Врятувати рядового Севідова, або Лабіринти зла харківського Металіста

Ситуація, коли тренер судиться зі своєю колишньою командою, для українських футбольних реалій не є унікальною. Альтман судився з "Таврією", Павлов – з "Ворсклою", Севідов – з "Говерлою". Тож бажання Ігоря Рахаєва подати в суд на харківський "Металіст" не було б чимось екстраординарним. Та в тій ситуацій, в якій нині перебуває харківський футбольний клуб, позов Ігоря Рахаєва співставний з вчинком Дон Кіхота, який боровся проти вітряків.

Бажання Ігоря Володимировича відстоювати свої інтереси і добиватися виплати зароблених грошей з точки зору юридичного права зрозуміти можна. Але не можна зрозуміти з точки зору здорового глузду. Чи не бачив Ігор Володимирович всієї глибини ситуації ще тоді, коли клуб в спішному режимі залишив Мирон Маркевич? Не міг не бачити. З приходом на керівну посаду Сергія Курченка все в структурі "Металіста" пішло шкереберть. Футбольний клуб з бойової спортивної одиниці перетворився на важіль для відмивання грошей. Погодитися очолити таку команду – значить, добровільно влізти в багнюку… Безглуздо сварити жаб за те, що вони роблять багнюку більш смердючою – бо це їхнє природне покликання. І ображатися треба не на жаб, а на себе за те, що в цю багнюку вліз.

Цілком ймовірно, що Ігор Володимирович повністю розумів усю ситуацію і знав, що "Металіст" Курченка – не те місце, на якому можна за свою сумлінну працю заробити гідні гроші. Просто Рахаєву не вистачило духу відмовитися від шансу вийти з тіні Мирона Маркевича. Піти за Богдановичем – значить, стати безробітним з перспективою в майбутньому знову бути хіба що помічником. Залишитися – значить, вийти на перший план і увійти до русла самостійної тренерської роботи. Тому Рахаєв і працював мовчки, сподіваючись, що в майбутньому або отримає пропозицію від стабільного клубу, або "Металіст" вийде із піке і Рахаєв поставне в ролі рятівника харківської команди.

Але вийшло зовсім по-іншому. Курченко і його пішаки "кинули" Рахаєва так само, як за своє життя кидали сотні інших людей. Тому риторика з такої "Ви знаєте, керівництво клубу обіцяло, що всі борги будуть закриті як перед футболістами, так і перед тренерським штабом. Ми розуміли, що час непростий, тому продовжували працювати, виконувати свої зобов'язання на 100%. Фінанси фінансами, але "Металіст" зобов'язаний виходити на поле і грати для глядачів, для своїх уболівальників. Тому ми були сконцентровані на своїй роботі і вирішили зайвий раз не підривати ситуацію гучними висловами в пресі про заборгованість. Тим більше, повторюся, керівництво обіцяло закрити всі контрактні зобов'язання" швидко перетворилася на таку: "Можна чекати скільки завгодно довго, якщо є впевненість, що обіцянки будуть виконані. На сьогодні у мене такої впевненості вже немає. Тому чекати більше не маю наміру. Я своє слово дотримав, тепер я вільний від будь-яких зобов'язань і буду відстоювати власні інтереси в рамках футбольного правосуддя".

Було б добре, якби "Металіст" очолив якийсь двадцятирічний "згоник", довів би команду до ручки і тоді або у небайдужих до долі клубу адекватних людей увірвався б терпець, або самому Курченку "Металіст" став би нецікавим. Але що ми бачимо? Після Ігоря Рахаєва команду очолює фахівець з іменем, обіцяючи змінити стиль гри, підняти харків’ян з колін і повернути команді колишню славу. Це все одно, що гострити ножа для вбивці.

Справа навіть не в тому, що слова Севідова розійшлися з діями. Заявивши в інтерв’ю UA–Футболу, що контракту не підпише до тих пір, поки керівництво клубу не розрахується з Рахаєвим, Олександр Володимирович без зволікань приступив до виконання своїх трудових обов’язків. Справа в тому, що Севідов, не вирішивши спірних питань з "Говерлою", вступив на тонкий лід відносин з іншим клубом. Невже не розуміє наставник, що все це закінчиться черговим "кидаловом" від Курченка?

Можна припусти, що Севідовим рухали ті ж мотиви, що і Рахаєвим. "Металіст", незважаючи на кризу, досі залишається брендом і очолювати таку команду – значить, бути постійно на виду. Після непримітних аутсайдерів з системними організаційними проблемами "Говерли" та "Карпат" очолити "Металіст" – це як з села переїхати до мегаполіса. Незважаючи на те, що Харків залишили висококласні латиноамериканці, склад команди укомплектований гравцями, здатними боротися за місце на п’єдесталі пошани чемпіонату України. Спокуса стати біля керма такого елітного лайнера, – хай навіть з пробоїною в борті, - затьмарила здоровий глузд і розуміння відсутності перспектив нормального розвитку.

У Севідова тепер небагато варіантів. Зважаючи на те, що свою зарплатню він навряд чи отримає, аби робота в харківській команді не була марною, Олександр Володимирович має змогу хіба що використати "Металіст" як плацдарм. Тобто, в разі успішних результатів і цікавого малюнку гри всі лаври дістануться тренерові і не виключено, що на нього звернуть увагу більш заможні та стабільні клуби. Але палиця, як відомо, має й другий кінець. У випадку відсутності результату Севідова може спіткати та ж доля, що спіткала Ігоря Рахаєва: одіозний власник зі своїми "підручними" помічниками просто викине фахівця на вулицю, прирікши його на чергову судову тяганину.

Поки що більш чітко вимальовується саме другий варіант. "У "Металіста" не те, що немає гри… У "Металіста" немає цілісності, стержня, контуру, за якими можна було б оцінювати нинішній стан команди та майбутні перспективи. Все схоже на постановку лялькового театру. Гарно вбрані розфарбовані іграшки створюють привабливу картинку, але через незграбність ляльковода рухаються вайлувато.

Втім, ситуація зараз така, що сварити Севідова за відсутність нормального малюнку гри, тактичних комбінацій і бажання у футболістів викладатися на сто відсотків – це все одно, що при запаленні легенів лікувати хворобу не комплексно, а боротися з мокротинням. Все зло, всі біди "Металіста" – від лукавого власника. Тому, розібравшись з цією проблемою, можна буде думати над питанням кваліфікованого і компетентного головного тренера.

Законних важелів впливу, за допомогою яких можна було б "вирвати" "Металіст" з лап олігарха-втікача, очевидно, немає. Інакше хто б терпів всі ті знущання і гру людськими душами? Значить, залишається або просто чекати і далі дивитися на потоплення харківського корабля, або вдарити Курченка його ж зброєю. Тобто, хай навіть не дозволеними методами (але в мірах розумного) – але відібрати від бандита футбольний клуб: оголосити "Металіст" банкрутом, заморозити всі активи, відібрати атестат, будь-що. Проблема тільки в тому, що має бути людина з зацікавленістю відродити "Металіст". Олександр Ярославський? На це питання нещодавно відповів губернатор харківської області Ігор Райнін: "Металіст" - це його (Ярославського – прим.) дітище, яке він вибудовував десять років. Потім прийшли люди, які це зламали за два роки або за рік. Ми з ним розмовляли про команду, про клуб, тижнів зо три тому. Він обіцяв подумати, але на сьогоднішній день він не бачить для себе цієї перспективи. Це не означає, що через місяць ситуація не зміниться. Але поки що так".

Зрозуміло одне, поки в структурі керівництва клубу не відбудуться радикальні зміни, поки "Металіст" належатиме людям, для яких футбол – справа десята, доти говорити про "Металіст" як про самобутню, амбітну силу в українському футболі не доводиться. Хто б не виступав у складі "Металіста" і хто б його не очолював при Курченку – результатів не буде. Будуть скандали, інтриги і закулісні ігри з методичним вбиванням футбольної складової.

Фото - Денис Руденко