Юрій Вернидуб: Якщо Керницький вважає себе чесною і мудрою людиною, нехай скаже правду

Юрій Вернидуб – людина не слів, а слова. На початках самостійної роботи з «Зорею» Юрія Миколайовича не критикував лише лінивий. Не тих бере, не тих ставить, не так грає, не звертає уваги на клубних вихованців… Тренер не виправдовувався, а мовчки працював. То лише торік взимку, коли нинішня «Зоря» остаточно окреслила сталі контури, Вернидуб скаже: «Щоб вимагати, треба спершу продемонструвати своє вміння і заслужити довіру».

Цієї розмови цілком могло й не бути. Домовилися про зустріч заздалегідь. Сімейство Вернидубів збиралося летіти на відпочинок в Об’єднані Арабські Емірати, тому поговорити вирішили у день відльоту з Борисполя. Однак в останню мить рейс з Дніпропетровська до столиці відмінили. Юрієві Миколайовичу разом з родиною довелося здійснювати виснажливий нічний переїзд мікроавтобусом. В готелі Борисполя тимчасові гості поселилися о четвертій ранку, а вже о пів на другу дня мав відбутися виліт до Дубаїв. Однак попри втому і щільний графік, зустрічі пан Вернидуб не відмінив.

- Не повірите, але у відпустку їду вперше з 1999 року, - каже Юрій Миколайович. – Тоді ще в «Зеніті» грав. А потім у вільний від матчів і тренувань період подорожував за маршрутом «Запоріжжя – Житомир», тобто, між містом, де живу, й містом, де народився й де залишилися батьки. Поїхати кудись далеко вирішив лише зараз. Бо є заради кого. Віталиків синочок, мій внук підростає, ось для нього цю подорож і організували. Ми з дружиною Лесею, Віталик з коханою, її матір і власне внучок – їдемо цілою родиною.

- Перша частина сезону-2015/2016 видалася для «Зорі» навіть успішнішою, ніж можна було очікувати. І то за умови, що в міжсезоння клуб втратим кількох провідних виконавців і найголовніше – Віталія Вернидуба. Тоді здавалося, що від хорошого життя сина тренер просто так не відпускав би…

- Думаю, що ті хлопці, яких ми відпустили, на таке право заслужили. Мова не лише про Віталика, а й про Максима Білого і Діму Хомченовського. Бо ситуація, яка склалася зараз не лише у нас, а й в усьому українському футболі, катастрофічна. Нашому керівництву треба віддати належне: вони боряться, поступово погашають заборгованість. Не так швидко, як би того хотілося, але так, щоб було комфортно для команди. А хлопців, у яких з’явилися хороші пропозиції, стримувати смислу не бачу. Бо силоміць милим не будеш. Обопільно негативні емоції не потрібні нікому й користі для справи це не принесе.

- Вернидуб-молодший і Хомченовський вочевидь виграли у плані матеріальному, але майже позбавили себе перспектив поїхати зі збірною на чемпіонат Європи до Франції…

- Згоден, що в контексті потрапляння до лав збірної чемпіонат Азербайджану та Сеґунда – то трохи не те. Але в цих гравців усе ще попереду. Віталику лише 28, а Дмитрові взагалі 25. Можливо, другий дивізіон для Хомченовського стане трампліном для переходу в серйозніший клуб. Синові зміна обстановки, спроба заграти в іншій команді теж була необхідна. Щоб не застоюватися на місці і прогресувати.

- Виходить парадокс: другий сезон поспіль розпочинається для «Зорі» із суттєвих втрат, але при цьому команда додає і з точки зору гри, і в результаті.

- Ми провели крапкову селекцію, запросили на проблемні позиції нових виконавців, котрі разом з тими футболістами, які залишилися в команді, заграли ще згуртованіше. Можливо, на результат у чемпіонаті України вплинув той фактор, що ми знову не змогли потрапити в групу Ліги Європи. Ця невдача зачепила амбіції гравців і вони почали демонструвати на внутрішній арені злагодженішу гру. Та й сил, чого гріха таїти, теж зберегли чимало. Я реаліст і розумію, що грати на два фронти «Зорі» було б складно. Для цього треба мати два рівноцінних склади.

- Короткий літній відрізок, впродовж якого ваша команда зустрічалася з «Шарлеруа» та «Леґією», цю сентенцію підкреслив дуже чітко. Саме тоді луганці втратили важливі очки в зустрічах проти «Металіста» і «Сталі»…

- Те саме було й торік. Ми розуміли, що для виходу в Лігу Європи і боротьбу за високі місця в чемпіонаті України потрібне підсилення. Але економічна ситуація в країні і можливості клубу змусили зосередитися на тому, що є. Мусимо виживати і витискати максимум з наявних ресурсів. Мене радує не тільки місце в турнірній таблиці, а й те, що команда у порівнянні з минулими сезонами почала менше пропускати і більше забивати. При цьому ми провели чимало ефектних м’ячів, після красивих комбінацій, швидких, блискавичних атак. Це означає, що ми на вірному шляху. Єдине про що прошу Бога – щоб нинішній колектив нам вдалося зберегти, а можливо й крапково підсилитися. Особливо виконавцями групи атаки.

Потрібен нам хороший фланговий футболіст. Річ у тім, що за нашими гравцями розпочали полювання. Цікаві пропозиції мають Іван Петряк та Артем Гордієнко, котрих хочуть бачити у своїх лавах відразу кілька клубів. Крім того, традиційно для періоду антракту невизначеною залишається ситуація з нашою шахтарською четвіркою – Микитою Шевченком, Русланом Малиновським, Олександром Караваєвим і Пилипом Будківським. Проте, сподіваюся, кістяк ми збережемо і доб’ємося найкращого для «Зорі» результату за всю історію її виступів у чемпіонатах України.

- За чутками, начебто «Зоря» цікавиться Віталієм Пономарем з «Олександрії» і Олегом Міщенком з «Ворскли».

- То нісенітниці. Можу вас запевнити, що ми не робили жодних кроків із запрошення як одного, так й іншого. Не знаю, хто ці чутки розпускає – журналісти чи агенти футболістів. Переговори ми розпочинаємо з того, що генеральний директор клубу Сергій Рафаїлов телефонує і ставить мене до відома. Рішення ми приймаємо спільно.

- Про двох можливих новачків з Бразилії розповідали вже начебто ви…

- Так, ми їх ведемо і проводимо переговори. То – здатний зіграти як у центрі, так і на фланзі нападник, котрий, з ігровими характеристиками, схожий на Даніло і Янніка Болі, які виступали за нас ще два сезони тому. Інший – чіпкий і швидкий крайній оборонець. Таких виконавців нам трохи бракує. Сподіваюся, потенційні новачки приїдуть на наш перший після відпустки збір до Туреччини. Там їх переглянемо й, можливо, підпишемо контракти.

- Крім атакувальної ланки інші позиції підсилення не потребують?

- Потребують, але враховуючи ситуацію, яка є в нашій країні, треба поставитися до витрат раціонально. І вірити тим хлопцям, які є в обоймі.

- Олександр Караваєв в одному зі своїх недавніх інтерв’ю сказав, що заборгованість по зарплаті, котра складала шість місяців, скоротилася до трьох. Яка ситуація зараз?

- Перед відпустками частину боргу нам справді повернули. У тих, хто в команді давно, затримка трохи довша. Але, гадаю, ситуація має стабілізуватися.

- Невесні команду залишив Принс Сеґбефія, потім – Максим Малишев і Максим Білий. В середній ланці з’явилася пустка. Не пошкодували про те, що відпустили «на пенсію» Олександра Грицая?

- Не виключаю, що Сашко нам ще б допоміг. Але він професіонал, ми з ним поговорили й зійшлися на думці, що пора давати шанс молоді. Тим паче, що підсилив нас прихід Діми Гречишкіна, почав набирати непогану форму Ігор Чайковський. Втім, потім травми вивели Ігоря з ладу знову. Крім того, зовсім по-іншому заграв Гордієнко.

- Артема в середній лінії почали використовувати вимушено?

- Ми довго шукали Гордієнкові місце на полі. Він у нас грав і на краї, і в центрі оборони. В опорну зону Артема вирішили поставити на зборах. Там потрібен футболіст, здатний виконувати великий об’єм роботи, добре відбирати і віддавати передачі. У Гордієнка всі ці риси були. Вже в ході роботи Артем показав, що його можна висувати з трійки центральних хавів трохи вище. Річ у тім, що Гордієнко володіє прекрасним баченням поля, помічає вільні зони, куди своєчасно вбігає і відкривається, щоб отримати пас і завершити атаку. Вважаю, що Артем – то майбутнє нашої команди. Зі своїм ставленням до гри він має заграти ще яскравіше.

- З тріо атакувальних хавів осінньої частини сезону рівно, здається, не провів ніхто ніхто…

- Частково з вами згоден. Знаючи потенціал і можливості Руслана Малиновського, певен, що він міг зіграти сильніше. Думаю, Руслан й сам усе прекрасно розуміє. Ми з ним багато розмовляємо, намагаємося внушити Малиновському, що до себе він має ставитися ще професійніше, не зловживати індивідуальною грою, не перетягувати ковдри на себе. Здається, гравець усе прекрасно розуміє і робить висновки.

Любеновіч зараз перебуває саме в золотому для футболу віці. Він вже не молодий, але ще не віковий. То саме той вік, коли починає виходити усе. Сезон Желько розпочав просто прекрасно, однак потім його трохи підкосила травма гомілкостопного суглоба, через що почало щезати звичне для Любеновича виконання «стандартів». Та сподіваюся, що час лікує. Впродовж відпустки Желько має відновитися.

А ось за Ліпартію я радий найбільше. Восени ми давали Джабі нагод проявити себе частіше, ніж у попередніх сезонах і він цим скористався. В окремих матчах, коли на полі не було Малиновського, Ліпартія виглядав повноцінним лідером, демонстрував зрілу гру. На передматчевих установких, коли Джаба був на полі, я говорив, що в разі, якщо отримаємо право бити одинадцятиметровий, Ліпартія може підходити і виконувати. То – спокійний, морально врівноважений футболіст.

- Зате у наступі другий сезон поспіль немає конкуренції Будківському.

- Нині нападників, які б виконували на полі такий величезний об’єм роботи, в нашій країні майже немає. Завдяки зросту і працелюбності Пилип стає усе чіпкішим і небезпечнішим. Можливо, бракує йому трохи виконавської майстерності, котра дозволяла б бути чіткішим на завершальній стадії. Якби Будківський забивав усе те, що створює він сам і що створюють для нього партнери за командою, він у гонці бомбардирів відставав би від Алекса Тейшейри зовсім не набагато. Втім, я бачу, скільки Пилип працює перед тренуваннями і після них. Не вірю, що інші нападники віддаються справі так само. Думаю, що рано чи пізно це свої плоди принесе. Вже приносить, бо в 14-ти матчах чемпіонату Будківський забив вісім голів. То набагато краще, ніж торік. Але конкуренція Пилипові потрібна і це безперечно.

- У ролі конкурентів розглядалися молодий Дмитро Луканов і досвідченіший Андрій Тотовицький…

- На жаль, Діма отримав серйозну травму колінного суглоба і не відомо, як швидко він зможе після неї відновитися. Також через пошкодження мало грав у першій частині сезону Тотовицький. Але я на нього розраховую. Сподіваюся, Андрій під час зимових зборів набере оптимальні кондиції і навесні зіграє так, як грав у Миколи Павлова в «Ільїчьовці».

- Ще перед зимовою відпусткою клуб перепідписав контракт з Григорієм Ярмашем, котрий провів восени лише шість матчів…

- Гриша на це заслужив. Та атмосфера, яка панує в команді, створена в чималому завдяки Ярмашу. Згуртованість колективу, працелюбність на тренуваннях, людські стосунки – ці речі не беруться нізвідки. Григорій, капітан Микита Каменюка, Любеновіч – люди, які здатні тримати молодь у кулачку. Знахідкою в цьому аспекті виявилося також запрошення Слави Чечера, котрий за короткий проміжок часу став у нашому колективі своїм. Досвід мене навчив, що якою б перспективною не була молодь, потрібні три-чотири старожили, котрі здатні контролювати ситуацію, підтримати, стати лідерами і підказати.

- Єдиний справді провальний матч «Зоря» зіграла проти «Шахтаря». Після нього ви сказали, що «гірники» і «Динамо» послаблюють наш чемпіонат…

- Залишуся при своїй думці. Орендований футболіст не повинен мати обмежень – з цією командою грати можна, з іншою ні. Без різниці, кому цей гравець належить. Якщо ви віддаєте футболіста в оренду, то розраховуєте, що він набереться досвіду. А де той досвід здобувати, якщо не в зустрічах з сильними суперниками? Справді сильні ж у нас наразі лише «Динамо» і «Шахтар».

- Сергій Ребров нещодавно сказав, мовляв, він не проти, щоб орендовані гравці проти «Динамо» грали, але нехай ті клуби, які позичають виконавців, платять їм зарплату…

- А ми й платимо. У нас всі гравці в рівних правах. Платять і затримують одночасно як тим, хто перебуває на контракті, так і тим, хто виступає на правах оренди.

- У поточному чемпіонаті «Зоря» справедливо третя. Але ви пробували спроектувати ситуацію по-іншому? Якби були «Металіст» Маркевича, «Чорноморець» Григорчука, донецький «Металург», де була б ваша команда в її нинішньому стані тоді?

- Важко на це питання відповісти однозначно. Всі в рівних умовах. Згоден з тим, що класних команд у нашому чемпіонаті стало менше. Крім згадуваних вами, назвав би ще київський «Арсенал». Зрештою, у боротьбі навіть з такими суперниками до єврокубків ми пробилися. Так, не без долі щастя, адже в Лігу Європи ми потрапили після того, як заборонили там грати донецькому «Металургові». Ми намагаємося працювати відповідально. Команда продовжує розвиватися і я не виключаю, що нинішнє місце ми б посідали навіть у суперництві з тими командами.

- Солідність у грі команди з’явилася і це безперечно. Про це свідчать як виїзні звитяги над основними конкурентами («Дніпром», «Волинню» і «Ворсклою») в чемпіонаті України, так і переконливі перемоги в обох матчах над бельгійським «Шарлеруа». Раніше з такими суперниками українські клуби зазвичай мали чимало проблем…

- Давайте не будемо забігати наперед. Нам пощастило, що перемогли дніпрян, лучан і ворсклян на виїзді, але вдома, тобто, в Запоріжжі, буде не легше. Тому про ці досягнення навесні треба забути. Треба підійти до матчів з основними суперниками так само відповідально. Хлопці ж теж розуміють, що від них теж очікують певного рівня. Як не крутіть, у нас вже семеро збірників. Гравців це теж додатково мотивує.

Думаю, впевненості команді надали єврокубкові матчі сезону-2014/2015. Складна перемога над норвезьким «Мольде», емоційне протистояння з голландським «Феєнордом» - такі поєдинки не забуваються і накладають свій відбиток. Ми отримали гарт і цьогоріч вже демонстрували у єврокубках свій стиль, диктували свої умови. Тепер важливо не зупинитися на досягнутому, розвиватися і з третьої спроби все ж пробитися до групової стадії Ліги Європи. Якщо дасть Бог залишитися на тому місці, яке ми посідаємо зараз, то потрапимо туди напряму.

- Після поразки від польської «Леґії» ви не виглядали пригніченим. Мали розуміння, що суперник сильніший?

- Не звик жалітися, але напередодні першого матчу, 20 серпня у Києві ми прохали, аби матч з «Чорноморцем» поставили на 15-те число. Бажали мати на підготовку до «Леґії» бодай чотири повноцінних доби. Пообіцявши піти на зустріч, гру призначили на 16 серпня. Ми грали в Одесі. Та ще згадаємо, що за умови нам створили для підготовки. Мені складно зрозуміти логіку генерального директора «Чорноморця» Сергія Керницького, котрий розуміючи, що «Зоря» має представляти Україну в єврокубках, надав нам таке поле. Коли ми туди приїхали, я жахнувся. Від тренування відмовився, бо боявся втратити футболістів.

- Потім з’явилися зовсім інші фотокартки із начебто тієї ж бази…

- Не знаю, що то за знімки і навіщо цей фотомонтаж. Якщо пан Керницький вважає себе чесною і мудрою людиною, нехай скаже правду. А заодно й відповість на запитання: чи тренувалася б одеська команда, яка була при Григорчуку, на такому полі? Коли «Чорноморець» у ті часи приїжджав до нас у Луганськ, умови одеситам ми створювали якнайкращі. Так само як пішли на зустріч, коли Григорчук попрохав напередодні матчів Ліги Європи перенести гру. Для нас це не було дилемою, адже ми розуміли, що «Чорноморець» здобуває очки для українського рейтингу. Рейтингу, котрий працює зокрема й на нас.

З іншого боку, поганому танцюристові завжди щось заважає. Вважаю, що «Леґію» ми проходити могли. Вирішальним виявився матч у Києві. Не програй ми там, поєдинок у Варшаві мав би зовсім інший характер. Зрештою, на виїзді ми також пропустили першими, потім двічі відігрувалися і, пропустивши контратаку, знову, як і за рік до того в Роттердамі, програли на заключних секундах.

- У Варшаві відчувався надзвичайний, незвичний для українських стадіонів тиск трибун. Команда з ним впоралася?

- Думаю, так. Знову ж – позитивно вплинув торішній досвід. Повірте, у Роттердамі тиск був ще сильнішим. Ми витримали й там, і там.

- Враховуючи той факт, що в «Зорі» виступає стільки кандидатів у збірну, скажіть, наскільки часто спілкується з вами наставник національної команди Михайло Фоменко?

- У 2003-му я мав за честь попрацювати помічником Михайла Івановича в запорізькому «Металурзі». То – прекрасна людина і спеціаліст, у якого є чому навчитися і що перейняти. Звичайно, ми спілкуємося регулярно. Вважаю, наша Федерація вчинила правильно, давши Фоменкові змогу довести команду до фінальної частини чемпіонату Європи. Було б абсурдно, якби тренера, котрий успішно пройшов кваліфікацію, відправили у відставку.

- У торішньому інтерв’ю UA-Футболу ви радили Фоменку звернути увагу на Микиту Каменюку. До ваших слів тренер дослухався.

- Поки Микита лише запрошувався до лав збірної, але на поле не виходив. Усе тому, що часу випробувати його Михайло Іванович не мав. Микита прибув у збірну напередодні раунду плей-оф, а в таких матчах експериментувати не буде ніхто. Сподіваюся, офіційний дебют Каменюки в складі національної команди вже не за горами. Микита за останній час додав дуже сильно. Певен, що в разі потреби він не зіпсує гри навіть у збірній. Каменюка досвідчений, але при цьому не розгубив швидкості, залишається чіпким у відборі, своєчасно і ефективно підключається до атак.

- Шість очок переваги над четвертим місцем за десять турів до фінішу – то перевага, яка дозволяє дивитися в майбутнє з впевненістю?

- Ні, бо попереду дуже важких десять турів, впродовж яких єдина поразка становище майже вирівняє. Про гандикап нам треба забути і розпочати весну так, наче граємо ми новий чемпіонат.

***

Фото Анни Барко, Валерія М'якотенка, Олега Журавльова, Дениса Руденка