Зв’язок поколінь. Шість великих Класичних очима легенд Динамо і Шахтаря

Сьогодні вони зіграють між собою на офіційному рівні в 168-ме. За спиною одних – три єврокубки, 27 чемпіонських звань, 20 національних кубків, вісім Суперкубків. Інші мають в колекції Кубок УЄФА, дев’ять чемпіонств, 13 кубків СССР і України і сім Суперкубків. Вперше зігравши між собою в рамках чемпіонату СССР 18 липня 1938 року на стадіоні «Динамо», який тоді носив ім’я комуністичного недолюдка Єжова, кияни і донеччани з того часу провели чимало яскравих, неоднозначних і навіть просто ганебних поєдинків. Поєдинків, які ілюстрували ту епоху і той футбол.

Власне, сьогодні UA-Футбол з допомогою видатних динамівців і шахтарів згадує шість надзвичайно яскравих поєдинків з шести різних епох. Не стверджую, що найкращими в різних десятиліттях були саме ті зустрічі, але що в історії Класичного їхнє місце вагоме, можна говорити напевне. Крім того, при підготовці цього матеріалу намагався послуговуватися не архівними даними колег, а зібрати враження живих учасників подій.

22 серпня 1962-го. Чемпіонат СССР-1962. Попередня група А. 16-й тур
«Шахтар» - «Динамо» - 3:0
Голи: В. Сорокін 75, Анатолій Родін 84, Колосов 85
«Шахтар»: Стрєлков, М. Головко, Снєгірьов, Аляб’єв, Мізерний, Сальков, Анатолій Родін, Юрій Захаров (Колосов 60), В. Савельєв, В. Сорокін, Сапронов
Тренер – Олег Ошенков
«Динамо»: Разинський, Щегольков, Турянчик, Пестриков, Войнов (Басалик 70), Сабо, Базилевич, Серебряников, Каневський, Біба, Лобановський
Тренер – В’ячеслав Соловйов
Суддя: М. Пінський (Харків)
Вилучення: Сабо 78
Донецьк. ЦС «Шахтар». 27 000 глядачів

Чемпіонат СССР 1962-го року проводився в два етапи. На першому команди були розділені на дві підгрупи по 11 команд. В одній з них були зведені чинні чемпіони і володарі Кубка Союзу – «Динамо» і «Шахтар».

- Для мене зустрічі з киянами з того часу, як після чотирьох сезонів виявився непотрібним тренерові В’ячеславу Соловйову, носили принциповий характер, - згадує півоборонець «гірників» Володимир Сорокін. – У 1961-му, виступаючи за московське «Динамо», приклався до розгрому одноклубників з Києва 5:0. Тоді забив Олегові Макарову один з м’ячів дальнім пострілом. Звичайно, наш «Шахтар» за рівнем майстерності динамівцям поступався. Але ми перебігали гостей, здолали їх за рахунок бажання і рішучіших дій у кожному з єдиноборств. Усі три голи забили наприкінці зустрічі, коли у «Динамо» не залишалося сил. Я відкрив рахунок, пробивши здалеку. Хід подій вивів з рівноваги Йожефа Сабо, котрому арбітр за навмисний удар по ногах суперника показав червону картку. Після того гра була зроблена. Свого ми не віддали і забили ще двічі.

Взагалі, у 1962-1965 роках «Динамо» з Донецька повернулося з нічиєю лише раз, а ще три зустрічі програло. Тож у 1965-му, коли кияни вели з московським «Торпедо» боротьбу за чемпіонство, на «Шахтар» вийшов особисто очільник Федерації футболу УССР. Мовляв, треба програти. Ошенков зібрав нас і сказав: «Ми ж не можемо піти проти керівництва». Нам банально дали бабки, по 100 рублів. Поїхали до Києва і віддали гру з рахунком 1:3.

27 липня 1968-го. Чемпіонат СССР-1968. 21-й тур
«Шахтар» - «Динамо» - 2:3
Голи: Глодяніс 17, Ґлодяніс 50 – Турянчик 8, Турянчик 61, Поллак 74, автогол
«Шахтар»: Ю. Дегтерьов, Поллак (В. Стрельцов 79), Зима, Губич, М. Головко, О-др Григор’єв, В. Орлов, Ґлодяніс, Грубчак, Євсеєнко (Тляругов 72), Яремченко
Тренер – Олег Ошенков
«Динамо»: Банников, Медвідь, Соснихін, Вол. Левченко, Круликовський, Турянчик, Веремеєв (Анатолій Пилипчук 50), Сабо, Пузач, Серебряников, В. Хмельницький (Поркуян 81)
Тренер – Віктор Маслов
Судді: Бочорадзе – Круашвілі, Алавідзе (всі – Тбілісі)
Донецьк. Стадіон «Шахтар». 45 000 глядачів

«Динамо» у боротьбі за третій чемпіонський титул поспіль ішло з московським «Спартаком» на рівних і втрачати очки не мало права.

- За чотири дні до цієї зустрічі ми програли донеччанам 0:1 матч 1/8 фіналу Кубка СССР, - розповідає півоборонець «Динамо» Василь Турянчик (на фото). – У першому колі в Києві теж «гірників» не перемогли, розійшовшись нічиєю 1:1. Тож були налаштовані дуже рішуче. Я у Кубку не грав, бо через особисті справи змушений був їхати додому на Закарпаття. А ледь почалася гра чемпіонату, як подаємо кутовий. Вискакую на ближню стійку і красиво переправляю м’яч головою в дальній кут. За моєї безпосередньої участі були забиті й два інших голи, коли ми після двох м’ячів від Пятраса Ґлодяніса змушені були відігруватися. Спершу після навісу Сабо зліва забив головою вдруге, а трохи згодом, коли вибігав на ще одну верхову передачу, спонукав до автоголу суперника. Оборонець донеччан Олександр Поллак, помітивши мене, перепудився і, перериваючи передачу, головою спрямував м’яч точно під ліву руку Юрієві Дегтерьову.

Після тієї перемоги лідерства в чемпіонаті ми вже не втрачали і стали чемпіонами. До слова, у 1959-му, коли я прийшов у «Динамо», яке займало 15-те місце, сходження ми теж розпочали із перемоги над «Шахтарем». Точніше, спочатку перемогли у Москві «Локомотив», потім здолали Самару. А після того завдяки двом голам Адамаса Голодця взяли гору над «Шахтарем». Після тих трьох перемог ми набрали обертів і на фініші були вже сьомими, а з наступного чемпіонату вже боролися за чемпіонство.

12 серпня 1978-го. Кубок СССР-1978. Фінал
«Динамо» - «Шахтар» - 2:1 д.ч.
Голи: Блохін 55, Блохін 92 – Старухін 15
«Динамо»: Юрковський, Безсонов, Балтача, Фоменко, Решко (Колотов 70), В. Лозинський, Буряк, В. Онищенко (Хапсаліс 83), Бережний, Веремеєв, Блохін (к)
Тренер – Валерій Лобановський
«Шахтар»: Ю. Дегтерьов (к), Яремченко, Валерій Горбунов, Кондратов, П’яних, В. Рудаков, Латиш (Варнавський 100), Рєзник, Старухін, Дудинський (М. Соколовський 91), Сафонов
Тренер – Володимир Сальков
Судді: Ліпатов – В. Баскаков, В. Бутенко (всі – Москва)
Попередження: Хапсаліс 110
Москва. Стадіон «Торпедо». 22 000 глядачів

Для динамівців чемпіонат 1978 року складався невдало. На момент кубкового фіналу вони посідали місце в середині таблиці, тоді як «Шахтар» знаходився в лідируючій трійці. При цьому «гірники» перемогли киян у рамках чемпіонату і вдома, і на виїзді.

- Мав тоді важливу місію – тримати персонально найкращого бомбардира донеччан Віталія Старухіна, - каже оборонець «Динамо» Стефан Решко. – То був висококласний нападник, який блискуче грав головою. Власне, не впорався з Віталієм вже на початку зустрічі. Намагаючись випередити суперника, послизьнувся на жахливої якості газоні стадіону «Торпедо» і впав. Старухін цим скористався у замкнув передачу від Юрія Дудинського справа. Взагалі, боротьба в тому матчі була обопільно жорсткою. Добре, нас тоді Олег Блохін врятував, два голи забив. Бо билися, не шкодуючи себе і одні, й інші. Я не дограв гри, бо отримав струс мозку. М’яч після флангового навісу летів на рівні живота, намагався вибити його в падінні головою. Але Сергій Балтача зі свого боку бив у падінні через себе і влучив ногою мені у голову. Довелося Валерієві Лобановському випускати замість мене Віктора Колотова, а Балтачу переводити з опорного хава на стоппера, персонального сторожа Старухіна.

Гадаєте, у Києві цю перемогу хтось оцінив? Ледь повернулися, як за звичним для Лобановського в останніх три роки планом поїхали разом з дружинами до Ялти. Там , заповнюючи паузу в чемпіонаті, відпочивали і тренувалися. Коли ж завершили сезон на другому місці, нас таки «привітали». Зібрали у так званому «блакитному залі» Жовтневого палацу, а фактично підвалі, кімнаті, де перевдягаються актори, в присутності двох журналістів нашвидкоруч вручили жетони віце-чемпіонів і все. За здобуття Кубка преміювали з вирахуваннями 80-ма рублями зі 100, тоді як раніше такі перемоги оцінювалися в 300 рублів.

Після другого місця і поразки в 1/8 фіналу Кубка чемпіонів шведському «Мальме» на Кубок СССР уваги не звертав вже ніхто. Власне, ми теж зробили висновки. Розуміючи, що в єврокубках вже нічого суттєвого виграти не здатні, вирішили завершити кар’єру. Я, Фоменко, Онищенко. Так, вдома чемпіонами стати ще могли, але нас це не особливо стимулювало.

6 травня 1987-го. Чемпіонат СССР-1987. Перенесений матч шостого туру
«Шахтар» - «Динамо» - 1:0
Гол: В. Грачов 86
«Шахтар»: Єлінскас, Є. Драгунов, Сопко, Валерій Гошкодеря (Хлиста 46), В. Пархоменко, Олефіренко, Ященко, Раденко, Герасимець (Бідний 77), Смолянінов, В. Грачов
Тренер – Анатолій Коньков
«Динамо»: Віктор Чанов-молодший, Безсонов, Горілий, О. Кузнєцов, А. Дем’яненко, В. Рац, П. Яковенко, Бєланов (Баль, 46), Заваров, Євтушенко, Блохін
Тренер – Валерій Лобановський
Судді: Кирилов – Абдулазізов (обидва – Москва), Іванов (Калінінград)
Донецьк. Стадіон «Шахтар». 40 000 глядачів

В проміжку між 1980-м і 1991 роками «гірники» в рамках чемпіонату СССР перемогли «Динамо» лише в одному матчі. Через те до нього й прикута особлива увага.

- Не сперечаюся, «Динамо» тоді було дуже сильним, - бере слово нападник «Шахтаря» Віктор Грачов. – Але ми ж усі адекватні люди і розуміємо, що різниця в класі між нами і киянами була не настільки вагомою, щоб упродовж 11-ти років спромогтися лише на одну перемогу. Мабуть, поки живі свідки тих подій, усю правду говорити ще недоречно. З іншого боку, через 25 років дозволяють розкривати навіть державні таємниці. Тому спробую пояснити ситуацію завуальовано.

Тоді всі керувалися принципом «Партія сказала: «Надо!» Комсомол отвєтіл: «Єсть!» Так ось, я в свої 30 комсомольцем не був ще з 27-ми, а комуністом ніколи й не ставав. Тому й відповів партії «ні». Молодь, може, не зрозуміє, якими в ті часи могли бути наслідки такого непослуху. Ризикував, але то саме я був ініціатором, щоб проти «Динамо» ми зіграли на очах 45-ти тисяч глядачів так, як можемо. Анатолій Коньков, щойно очоливши «Шахтар», вирішив на підопічних не тиснути і віддав право рішення раді команди, в яку тоді входили четверо гравців – крім мене, Валік Єлінскас, Олег Смолянінов й іще хтось.

Дали ми «Динамо» бій. Достойно виглядали обоє суперників і ми могли в рівній мірі як виграти, так і програти. Але перемогли після того, як наприкінці зустрічі Смолянінов, отримавши передачу від Сергія Ященка, прострілив на мене зліва, а я цей пас замкнув. Вболівальники у Донецьку той матч згадували ще дуже довго. А мені запам’яталося також те, як отримував по ногах від Олега Кузнєцова, Володимира Безсонова, Анатолія Дем’яненка. Київські оборонці жорсткими були завжди, такий їхній стиль. Але того дня вони були навіть жорсткішими, ніж зазвичай. Зрештою, я їм не дорікаю – то нормальна футбольна боротьба.

2 травня 1993-го. Чемпіонат України-1992/1993. 23-й тур
«Шахтар» - «Динамо» - 1:1
Голи: С. Попов 51 – Шкапенко 35
«Шахтар»: Кураєв, Леонов, Смигунов, Ященко, С. Попов (к) (Орбу 70), О-др Коваль, С. Онопко (Ю. Фокін 75), Столовицький (Андрій Купцов 85), Кривенцов, Ателькін, О. Матвєєв
Тренер – Валерій Яремченко
«Динамо»: Мартінкенас, Лужний (к), Віталій Пономаренко, Хруслов, Шаран, С. Ковалець, Мізін (Шматоваленко 78), Ребров, А. Безсмертний (Топчієв 70), Леоненко (Грицина, 60), Шкапенко
Тренер – Михайло Фоменко
Судді: Онуфер (Ужгород) – О-др Дегтярьов, Валерій Лисенко (обидва – Одеса)
Попередження: Леонов 59
Донецьк. ЦС «Шахтар». 5 500 глядачів

У другому чемпіонаті України «Динамо» на момент виїзної зустрічі з «гірниками» поступалося в таблиці «Дніпру» Миколи Павлова. «Шахтар» теж шанси вклинитися у чемпіонську гонку ще зберігав, але для цього мусив обов’язково перемагати киян.

- Михайло Фоменко готував нас до цієї гри надзвичайно ретельно, - згадує нападник «Динамо» Павло Шкапенко. – Традиційно дивилися чимало відео. Не 15-20-хвилинні нарізки моментів, а повністю весь попередній матч за участю «Шахтаря». Михайло Іванович налаштовував нас, щоб із перших хвилин увімкнули пресинг і спробували позначити свою перевагу вже в дебюті. В принципі, це нам вдалося, хоча швидкого голу й не забили. Ворота Андрія Кураєва я вразив після подачі кутового, влучно пробивши головою.

Сергій Ковалець проти Ігоря Леонова

Гра головою – то ж мій коник, я більшість голів так забив. Ми з Ребровим цей компонент відпрацьовували «факультативно». Ми з Сергієм жили на базі, оскільки ж були холостяками, помічник Фоменка Сабо говорив: «У вас немає дружин, то не обов’язково їхати в місто». Тож залишалися в Конча-Заспі і навішували одне одному на порожні ворота, били зльоту чи головою. Так і вимуштрувалися.

А в Донецьку тоді, вигравши перший тайм, отримали від Фоменка настанову: грати обережно, більше не пресингувати, сподіватися на контратаки. Щоб часом не програти і не відстати від «Дніпра» безнадійно. Мусили здобувати бодай очко. Врешті, Поп забив нам дальнім ударом. Час вирвати перемогу ще був, але ми грали обережно і матч завершився 1:1.

26 травня 2002-го. Кубок України-2001/2002. Фінал
«Динамо» - «Шахтар» - 2:3 д.ч.
Голи: Белькевич 31, Шацьких 50 – С. Попов 10, Ателькін 81, А. Воробей 98
«Динамо»: Шовковський, Гусін, Шацьких (Мелащенко 106), С. Федоров, Ващук (к), Боднар, Несмачний, Белькевич, Ґіоане (Ідахор 91), Ґавранчіч, Пеєв (Чернат 77)
Тренер – Олексій Михайличенко
«Шахтар»: Ковалевскі (Шутков 14), Старостяк, Ґлевецкас (Аліуце 68), Тимощук (к), С. Попов, Ндіайє, М. Левандовскі, Бєлік (Ателькін 72), Г. Зубов, Флоря, А. Воробей
Тренер – Невіо Скала
Судді: В. Мельничук (Сімферополь) – Віталій Звягінцев (Одеса), Клим (Івано-Франківськ)
Попередження: Тимощук 60, М. Левандовскі 119
Вилучення: Г. Зубов 118
Київ. НСК «Олімпійський». 81 000 глядачів

Кубковий фінал команди грали через два тижні після смерті наставника «Динамо» Валерія Лобановського. Без Тренера кияни вже встигли втратити очки в матчі чемпіонату проти «Таврії» і підпустили до себе «Шахтар» на відстань однієї перемоги.

- Коли вийшли з тонелю «Олімпійського» на поле – мурашки пішли по шкірі, - розповідає нападник «Шахтаря» Андрій Воробей. – Від того, що майже вся протилежна від нас половина стадіону була помаранчевою, її заповнили кілька десятків тисяч вболівальників з Донецька. То було вражаюче: наче й грали у Києві, але відчували величезну підтримку. Невіо Скала перед матчем налаштовував нас, що маємо зосередитися на своїй грі, диктувати суперникові умови. Ми вийшли з величезним бажанням і вірою в свої сили.

Так, нам не вистачало у складі ніґерійців Айзека Окоронкво і Джуліуса Аґахови, які відбули до лав своєї збірної. Може, в чомусь їхня відсутність нас послабила. Але я особисто попереду комфортніше почувався з фактурними нападниками на кшталт Олексія Бєліка чи Сергія Ателькіна, гравцями, здатними нав’язати оборонцям верхову боротьбу, скинути м’яч на хід. З Аґаховою ж ми нападники приблизно одного стилю – швидкісні, технічні.

На старті гри Скала змушений був замінити воротаря Войцеха Ковалевскі (поляк не зміг продовжити гри, вдарившись головою в стійку – авт.). Не бажаючи дорікнути Войцехові, все ж мушу сказати, що, може, то був знак згори. Діма Шутков тоді, на мою думку, був значно сильнішим і з його виходом на поле нашій обороні додалося впевненості. Шутков вміло керував захистом, підказував, кричав. Певен, що його вихід команду підсилив.

В цілому ж ми хоч і перемогли в додатковий час, переважали суперників і в основних 90 хвилин. Перед самим завершенням другого тайму я мав гарну нагоду забити переможний гол, але отримавши передачу у фланг, з вигідного становища пробив, але не влучив. Зрештою, в додатковий час свій шанс таки знайшов. Виграв у Сергія Федорова швидкістю і, вийшовши на ворота, не промахнувся.

Вина Федорова тоді була в кожному з трьох голів, але не сказав би, що ми спеціально вивчали його слабкі сторони і ними скористалися. Навпаки, з Сергієм мені зазвичай було грати незручно. На відміну від високорослих оборонців, Федоров чіпкий і дуже швидкий, від нього важко втекти і обіграти. Тому навіть трохи здивувався, коли забив киянам саме таким чином. Вочевидь у нас збереглося на додатковий час більше сил.

Перед матчем Невіо Скала пообіцяв нам, що в разі перемоги в чемпіонаті і Кубку повезе до себе на віллу в Італію. В роздягальні, після перемоги над «Динамо» в матчі чемпіонату, ми тренерові про цю обіцянку згадали. Слова Скала дотримав. Напередодні літніх зборів ми справді відпочивали у Невіо – обідали, плавали в басейні.