Роман Зуб: З Дячуком-Ставицьким, Кочетовим, Кутаковими футболу в нас не буде ще довго

Карпатівський дубль Роман Зуб очолював впродовж останніх півтора року й залишив посаду нещодавно, разом із тренерським штабом основної команди. В тому, що відбулося, один із найшанованіших в середовищі львівських фанатів у 90-ті роки футболістів звинувачує одну людину. Ту, через яку йшов із "Карпат" ще в роки гравецької кар’єри. Власне, про ті складові й їхнє живе уособлення – в цьому інтерв’ю UA-Футболу.

- Рішення про мою відставку прийняло керівництво, - каже пан Роман. – Зрештою, з огляду на те, що відбулося, я б не залишився працювати й сам. З людиною, яка замінила Ігора Дедишина на посаді генерального директора і залишилася там понині, знайти спільну мову складно.

- На вечірці після останнього в 2015 році матчу в Одесі тепер вже теж екс-тренер "Карпат" Юрій Беньо персонікував те зло, яке ви маєте на увазі, сказавши, що Юрій Дячук-Ставицький – та людина, яка гальмує процес розвитку команди…

- Ми з Беньом – одна команда. Власне, керуючись негласним кодексом честі, ми й вирішили піти. З Дячуком-Ставицьким знайти порозуміння не міг давно. Складні стосунки з ним і Мироном Богдановичем у мене були ще тоді, коли сам був гравцем. Саме через них свого часу я й пішов з "Карпат". Тому коли влітку Юрій Михайлович став виконувачем обов’язки генерального директора, був переконаний, що до зими на своїй посаді не протримаюся. Через те можу сказати, що план навіть перевиконав. Думав, що піду швидше, особливо з урахуванням тих результатів, які показувала команда.

- Позитивних висловлювань про Дячука-Ставицького як спеціаліста майже не чув. При цьому спілкувався з карпатівцями різних поколінь.

- Почнемо з того, що Дячук-Ставицький і "спеціаліст" - поняття несумісні. Люди, з якими ви спілкувалися, знають, про що кажуть, адже знайомі з Юрієм Михайловичем особисто. Мені навіть важко знайти слова, які охарактеризували б цю особу найвлучніше. Повторюся, морально підготовленим до відставки був ще з літа. Просто було цікаво, чим усе це закінчиться. Дячук-Ставицький ледь зайняв посаду, відразу хотів усіх нас пересварити. Розумієте, ця людина – руйнівник за своєю суттю, він не здатен творити в принципі.

- У голому останку виходить, що поганими виявилися всі, крім Юрія Михайловича. У вас була спроба донести свою точку зору власникові клубу напряму?

- З Петром Петровичем впродовж усього періоду роботи в "Карпатах" тривалістю в три з половиною роки не розмовляв жодного разу. Не знаю, можливо, так навіть краще. Доки в команді працював Іґор Йовічевіч, у котрого з Димінським був прямий контакт, він наше спільне бачення власникові доносив. Питань зокрема у мене виникало чимало й Іґор про все Петру Петровичу говорив. Втім, через Юрія Михайловича усі речі трансформувалися в інші погляди й дії. Річ у тім, що думки Дячука-Ставицького ми чули двічі – спершу від нього самого, а потім від Димінського. Думаю, зрозуміло, хто ці думки власникові у голову вкладав.

- Власник "Карпат" декларує бажання створити команду європейського взірця.

- Вочевидь Петро Петрович бачить у Дячукові-Ставицькому якийсь невідомий нам європейський взірець. Причому взірець висококласний, якщо довіра повна аж настільки. Повторюся, скласти про Димінського власну думку мені складно. Але з того, що знав, виявилося, що не знав і не розумів я взагалі нічого.

- Вам пропонували в клубі якусь іншу посаду?

- Ні. Моєї кандидатури в контексті іншої роботи не розглядали взагалі. Ні на адміністративні посади, ні як можливого тренера клубної школи. Доки в "Карпатах" буде Юрій Михайлович, мені не те що в клубі, а й, мабуть, у Львові місця буде мало. Жарт, звісно, однак доля правди в ньому є.

- Робота з юнаками приносила вам задоволення?

- Завершивши в 2002 році кар’єру гравця, взагалі не вірив, що ще колись повернуся у футбол. Але волею випадку почав тренувати команду чемпіонату області, а трохи згодом завдяки запрошенню Ігоря Дедишина повернувся у "Карпати". Для мене цей досвід надзвичайно важливий. Коли розпочинав роботу, був сповнений божевільного азарту. Але проблема ось у чому. Завершивши 13 років тому кар’єру, пов’язувати майбутнього з футболом не хотів саме з огляду на те, який бруд його окутав. Поки щось вирішують такі люди, як Дячук-Ставицький, Кочетов чи Кутакови, футболу в нас не буде ще довго. Втім, повертаючись три з половиною роки тому, наче вдягнув рожеві окуляри. Мабуть, просто хотілося бачити ситуацію трохи по-іншому.

На ділі ж виявив, що зараз справи в нашому футболі в порівнянні з ситуацією 13-річної давнини ще гірші. Звісно, наша країна переживає важкі часи, але футбол як окрема галузь міг би розвиватися трохи динамічніше. Втім, навіть коли змінюється керівництво держави, біля керма в нашому футбольному господарстві залишаються одні й ті ж люди. Тільки на різні стільці пересідають.

- З ваших слів можна зробити висновок, що в футболі ви залишатися не бажаєте.

- Повірте, за той місяць відпочинку, котрий триває з часу завершення першої частини чемпіонату, отримую надвичайне задоволення. Ніколи б не подумав, що змога постійно знаходитися з сім’єю, дітьми – то величезна розкіш.

- На хліб маєте чим заробляти?

- За завтрашній день не хвилююся, бо маю власний бізнес. Бізнесової діяльності не припиняв, навіть працюючи тренером. То за умови, що в клубі мені натякали, мовляв, варто зосередитися лише на тренерській роботі. Проте сказав, що одне іншому не заважає. Гірше було б, якби тоді бізнес справді покинув. Нині, коли мене викинули на вулицю, ризикував залишитися б без копійки.

- Керівництво клубу розрахувалося з вами повністю?

- За той час, що відпрацював – так. Інша річ, що контракт у мене завершується лише через півроку. Та розійшлися ми полюбовно.

- Серед фанатів "Карпат" нерідко чув побажання, мовляв, було б непогано, якби основну команду очолив Зуб…

- Вболівальникам за такі аванси вдячний. Але об’єктивно розумію, що наразі ще до такої роботи не готовий. Десять років, впродовж яких був поза футболом – термін значний. Ні, розуміння гри не зникло. Прогалини відчув у розумінні менеджменту, організації клубного господарства. Життя на місці не стояло і в порівнянні з тим часом, коли був гравцем, змінилося чимало. Втім, навіть за ті півтора року, впродовж яких очолював молодіжну команду, набрався величезного досвіду. І задоволення попри ті негативні моменти, які псували враження, теж отримав.