Помазун поїхав, змінив громадянство і живе в Москві понині.

- З точки зору матеріального заохочення «Динамо» відмову від ЦСКА компенсувало?

- У Москві мені пропонували більше – 1 500 доларів зарплати, трикімнатну квартиру і машину. У Києві я підписав контракт із заплатою 800 доларів плюс двокімнатна квартира і автівка. На ті часи різниця була суттєвою. Особливо в порівнянні з «Металістом», де купонами отримував у переводі на долари близько 100 доларів. Але тоді я на гроші уваги й не звертав. 20 років – саме той вік, коли треба заявляти про себе, а не думати про заробітки.

- 20 років і дитяча мрія здійснилася. Не важко й зупинитися у розвитку…

- Завжди дивився на речі адекватно. Й спільну мову з людьми знаходив легко. Хоча перший час почував себе трохи незвично. У «Динамо» тоді якраз повернулися Анатолій Дем’яненко, Павло Яковенко. Це авторитети й для мене знаходитися пояд з ними було честю. Хоча не скажу, що такі хвилювання затягнулися. Морально до переходу в «Динамо» готувався весь рік, ще з того часу, як гінці з Києва Безверхий з Ошенковим за рік до того приїхали за мною вперше. Але тоді не зійшлися в нюансах клуби. Коли ж прийшов, то швидко затямив, що великі футболісти в побутовому плані такі ж прості, як і я. Це було приємно.

- Вас у «Динамо» запрошував особисто Йожеф Сабо?

- В принципі, так, хоча вирішальне слово, певен, було за Михайлом Фоменком. Сабо тоді був помічником Михайла Івановича. Думаю, у кадрових рішеннях слово наставника було останнім. Телефонував мені тоді динамівський селекціонер Анатолій Сучков. Хоча знаю, що Сабо наполягав на моїй кандидатурі.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 10
Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 12
Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 12Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 13

- Ви якось сказали, що від вимог тренера Фоменка були не в захваті. Та й не тільки ви так говорили. Втім, результату Михайло Іванович досягав майже з кожною командою, зокрема на чолі «Динамо» переміг удома 3:1 «Барселону»…

- Нині можу судити з висоти прожитих років. Фундамент усіх Фоменкових команд – хороша фізична підготовка і принцип «Порядок б’є клас». Саме тому «Таврія» під керівництвом Михайла Івановича перемагала і «Шахтар», і «Динамо». Фантастична самовіддача і чітке розуміння кожним гравцем власного маневру – це основні для цього тренера критерії в досягненні позитивного результату. Фоменкові команди завжди відзначалися злагодженістю ігрових дій. Проти таких мобілізованих суперників грати традиційно важко. І свіжий приклад збірної це вкотре демонструє.

Плюс – нині Фоменкові за короткий проміжок часу вдалося створити в середині колективу хорошу атмосферу. У нас в «Динамо» при Михайлі Івановичі такої цілісності не було. Мабуть, вміння створювати мікроклімат Фоменко набув з досвідом. У цьому полягає головна відмінність Михайла Івановича початку 90-х з нинішнім. Великий позитив, коли тренер здатен знайти спільну мову з зірковими футболістами, об’єднати їх навколо однієї мети.

- У «Динамо» початку 90-х зірок було більше, ніж нині у збірній України…

- Може й так. Але вистачало серед них і ображених, і тих, кому не все подобалося. Теперішньої монолітності збірної нашому «Динамо» бракувало. Маю на увазі не побут, а гру. Скажімо, Леон (Віктор Леоненко – авт.) ображався, що Фоменко змушував його виконувати підкати.

- Ви теж через це ображалися…

- Я спершу образився, але швидко зрозумів, що без підкатів грати не буду. Я б не назвав Фоменка тренером-деспотом, але у своїх вимогах він дуже жорсткий.

- Жорсткий до того, що міг накинутися на гравця з кулаками?

- При мені такого точно не було. Чув про це чимало, але сам не бачив. З висоти прожитих років мушу визнати, що Михайло Іванович у своїй вимогливості був правий. Тактику на гру і людей під неї обирає тренер. За результат відповідає саме наставник, а отже не футболістам обирати, що їм подобається, а що ні.

- Сабо при Фоменку вів себе як другий тренер чи намагався проявляти власне «я» й тоді?

- Михайло Іванович був головний, а Йожеф Йожефович виконував свою роботу, іноді щось підказуючи.

- Перейшовши до Києва, найбільше ви зійшлися з лідерами команди – Леоненком, Олегом Лужним…

- Це ж не в перший день відбулося. Здружилися ми в процесі притирання й спілкування. Тоді й зрозуміли, що маємо спільні погляди. З іншого боку, живучи сім’ями в готелі «Україна», найчастіше спілкувався з Ребрухою, Пашею Шкапенком, Славою Хрусловим, Дімою Топчієвим. Не мав же я, шукаючи компанію попити кави телефонувати Леоненку. Зрештою, Вітя теж постійно був поряд, адже жив у житловому комплексі «Макулан» на Бесарабці, а це неподалік від нас.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 14
"Динамо" - володар Кубка України-1992/1993. Михайло Фоменко, Олег Лужний та Дмитро Топчієв

- Свого часу ви сказали про угрупування з п’яти футболістів, які розвалили динамівську команду того зразка. Лише прізвищ цих гравців ніколи не озвучували…

- А навіщо? Часу минуло наче й небагато, але люди встигли змінитися. З усіми ними досі спілкуюся. Думаю, вони читають і знають, про кого мова. Якщо захочуть уточнити особисто, то можуть запитувати. Нерідко ж буває, коли кажу: «Бачив інтерв’ю? Ти ж зрозумів, що то я про тебе?» Виносити сміття з хати не хочу.

- Фоменко був відправлений у відставку після того, як «Динамо» не змогло пройти рівненський «Верес» у 1/8 фіналу Кубка України. Кажуть, то було покарання за здачу цих матчів…

- Я тоді був молодим хлопцем і мене у цю внутрішню кухню ніхто не посвячував. Чути я міг різне, однак напевне не знаю, тому від коментарів утримаюся. Можу лишень сказати, що обидва матчі проти «Вереса» ми грали в жахливих погодних умовах, борячись з мокрим снігом, який встелив поле і засліплював, потрапляючи в очі. То було щось мало схоже на футбол. Зрештою, нас це не виправдовує. «Динамо» суперникам рівня «Вереса» поступатися не могло.

- Так чи інакше, у «Динамо» настала епоха Йожефа Сабо…

- Зізнаюся, що з точки зору підходу до тренувального й ігрового процесу працювати з Йожефом Йожефовичем мені подобалося. Ухил почав робитися на побудову гри, що в порівнянні з Фоменковими підходами імпонувало більше. А стосовно специфіки характеру Сабо… Така він людина. Виходив якось за ганчіркою на балкон на базі й помітив, що футболісти палять. Не всі, бо дехто просто стояв поряд і спілкувався. Але покарали кожного, хто втрапив тренерові під гарячу руку. Хоча не скажу, що Сабо штрафував футболістів безкомпромісно. Спершу прощав, а удар по гаманцю отримували ті, хто перегинав палицю й надалі.

- Віктор Чанов говорив, що в «Динамо» 80-х років палило відсотків 80 гравців. У ваші часи ця статистика була схожою?

- Курців було чимало. Якщо у відсотках, то десь 60-70. Звісно, це приблизно, бо хтось попалював, а хтось палив повноцінно.

- Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що найпам’ятнішим для вас матчем у складі «Динамо» стала перемога 3:2 над московським «Спартаком» на старті групового турніру Ліги чемпіонів-1994/1995…

- Звичайно. Не буду кривити душею: по людях спартаківці були вкомплектовані ліпше. Але саме в той день ми були божевільно добре готовими фізично. А також морально. Навіть якщо взяти перший тайм, після якого ми програвали 0:2, то ми створили чимало моментів, не реалізували пенальті. За грою ми «Спартак» перегравали повністю і статистика це теж демонструвала.

- Але гол в роздягальню в купі з нереалізованим пенальті може зламати навіть найстійкіший колектив…

- Ми не виняток. Зізнаюся, у перерві в нашій роздягальні ніхто особилво й не вірив, що зможемо врятувати матч. Сабо почав заспокоювати гравців, але мені здалося, що робив це тренер найперше для того, щоб нам не навантажили ще більше. Йожеф Йожефович добре розумів, що команда молода, емоційна, може побігти вперед і пропустити контратаку. «Спартак» з його манерою гри міг нас просто розірвати. Втім, нам був потрібен гол. І коли Леон цей м’яч дуже швидко забив, ми знову повірили у власні сили, у те, що здатні виграти.

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 15

Віктор Євгенович Леоненко - герой матчу зі "Спартаком"

- Прийнято вважати, що Леоненка дубль у цій грі фактично згубив…

- Складно дати однозначну відповідь. У наступних п’яти поєдинках тієї Ліги чемпіонів Леон залишався провідним гравцем «Динамо». Так, можливо, після «Спартака» Вітя зі своїм характером міг іноді не повернутися назад. Але на вістрі атаки свою роботу він робив, моменти створював, відкривався. Не думаю, що то була зіркова хвороба.

- Тобто, ви схильні вважати, що Леоненка міг надломати конфлікт з Сабо, котрий публічно звинувачував Віктора у всіх гріхах, а після заключного матчу з «Баварією» навіть дорікнув нападникові, що той побіг подавати кутовий, хоч такої вказівки не мав. Саме через це баварці, мовляв, наприкінці першого тайму зрівняли рахунок…

- Безперечно, це зіткнення з Йожефовичем безслідно минути не могло. Не ставити Леона Сабо теж не міг, адже то був провідний гравець і заміни йому не було. Атмосфера ставала нездоровою. Йожефович і Вітя у якусь мить вже не приховували, що одне одного не терплять. Це відбивалося не лише на них обох, а й на команді в цілому. Сабо бачив, що Леоненко на його зауваження не реагує й у відповідь шукав причини невдач команди у нападникові. Це теж неправильно, адже при бажанні помилок можна нашукати у будь-якого гравця. Навіть у тій грі, в якій цей футболіст робить хет-трик.

На мені цей конфлікт теж відбився, адже Йожефович знав, що я з Леоном дружу. Сабо мені говорив, мовляв, припини з ним спілкуватися. Я не слухав, бо не вважав, що маю обирати друзів з числа тих, кого мені радить тренер. Тим самим, почався дисбаланс й у моїй грі. Разом з тим з команди мене ніхто не виганяв. Навпаки – Григорій Суркіс вмовляв, аби я залишився, запевняв, що в мені не сумнівається. Втім, ця атмосфера мене гнітила і я розумів, що якщо залишуся, то мучитимуся сам і команді від мене користі не буде.

- На ваш погляд, той конфлікт можна було розв’язати?

- Сабо не поступився би за жодних обставин. Думаю, на поступки мав піти Леон. Але він теж проявив чи то впертість, чи принциповість.

- Якби у колективі був лад, «Динамо» змогло б виступити в груповому турнірі краще і не обмежитися стартовою перемогою над «Спартаком»?

- Важко сказати. Команда у нас була дуже молода. Ми демонстрували свій максимум щоматчу. Але що ти зробиш, коли навпроти «Парі Сен-Жермен» з надзвичайно потужним складом і Джорджем Веа на вістрі атаки і «Баварія» з її досвідченими виконавцями? Тоді у Мюнхені протистояв Лотару Маттеусу. Старався, але там же видатний футбольний інтелект, величезний талант…

Олександр Призетко: Піти з Динамо вирішив через конфлікт Леоненка з Сабо - изображение 16

"Динамо"-1994. Олександр Призетко - сидить третій зліва. Андрій Хомин - стоїть третій зліва у верхньому ряду

- Що сказали Андрієві Хомину після домашнього матчу з «ПСЖ», коли наш оборонець ризикнув, знаходячись на лінії воріт, підставити обличчя під страшної сили удар Валдо?

- У нас цей вчинок нікого не здивував, бо Хома завжди був хлопцем своєрідним, з цим своїм загривком. Посміялися, потравили трохи Андрюху, ось і все. Ми знали, що він на таке здатен. До Києва з рідного Івано-Франківська він приїхав надзвичайно відкритим, безшабашним. Щойно Хомі видали «Мерседес» і він сів за кермо, як проїхав на першій швидкості по Хрещатику. Ми думали, що то він на автоматі їде. Але куди там! Двигун ревів божевільно. Пронісся Андрій на славу. Шкода, що Хоми з нами вже немає (29 вересня 1999-го Хомин розбився в автокатастрофі – авт.).

- Олександре, з «Динамо» ви перейшли до скромного за російськими мірками «Динамо-Газовика» з Тюмені. Що вас могло привабити у цій пропозиції?

- Не скажу, що цей варіант був оптимальним. Міг опинитися в «Шахтарі» і навіть мав розмову у столичному готелі «Спорт» з тодішнім наставником «гірників» Володимиром Сальковим. Але «Динамо» тоді виставило за мене серйозну ціну. Вона налякала зокрема й представників пітерського «Зеніту», з якими вже домовився про умови особистого контракту і мав вилітати на збори до Ізраїлю. «Тюмень» ці умови потягнула. Не знаю, скільки вони за мене дали і чи мав Суркіс з цим клубом якусь домовленість.

Початок. Другу частину інтерв’ю з Олександром Призетком читайте завтра.

Следите за нами:


Оцените этот материал:
Поділитися з друзями:

Новини по темі

Загрузка...

Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (2)
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти
barnum_kiev
Как по мне то Призетко достаточно слабо смотрелся тогда в Динамо, понятно конечно что вся слава тех времен доставалась в большинстве Леоненку, но как для атакующего полузащитника (хотя во всех программках он числился нападающим, но редко играл чистого) он был, не в обиду Александру, деревянным.
Тот же Шкапенко,Джишкариани, Грицына, Прудиус да и Бессмертный смотрелись по техничней
Ответить
+1
0
Djibouti (Djibouti)
Интересно было прочитать, спасибо
Ответить
+9
0

Новини Футболу


загрузка...