Олександр Севідов: Якщо ФФУ видасть Говерлі ліцензію, назву речі своїми іменами

«Під’їжджайте на Банникова, подивимося футбол, а потім поговоримо» - сказав Олександр Володимирович по телефону. На тому й зійшлися. Футболом був той самий скандальний матч «Олімпік» - «Металіст». Як виявилося, пан Севідов спостерігав за грою своєї майбутньої команди. Правда, тоді про такий варіант тренер не обмовився й словом. Лише бажання працювати окреслив. «Подобається вам на телебаченні?» - питаю. «Як сказати? Мені б на барикади знову, я ж тренер. Мене туди тягне».

Про «Металіст» ми тоді теж говорили. «Здається, «Олімпік» нарешті виграє» - кажу, коли рахунок став 2:0. «У мене враження, що цьому «Металістові» навіть я забив би, - реагує Олександр Володимирович. – Стоять, не хочуть грати. Розумію – криза, нема грошей. Але ж не можна грати так безвольно. Є ж власна честь, врешті решт. Люди прийшли сюди кандидатами в збірну. Після такої гри їх взагалі ніхто не запросить. Подивіться, які у «Металіста» вболівальники. Скільки їх приїздить на виїзди. Мабуть, з харків’янами у цьому аспекті можуть порівнятися лише фанати «Карпат».

«А ось і «тотал-більше» - іронізую на останній хвилині, коли оборонець «Олімпіка» відверто стрибнув у ноги суперникові і заробив у власні ворота пенальті. Севідов сміється, але відмовчується. «Розумієте, то команда однієї людини. Він її сам вибудував, сам фінансує. Складно таких людей засуджувати» - каже Олександр Володимирович після паузи.

Зрештою, таким самим відвертим нинішній гість UA-Футболу був і в розмові «на диктофон». То вже було після матчу, коли ми переїхали зі стадіону імені Банникова на Прорізну і, сівши за столиком одного з кафе, почали за філіжанкою кави майже двогодинну бесіду.

- Олександре Володимировичу, як почуваєте себе у другій після 2006 року великій творчій відпустці?

- Ніколи не був прихильником бездіяльності, тому мені складно назвати цю відпустку творчою. Зараз мені трохи легше, адже постійно задіяний на телебаченні. Експертом себе назвати не можу, але вдячний людям, які мене запросили і дали змогу залишатися в футболі, в гущі подій. Насправді ж такі паузи – важкий період для кожного тренера. З іншого боку, багато людей кажуть мені, що зовнішньо я почав краще виглядати. Тренерська робота взагалі здоров’я не додає.

- Моральні сили відновили?

- Відновив, може, навіть, перевідновив. Морально і фізично, бо виснаження було чималим. Але розумію, що без цього адреналіну, без напруги, без добрих і поганих сторін футболу вже складно Пауза затяглася. Зрештою, не лише в мене, а й у багатьох інших тренерів. Нині вакансій у нас взагалі залишилося мало.

- Останнім місцем вашої роботи були «Карпати». Ваше місце зайняв Іґор Йовічевіч, перед яким у сезоні-2014/2015 стояло завдання створити боєздатну команду з прицілом на наступний чемпіонат. Тобто, керівництво вимагало від нинішнього тренера того, що й від вас. Ось лишень Йовічевіч, судячи з усього, залишається, а ви торік були змушені піти…

- Навіть зрозуміти не можу, чому ситуація склалася саме так. Можу лише здогадуватися. Нинішньому тренерові «Карпат» важко тому, що він прийняв команду, з якої пішли провідні виконавці торішнього зразка. Втім, у нас ситуація взагалі була майже критичною. Адже коли я прийняв львів’ян, то команди як такої не було. На перший збір до Словенії я повіз фактично всіх гравців дублюючого складу. Формувати команду довелося вже по ходу і це позначилося на результаті. Зважаючи на всі труднощі, вважаю, що рік, відведений на підготовку команди, ми пройшли з честю. Ми виконали великий об’єм роботи, колектив у нас майже сформувався. Певен, якби той кістяк команди зберігся, то «Карпати» зараз боролися б за місце у Лізі Європи. А що мені не дали продовжити роботу… То таке, тренерська доля.

- Як керівництво клубу аргументувало своє рішення, адже після двох 14-х місць «Карпати» фінішували 11-ми, вирішивши питання збереження прописки у вищій лізі задовго до фінішу чемпіонату?

- Мабуть, все до цього йшло, чутки про мою відставку витали в повітрі. Після завершення чемпіонату у мене відбулася зустріч з президентом клубу Петром Демінським і генеральним директором Ігорем Дедишиним. Посиділи ми в заміському домі Петра Петровича душевно, в теплій атмосфері. Президент подякував за роботу, сказав, що команда перевиконала заплановане. Петра Петровича задовольняло те, що ми планомірно вводили до складу молодих футболістів, вихованців клубної школи, що не було перегину ні в бік досвідчених футболістів, ні надмірної ставки на молодь. Розставалися ми з думками про підготовку до наступного чемпіонату.

Але через деякий час телефонує генеральний директор. Коли зустрілися, Ігор Михайлович сказав, що клуб хоче бачити тренером Йовічевича. Сперечатися не став. Нехай буде як буде. Відзначу, що контракт з «Карпатами» у мене був укладений на три роки. Але ми дійшли до висновку, раз я не потрібен, то нехай працює хтось інший. Претензій до клубу в мене не було.

- По зарплаті з вами розрахувалися?

- Майже (усміхається). Це важка тема, зараз взагалі в плані розхрахунку для українського футболу важкий час . Можу сказати, що хоч у Петра Демінскього і своєрідні погляди на футбол, але у мене з ним ніколи проблем не було. Завжди висловлював йому своє бачення і Петро Петрович до неї прислухався. Власне, Демінський виявився таким, яким мені його описували ті, які працювали у Львові раніше, скажімо, Валерій Яремченко. Петро Петрович – людина своєрідна, але слово тримає. Сподіваюся, дотримає цього слова він і переді мною.

Зрештою, головне навіть не те. У Львові я провів прекрасний рік. Не лише тому що там найпалкіші, найвідданіші вболівальники, які дуже емоційно підтримують команду. То одна із складових львівського футболу. Найважливіше, що там є клуб, є люди, які роблять усе для того, щоб команда стала на ноги. Для мене рік у Львові був успішним тому, що ми з морально вбитої команди зробили доволі боєздатний колектив. Для мене як для тренера це прекрасний досвід, адже працювати у Львові завжди не просто.

- Взимку 2014-го ви в інтерв’ю UA-Футболу сказали, що формувати команду вам все ж довелося не з нуля…

- Так, певна база існувала, був клуб. «З нуля» у моєму випадку не означає «з попелища». У футболі є таке поняття: «тренер йде, а за ним – випалена земля». У моєму випадку було трохи інакше. Футболісти знаходилася в пригніченому морально-психологічному стані. Ви ж пам’ятаєте, що клуб тоді пішов на зменшення заробітних плат, 19-х футболістів виставили на трансфер. Я переговорив майже з кожним гравцем, з основними – так точно з усіма. Як людина, яка притримується певних життєвих принципів, сказав футболістам, що у них є право вибору. Після того хтось залишився, хтось пішов відразу, хтось йшов, а потім повертався. Мова про Олега Голодюка, Сергія Зеньова, Сашу Гладкого.

«З нуля» в нашому розумінні означало, що команда в перших турах була не готова боротися за результат у Прем’єр-лізі. Того карпатівського духу, про який усі говорять, в команді на той момент не було. Зрештою, переконаний, дух має бути присутнім не лише у «Карпат», а й у будь-якого іншого колективу. Дух футболіста-професіонала. Без нього боротися за якісь результати неможливо. Взагалі, для мене завжди на першому місці колектив, а вже потім команда. Хороші футболісти в поганому колективі не досягнуть нічого. Тому ми намагалися створити таку атмосферу, щоб футболістам було працювтаи цікаво і щоб вони прагнули залишатися на тренуваннях.

Зізнаюся, мені було приємно, коли під час одного з матчів «Іллічівця» в Дніпропетровську до мене підійшли люди, які представилися львів’янами і подякували за роботу в «Карпатах». Думаю, наша заслуга в тому, що сьогодні команда робить кроки вперед, теж є.

- У згадуваному вище попередньому інтерв’ю нашому виданню ви сказали, що Петро Димінський не влазив у тренерську концепцію і не змушував вас грати за тими схемами, які подобаються йому. Може саме схильнісить до прагматичного футболу врешті решт й не сподобалася власникові «Карпат» і це призвело до вашої відставки?

- Не думаю. Побутує дуцмка, що раз я часто змінюю команди, то є людиною конфліктною.

- То так після «Говерли» дехто говорив…

- Так, хоча конфлікту не було й там. Ви ж бачите, як в ужгородському клубі розвиваються події зараз. Мабуть, справа там не в Севідові. В мене ніколи не було конфліктів ні з Олександром, ні з Нестором Шуфричами. Не було в мене конфліктів і з Димінським. Він президент клубу, як я можу з ним конфліктувати? Нині можу вам сказати, чого хотів від мене Петро Петрович, коли запрошував очолити «Карпати» після Ніколая Костова. Він хотів, щоб команда грала в красивий футбол. До слова, зараз у «Карпатах» відгомін футболу Костова ми й бачимо. Тотальний контроль м’яча на дві третини поля без якихось загострень.

Але у тому й річ, що тоді Димінський сказав мені, що футбол Костова – то не львівський футбол. Львівський футбол – то футбол підкатів, футбол характерів, футбол поту й крові. Петро Петрович вимагав вибуху емоцій щоматчу, щоб глядачі постійно отримували видовище. Судячи з того, якою була відвідуваність домашніх матчів «Карпат» при нас у порівнянні з сезоном, який завершився, смакам львів’ян ми догоджали. Власник хотів, щоб ми, навіть у разі поразок, демонстрували такий футбол, щоб наше бажання перемогти не викликало сумнівів.

Безперечно, невдалі матчі у нашому виконанні були. Скажімо, поєдинок у Луцьку, коли ми зіграли в нічию, але гру провалили. Зустріч з «Іллічівцем». Вини з себе я не знімаю, але найчастіше матчів, у яких ми б поступалися безвольно, не було. Ми ввели велику групу молодих футболістів. Скажімо, Романа Підківку, якого вважаю дуже перспективним воротарем, майбутнім «Карпат». Не жалкую, що довіряв Романові, навіть не дивлячсь на те, що він «привіз» чимало голів. Достатньо згадати два голи в Луганську чи поєдинок проти запорізького «Металурга» коли Підківка пропустив, вибігши далеко з воріт. Але то були ті помилки, до яких ми були готовими, помилки, без яких не стають футболістами.

Вважаю, що ми демонстрували саме той футбол, який хотів бачити Петро Петрович. Щоправда, усі говорили, що цей стиль примітивний, що ми граємо надто прагматично. Казали, що в атаці у нас немає нічого, крім проходів по флангу і подач у голову Гладкому. Але при цьому Олександр, так само як Младен Бартуловіч і Зеньов, забили за підсумками сезону вдосталь голів. Крім того, не треба забувати, що Володя Костевич викликався в молодіжну збірну, а Валеру Федорчука Михайло Фоменко почав залучати до роботи з національною командою України. Ґреґора Балажіца при мені вперше викликали в збірну Словенії, після піврічної перерви повернувся в збірну Грузії Муртаз Даушвілі. Футболісти заслужили на таку честь своєю роботою. Це показник ставлення гравця і ефективності роботи команди.

- Йовічевіч, так само як і Юрій Дячук-Ставицький, впродовж кількох останніх років вважалися своєрідними «сірими кардиналами» «Карпат». До іхньої думки Петро Димінський постійно прислухався. Чи не відчували за своєю спиною діяльності, яка шкодила вашій роботі?

- Обговорювати своїх колег звички не маю. Я вам вже говорив, що тема моєї відставки в повітрі витала. Але ні на кого наговорювати чи когось засуджувати не збираюся. Впродовж кар’єри пощастило співпрацювати з багатьма прекрасними вчителями. Один з них, Віктор Носов сказав: «Якщо боїшся, що тебе підсидять, ліпше взагалі не починати роботи. Або працюй так, щоб тебе не підсиділи». Зараз мені багато чого розповідають. Довелося навіть чути, мовляв, я ввів до складу надто мало молодих футболістів. Але куди ж більше? Мені за свою роботу в «Карпатах» не соромно. Нещодавно мене питали, чи готовий я повернутися до Львова. Шляхи Господні не звідані. Ось хто у нас найвідоміший на сьогодні український тренер.

- Маркевич.

- Отож. А він повертався в «Карпати» чотири рази. Зараз я вже не зарікаюся. Таке бувало ще в молодості. Зараз розумію, що це робота. Якщо виконуєш свою роботу добросовісно, то соромитися тобі нічого. Якщо керівництво «Карпат» вирішило зі мною розстатися, то нехай той, хто став на моє місце, зробить краще. І я буду тільки радий, оскільки зберігаю зі всіми футболістами, з якими раніше працював, хороші стосунки. Підкреслюю, не дружні, а саме хороші. Дехто з хлопців вже годиться мені в діти. Втім, вони мені часто телефонують. Ми зберегли теплі стосунки. Я хвилююся, коли футболіст отримує травму чи незаслужено не грає.

- Андрій Ткачук в очолюваних вами «Карпатах» восени був капітаном, а взимку залишив команду. Це було ваше рішення?

- Ні, це було рішення клубу, але я не вважаю, що воно було неправильним. Я не влазив у ті фінансові умови, які Андрій мав і які йому пропонували разом з пропозицією продовжити контракт. У наших умовах тренер не повинен цим займатися. Я особисто участі в обговоренні контрактних умов футболістів не брав. Може тому, що я ще молодий тренер. Мені відомо, що Ткачук не прийняв тих умов, які йому пропонував клуб. Ситуація життєва. На адресу Андрія можу сказати лише добрі слова. Він був справжнім капітаном, якого призначив не я самостійно – його таємним голосування на зборах в Туреччині обрала команда. Ткачук, може, небагато розмовляє, але в нього є лідерські задатки, через які він користувався у футболістів авторитетом.

- Чужих контрактів ви не читаєте, але своїми цікавитися мусите. Ви ще вірите в те, що керівництво «Говерли» поверне вам те, що було прописано в угоді про співпрацю?

- Дилема виходить. З одного боку я змирився, що грошей вже не побачу, а з іншого – відступати не збираюся. Якщо це питання принципове для керівника «Говерли», то для мене воно принципове не менш. Ці безглузді звинувачення, які керівництво ужгородського клубу видумало для себе для виправдання власних діянь. Спершу мене злили, потім смішили, а тепер вони мені байдужі. Збираюся йти до кінця. Сміюся, коли мені кажуть, що через мене не стане команди. Але навіщо ставити питання таким чином? У цьому світі я не настільки велика людина, щоб через мене зникали футбольні клуби.

- Артема Федецького у Львові, а Олега Герасимюка в Луцьку звинувачують в тому ж…

- І Євгена Лозинського в Луганську так само. Але це ж маячня. У «Говерлі» в мене був точно такий же контракт, як потім у «Карпатах». Але я не хотів працювати з тими людьми, які знаходяться в ужгородському клубі. Хочу послухати, що скаже після того, як піде з «Говерли» В’ячеслав Грозний.. В’ячеслав Вікторович – людина досвідченіша, він працював у різних чемпіонатах, става найркащим тренером України, буде цікаво, що скаже він.

Ситуація проста до банального. 12 червня 2013 року власник клубу сказав, що не заперечує проти моєї відставки і контракт розривається за згодою сторін. Не дивлячись на те, що термін дії контракту в мене закінчувався через два роки, компенсації я не просив.

- Керівництво «Говерли» звинувачувало вас в тому, що ще тренуючи ужгородську команду, ви вели перегвори з «Карпатами»…

- З цього приводу намагаюся жартувати, але жарти чомусь постійно виходять злими. Ось чому з «Карпатами»? Тому що після того, як ми обіграли львів’ян, з’явилися чутки, що мене кличуть до Львова. А якщо б ми перемогли «Динамо»? Тоді що? У мене була розмова з Олександром Шуфричем наприкінці позаминулого чемпіонату. Відчував, що співпраці не хочу продовжувати не лише я, але й вони. Чимало речей. Які відбувалися в клубі, я не підтримував і говрив про це відкрито. Тоді спитав Олександра Несторовича: «Мені шукати нову команду?» «Я розмовляв з батьком, - відповів той. – Допрацюйте до кінця чемпіонату і робіть, що хочте». Після цих слів звинувачення в тому, що я вів з кимось переговори, мені, людині дорослій, чути смішно. Мовляв, команда в Полтаві, а мене бачили у Львові за розмовою з Дедишиним. Нісенітниця, адже я теж був у Полтаві. Можу також згадати, як приблизно в той же час розмовляв з Ігорем Цигаником. Він тоді сказав: «Залишишся без роботи – приходь до нас». Виходить, я з каналом «2+2» теж переговори вів за спиною Олександра Шуфрича. «Вам смішно – а мені женитися».

Хочу щоб мене зрозуміли. «Карпати» зараз я звинувачую в тому, що вони не заплатили мені по контракту ні копійки зверху. Тобто, все, що обіцяне на момент розторгнення угоди отримав, але компенсації дочекатися не можу. Я з цим незгоден і вважаю, що маю на це юридичні підстави. «Говерла» ж звинувачує мене в тому, що я в ході чемпіонату вів переговори з іншим клубом. Але то ж не звинувачення. Я свою правоту довів у суді.

- Керівництво «Говерли» подавало апеляцію?

- Неодноразово. Але закон на моєму боці. Які можуть бути аргументи, якщо в контракті чітко сказано, скільки я маю отримати? При розторгненні угоди ці гроші треба заплатити. Не наперед, а те, що вже зароблене. Керівництво «Говерли» любить опиратися на Кодекс законів про працю. Але юристи з цього взагалі сміються, адже в КЗпП прописано, що навіть в разі, якщо людину звільняють за прогули і п’янки, їй зобов’язані виплатити усе зароблене.

Проте в Ужгороді ігнорують очевидні речі. Зате згадують про якусь змову проти «Говерли» в сезоні, який нещодавно завершився. Та в порівнянні з тим, що творили з командою два роки тому – то марципанчик, як говорила геніальна Фаїна Раневська. Тоді нам не зарахували чистий гол у Маріуполі, призначили пенальті за влучання м’яча в обличчя. Через помилки суддів ми недорахувалися чимало очків. Але мова не про те. Я виграв у клубу «Говерла» усі суди, а керівництво продовжує розповідати, що Севідов неправий. Уявіть, якби у них справді були докази цієї неправоти. Хіба ними досі не скористалися б?

За невиконання рішення КДК ФФУ з «Говерли» в минулому чемпіонаті збиралися зняти три очки. Апеляційний комітет їхню скаргу відхилив, після чого ужгородці, розуміючи на 99,9 відсотків, що справа програшна, подали апеляцію в Спортивний арбітражний суд у Лозанні. 0,01 відсотка залишаю, бо в цьому житті буває всяке. Але тим не менш. Саме подання апеляції обійдеться «Говерлі» в суму у межах 20 тисяч доларів, а це приблизно третина того, що клуб заборгував мені. Свідомі витрати і небажання виплачувати мені гроші таки призведуть до втрати командою трьох очків. Але цим справа не обмежиться. Наступна санкція, як показує досвід «Карпат» - зняття шести очків. Далі – заборона на ведення трансферної діяльності. Але якщо у «Карпат» хороша школа і гіпотетично ще можна уявити, що вони обійдуться без кадрових придбань, то у «Говерли» своєї ДЮСШ немає. Якщо ужгородці отримають заборону на трансфери, то клуб можна закривати автоматично.

Нещодавно я отримав від Федерації футболу листа, в якому перший віце-президент ФФУ натякає ФК «Говерла», що подача апеляції в CAS не звільнює їх від сплати боргу. Після того минув час, але зі мною ніхто не зв’язався. В мене у зв’язку з цим виникає єдина підозра. Виходить, у «Говерлі» переконані, що вони отримають ліцензію на наступний чемпіонат. Якщо це станеться, це буде справді свавілля. Тоді буду вести себе зовсім по-іншому. Тоді зокрема й вам дам інтерв’ю, де назву речі своїми іменами. Наразі я сподіваюся на поміркованість ФФУ в цілому і нового президента Федерації Андрія Павелка зокрема. Сподіваюся, що процесом Андрій Васильович управляє і не піддасться на шантаж штибу «ми знімемося з чемпіонату, якщо ви будете так ставитися». Зрозумійте, що в разі, якщо «Говерла» отримає ліцензію, це буде з боку ФФУ означати автоматичний дозвіл клубам не платити зарплати футболістам і тренерам.

- У схожій ситуації стосовно «Говерли» опинилися не лише ви?

- Так. За моєю інформацією, зарплати представникам нинішньої команди не платять вже багато місяців. Наскільки я знаю, Максим Шацьких вже звернувся з цим питанням в органи футбольного правосуддя. В такому разі ужгородці матимуть серйозні проблеми. Бо за легенду команди київського «Динамо» можуть заступитися Григорій Михайлович та Ігор Михайлович Суркіси. Але зараз закривається фінансовий 2014-й. Тому на видачу ліцензії може вплинути лише моя справа.

- Повертаючись до сказаного вами про відсутність у «Говерли» школи не можу не запитати, чому за ужгородців не грають корінні закарпатці? Невже хороших гравців на цій колись багатій талантами землі не залишилося?

- Можу погодитися з В’ячеславом Грозним, що крім Шуфричів цією командою не займається ніхто. Не допомагає обласна федерація, жодних послаблень не давала міська влада. Стосовно талантів, то вони, безумовно є. Але немає інфраструктури – полів немає взагалі, навіть для тренувань першої команди. Немає ні бази, ні школи. Точніше, школу в зв’язку з проведенням чемпіонату серд юнаків до 19-ти років клуб мати зобов’язаний. Інша річ, яка ефективність тої школи. Вона створювалася після того, як у ній виникла потреба, в 2013-му, коли ми вийшли до вищої ліги. А вихідці з Закарпаття в українському футболі. Нині вони намагаються виїхати з дому якомога швидше. У динамівську школу чи шахтарську, там, де створені умови. На Закарпатті умов немає.

У січні 2013 року відразу після прильоту зі збору мав серйозну розмову з Нестором Шуфричем. Тоді поділився з Нестором Івановичем своїм баченням процесів, які відбуваються в клубі, припустив, що з ним буде в майбутньому. Я не Нострадамус, а звичайний хлопець, який знаходився в середині процесу. Було очевидно, що речі, які робляться окремими людьми, не співставні з функціонуванням футбольного клубу. Нині переконуюся в своїй правоті. Все рушиться по плану.

- Ці тенденції спостерігалися з того часу, відколи ви прийшли, тобто з весни 2011-го?

- Ні. Сезон-2010/2011 ми добили до кінця, не маючи шансів на вихід до вищої ліги. Впродовж наступного чемпіонату проблем не було взагалі жодних. Не було найменших затримок ні по зарплаті, ні по преміальних. Питань до керівництва клубу не мав взагалі. Труднощі почалися після того, як ми вийшли у Прем’єр-лігу. Відразу почалися проблеми з виплатами, були інші моменти. Через півроку я зрозумів, що щось робиться не так, що це не те, про що ми домовлялися. Власне, тоді я й поговорив з Нестором Івановичем. Як виявилося, він свої висновки зробив і вирішив, що вихід – то розстатися з тренером. При цьому навіть коли затримка по зарплаті в клубі становила 5-6 місяців, ніде в пресі звістки про це не було. Нестор Іванович попросив, а я стримував.

До слова, Олександр Шуфрич любить розповідати, що це він порадив батькові запросити Севідова. За це я йому вдячний. Але й я порадив Нестору Івановичу призначити на посаду віце-президента свого сина.

- Найбільша проблема «Говерли» - це Олександр Шуфрич?

- Я не зареєстрований в жодній з соцмереж, тому мені легше. Я не читаю всього того, що пише Олександр Несторович» у «Твіттері» і «Фейсбуці». Як на мене, що написати в «Твіттері», що на паркані – одне й те ж. Тому я не знаю, чи варто серйозно ставитися до усіх висловлювань Шуфрича-молодшого. На мій погляд, чітко визначитися, що він хоче бачити від свого клубу, має Нестор Іванович. Якщо йому потрібні скандали… Раніше розповідали, що то Севідов поскандалив з Олександром Шуфричем. Але в «Говерлі» мене нема вже два роки, хіба скандалів стало менше? Здається, кількість конфліктів навколо клубу зростає як сніжний ком. А я попереджував Нестора Івановича, що саме так і буде.

- Герасимюк сказав, що Шуфрич-молодший постійно звинувачує футболістів у здачах матчів…

- При мені такого не було. У мене з футболістами завжди хороші стосунки, я намагаюся говорити їм усю правду. Крім тих делікатних речей, які їм знати не обов’язково. Але все, що я говорив, було правдою. Бо розумів, що брехня рано чи пізно проявиться. І тоді футболісти матимуть підстави говорити, що я їх обманув або зрадив. Не можу зарікатися, але чомусь переконаний, що мої футболісти на такі речі як контора, ставки не пішли б. Хоча як говориться в приказці? Обпечешся на молоці – дмухаєш на воду. Ткепер ми кожну гру розглядаємо через певну призму. Може, нічого й нема, а ми вже щось підозрюємо.

- Запрошення в команду Давіда Одонкора – то був піар-хід?

- Чому? Мені Давіда запропонували агенти. Я запропонував Олександру Нестеровичу. Згоден, це був іміджевий проект. Для становлення команди в Ужгороді Одонкор відіграв знакову роль. Давідові було важко, бо в «Говерлі» нема де відновлюватися. Зараз Максим Шацьких написав, що перестали прати форму. Уявляєте, а в наш час її ніїхто й не прав. Щоб грати в чистих футболках, гравці доплачували жіночкам з власної кишені. Я свою тренувальну форму завжди прав сам. Одонкор самостійно наймав собі масажиста і їздив на процедури до Будапешта. У Давіда дійсно дуже важко травмоване коліно, у ньому вставлені скоби. Через те після проведеної гри я давав Давіду два вихідних дні, тоді як команда відпочивала добу. Він банально не встигав відновлюватися, тим паче, що для цього не було умов. Але що Одонкор професіонал, який показав нашим хлопцям, як треба працювати – то безперечно. Це футболіст, з яким було приємно знаходитися поряд особливо молодим гравцям.

- Абсолютно. На той момент у нас в «Говрелі» вже було достатньо не російськомовних футболістів. Всі вони працювали, тренувалися, грали. Мовного бар’єру не існувало завдяки перекладачеві. Ним у нас працював дуже кваліфікований хлопець. Коли виходил прогулятися містом, теж спілкувалися вільно, бо дружина в мене – перекладачка з англійської і французської. Так само вільно англійською спілкувалися Лопес і Ле Талек.

- Як іноземці реагували на умови нашого життя?

- Якщо скажу – не реагували, обману. Проблеми є проблеми. Звичайно, хлопці злилися. Про побутові труднощі вони намагалися розповідати Олександру Несторовичу. Та зрозумівши, що все дарма, вони покинули «Говерлу». Одонкор і Лопес відразу після закінчення сезону сказали: «Ми більше не повернемосяґ. Давайте розстанемося по-доброму, друзями».

Продовження інтерв'ю з Олександром Севідовим читайте завтра