Маркевич і Дніпро. На межі терпіння

Маркевич зайжди йшов у ногу з часом. І тоді, коли в 90-ті працював з «Волинню», «Карпатами», запорізьким «Металургом» і «Кривбасом», і нині, очолюючи начебто процвітаючий «Дніпро». Мирон Богданович завжди розумів, що можна бути хоч сотню разів новатором, але є загальноприйняті канони і, не прийнявши їх, досягти успіху в спорті найвищих досягень складно. Точніше, неможливо. Добре це чи погано – питання інше. Валерія Лобановського теж критикували за те, що при ньому проведення договірних матчів було поставлене на конвеєрну основу.

Кладезь мудрості. Мирон Маркевич – плеймейкер, картяр і тренер

Чого гріха таїти, Маркевича в цьому звинувачували так само. І про професійно поставлену роботу з суддями в його командах у футбольних колах теж можна почути чимало. Не дарма колега Мирона Богдановича Олександр Іщенко в прямому ефірі якось пожартував, мовляв, команди Маркевича вдома отримують вилучення і пенальті в свої ворота по великих святах.

Святих у нашому футболі немає взагалі. Такі його спотворені совковою, а потім і постсовковою дійсністю з нечесно заробленими власниками клубів грішми реалії. Хочеш у цьому багні вижити і добре себе почувати – вчися маневрувати і не грузнути.

Може, погруз би й Маркевич. Але Мирон Богданович не почивав на лаврах, на відміну від більшості колег за тренерським цехом, не купався в промінцях сумнівної слави, не побивався у відчаї у найскладніші для себе часи в середині першого десятиліття 2000-х, а вчився. Вчився іншому футболу, уявлення про який він мав, але не був знайомий з деталями.

Як наслідок, нині Маркевич став класичним наставником європейського зразка. У західному розумінні то навіть не стільки тренер, скільки менеджер, людина, яка керує тренувальним процесом, комплектує команду, обирає склад і тактику на гру. Але не вчить футболістів бити по м’ячу. Цим мають займатися інші. Ті, хто за це отримує (чи в нашому випадку часто не отримує) гроші в дитячо-юнацькій школі. Може, це прозвучить занадто жорстко, але наставника професійного клубу з серйозними завданнями не має цікавити – заграють умовний Сваток з Близниченком, чи не заграють. Це має цікавити найперше самих футболістів.

При Маркевичі цьогоріч крім Сватка і Близниченка, грали Олександр Мигунов, Денис Баланюк, Олександр Васильєв, Сергій Горбунов і Юрій Вакулко, а 19-річний Валерій Лучкевич став повноцінним гравцем основи. Вісім футболістів, то за умови, що зазвичай Маркевич керується трохи іншими принципами комплектації. Виходить, за рік ця кількість більша, ніж за чотири рамосових роки. Різниця лишень у тому, що диктувати умови тренерові із Західної Європи ніхто собі не дозволяв. У стосунках зі своїми можна усе.

Команду тренер приймає під певні завдання і, відштовхуючись від них, висуває свої вимоги. Певен, влітку 2014-го Маркевичу в процесі підготовки команди до кваліфікації Ліги чемпіонів завдання виховувати молодих гравців не ставили. Так, кадрових підсилень тоді теж не обіцяли, але тренер знав, за що брався. Тому й підписав контракт. Та вже на цій, стартовій стадії співпраці з’явилося перше ошуканство. До поєдинків кваліфікаційшого раунду Ліги чемпіонів відповідальні особи не змогли знайти спільної мови з Русланом Ротанем. «Яблуком розбрату» стали невиплчені команді за попередній сизон преміальні. Виходить, завдання пробитися до групи у найпрестижнішому футбольному турнірі Старого Світу тренер вимушений був вирішувати без ключового виконавця.

Не вирішив. Стерпів, а Ротань у команду повернувся. Осінь команда відіграла з муками, а перед виходом на зимову перерву власник «Дніпра» наобіцяв тренерові золоті гори. Мовляв, виконавців на найвразливіші позиції куплять, за це можна не турбуватися. Зовні стосунки між тренером і президентом виглядали ідилією. Однак навесні вийшло трохи інакше. Майже всі новачки прийшли в останню мить, а в єврокубках з них могли грати лише Роман Безус та Ежідіо.

Та й то останній, прийшовши замість проданого в «Наполі» Івана Стрініча, невдовзі після старту весняної частини сезону зі скандалом залишив Дніпропетровськ. Пішов, бо не хотів миритися з затримками по зарплаті. Бразилець не знав, що для цього власника і для очолюваних ним структур такі речі є явищем звичним. Це вам підтвердять усі, хто грав за футбольний та баскетбольний «Дніпро», БК «Будівельник», працював у медіа-холдингу «Главред». Найчастіше люди терплять, бо не мають іншого виходу. Ще терпеливіші входять у положення. А Ежідіо нічого знати і терпіти не захотів. І мав на це право.

Та на ці труднощі в процесі роботи Маркевич уваги вже не звертав. Оскільки був одержимим ідеєю – здобути перемогу свого життя. На вівтар було поставлене все, включно з чемпіонатом і Кубком, якими тренер пожертвував ради того, щоб увійти в історію.

Шкода, що чудес таки не буває, а кожна казка рано чи пізно закінчується. Для «Дніпра» Маркевича вона закінчилася на стадіоні «Народови» у Варшаві. Там дніпряни попри поразку здивували багатьох. До матчу нашу команду вважали на фоні «Севільї» відвертим аутсайдером. Але «аутсайдер» виявився кусючим і безстрашним. Бо знав, що йому робити і відштовхувався від своїх сильних сторін.

Втім, цей суперник виявився справді сильнішим. Не в останню чергу, через те, що в «Севільї» історій на кшталт тої, що відбулася в Дніпропетровську з Ежідіо, не можна припустити в принципі. А ще лідери андалусців не продають себе впродовж усього сезону, використовуючи окремі матчі єврокубків ледь не для промоції себе красивого. З іншого боку, мабуть, не дарма так відбувається. Мабуть, не дарма батько Євгена Коноплянки у своїх коментарях згоджується навіть на те, щоб його син перейшов у турецький «Бешикташ».

То ж нинішні звістки з табору «Дніпра» дивувати не повинні. Щойно сезон завершився, як пролунало повідомлення, що пан Коломойський відмовив Маркевичу в бажанні провести міжсезонний збір у рідних для нього Винниках. Замість того дніпряни вирушать в Австрію. Втім, якщо ця історія характеризує Ігоря Валерійовича зокрема як людину щедру, то чутки про те, що тренер отримав відмову на покупку нових виконавців ці припущення рішуче спростовують.

Маркевич досяг результату і тепер вправі диктувати умови. Будучи реалістом, Мирон Богданович розуміє, що свій пік команда зразка-2014/2015 вже минула. Вище вона стрибнути не зможе. Не виключено, що частина гравців у міжсезоння Дніпропетровськ залишить. Втім, керівництво жадає Ліги чемпіонів, декларує мету боротися за чемпіонство. Поряд із тим клуб начебто збирається орієнтуватися на власних виконавців. Як одне поєднується з іншим – сказати складно. Тому якщо виявиться, що фінал у Варшаві був лебединою піснею Маркевича у «Дніпрі», дивуватися сильно не варто. На жаль…