Наріжний камінь нового формату чемпіонату України

Кожен, хто хоч трохи цікавиться українським футболом, знає про його проблеми і перманентну кризу, і кожен має своє неупереджене і дієве рішення щодо подолання цих складнощів. Однак більшість сходиться на думці, що одним з найважливіших кроків для поліпшення ситуації може стати вибір нового формату Прем'єр-ліги на сезон 2016/17. Рецептів, як і що необхідно зробити, безліч. Тому ми спробуємо розглянути всі плюси і мінуси можливих нововведень.

Почнемо з того, що в офісі Прем'єр-Ліги на останньому засіданні Робочої групи з розробки формату змагань реальних варіантів залишилося зовсім не багато. В УПЛ поки не прийшли до єдиної думки, але в більшості своїй учасники еліти відстоюють формат зі скороченням учасників чемпіонату до 12-ти команд. ФФУ ширше дивиться на проблему, і розглядає різні варіанти, серед яких не виключається розширення Прем'єр-ліги до 16-ти учасників.

Торік найбільш активним лобістом чемпіонату з 12-ма клубами виступав футбольний клуб "Шахтар". На телеканалах Футбол 1/Футбол 2 проходила справжня інформаційна атака, і активно поширювалася думка про новий формат чемпіонату від імені Луческу, Ахметова і Палкіна. Аргументи у гірників були більш ніж вагомі і цілком обгрунтовані, з якими не просто сперечатися. Але є в форматі з 12-тю учасниками й інша сторона медалі, на яку в "Шахтарі" воліли закривати очі.

Немає сумнівів, що першість може стати більш цікавою, якщо тільки сильні клуби гратимуть між собою. Але чому цих клубів має бути саме 12? Може зробити чемпіонат ще більш захоплюючим і зупинитися на 10-ти або навіть 8-и командах? А якщо дати волю деяким "фахівцям", то Прем'єр-ліга складалася б з чотирьох учасників, які б по колу грали між собою.

Про те, що скорочення команд у Прем'єр-лізі може завдати серйозної шкоди українському футболу в "Шахтарі" воліють не говорити. Є велика ймовірність того, що молоді гравці з усієї України будуть деградувати в нижчих дивізіонах, або будуть переходити в посередні команди далеко не найсильніших чемпіонатів Європи. Сам же "Шахтар" - тому приклад. Поки є Марлос і Бернард, умовний Гринь навряд чи отримає шанс у першій команді і буде змушений або грати в дивізіоні рангом нижче, або шукати щастя десь за кордоном. Зате наші гранди за рахунок легіонерів будуть добиватися успіхів на внутрішній арені і в кращому випадку брати участь на груповому етапі престижних міжнародних турнірів.

Якщо робоча група УПЛ все ж таки вирішить зупинитися на форматі з 12-ма учасниками, це тільки збільшить розрив між бідними і багатими клубами, малобюджетні команди будуть "варитися у власному соку", відповідно і прогресу від них чекати не варто. Мало хто звертає увагу, що за певних умов матчі середняків з грандами будуть тільки розвивати загальний рівень футболу в країні. Можливо і в Україні було б дуже добре розширити Прем'єр-лігу до 18-ти клубів, а також організувати перехідний турнір між командами з Першої ліги, третє і четверте місце грало б в плей-офф з двома останніми командами УПЛ. Це тільки підвищить конкуренцію, а конкуренція піде на користь футболу і зросте зацікавленність.

Очевидно, що існує різниця між суперниками в матчах "Сталь" - "Динамо" чи "Шахтар" - "Олександрія". Але торік ці поєдинки виглядали дуже непогано, із завидною часткою інтриги і лідерам очки далися з величезною працею. Тому що командам з нижчих ліг є що доводити в еліті, і ігнорувати це бажання - блюзнірство. Молоді команди також хочуть показати свою спроможність, приклад тому одеський "Чорноморець", який після істотного спаду, за півроку виріс в досить серйозного бійця. "Моряки" в останніх матчах сезону виглядали дуже добре і змогли попсувати нерви навіть київському "Динамо".

Фінансова сторона змін формату чемпіонату, це окрема тема. Телеканалам завжди вигідніше показувати такі матчі, як "Динамо" - "Шахтар" або "Дніпро" - "Металіст" (в якому б стані слобожани не знаходились, на гру з принциповим суперником вони налаштовуються належним чином). Але якщо у найсильніших клубів України не буде гідних суперників, вони все менше будуть радувати вболівальників і в очних протистояннях. А значить власникам клубів, для яких футбол займає місце десь після грошей, власного бізнесу і фінансового збагачення, необхідно подумати не над тим, як зменшити кількість клубів в УПЛ, а над тим, як зробити маленькі клуби конкурентоспроможними. У майбутньому це обов'язково принесе користь.

Одне з основних рішень проблем знаходиться в площині впровадження так званого фінансового фейр-плей, згідно досвіду європейських провідних чемпіонатів. Також необхідно, нарешті, розробити загальнонаціональну програму розвитку футболу, зайнятися відкритим залученням міжнародних спонсорів і подальшою популяризацією спорту №1.

Окрему увагу необхідно приділити розвитку Першої та Другої ліг. Хоча президент ПФЛ Сергій Макаров упевнений, що у Першій лізі вже зараз є п'ять-шість клубів здатних гідно протистояти грандам. Перспектива підвищення в класі у команд з нижчих дивізіонів повинна бути, це і є робота на майбутнє. Клуби з досвідом еліти поступово будуть поповнюватися, і рости професійно, приходити будуть виконавці високого рівня, як це було, наприклад, у "Сталі", куди прийшли Пшеничних, Іщенко, Паньків, Бандура, Воронін, Кулач, Гоменюк. Разом зі старожилами команди, такими як Адамюк, Каленчук, Карасюк і Котляр вийшов дуже гідний боєць для УПЛ.

"Але є одне але". Хоча в нашому випадку "але" не одне. Останні новини з розташування однієї з найбільш закритих команд УПЛ - луцької "Волині", критично налаштовують на можливість збереження формату чемпіонату з 14-ма або розширенням до 16-ти команд. Тому, незважаючи на певну нелогічність, доводиться суперечити всьому тому, що було описано вище.

Очевидно, що й такі клуби як "Говерла" і "Металіст" балансують на межі виживання. Незважаючи на загальну стабілізацію, все зовсім не просто і у традиційного середняка УПЛ - одеського "Чорноморця", неоднозначна ситуація і в дніпродзержинської "Сталі". Про запорізький "Металург", який буквально завис над прірвою в очікуванні дива, все більше починають говорити в минулому часі і важко уявити, що ще може врятувати команду.

Тому, можливо, і варто погодитися, що один сезон (максимум два) можна все ж провести у форматі 12-ти команд, розділивши чемпіонат на дві частини - звичний розіграш у два кола і раунд з поділом команд на підгрупи. Але обов'язково розробити механізм ротації команд між лігами і зберегти можливість підвищення в класі клубів з Першої ліги.

На постійній основі зупинятися на форматі чемпіонату з 12-ма або 14-ма командами ніяк не можна. Більше того, навіть 16 команд для однієї з найбільших країн Європи, де футбол є найбільш популярним і улюбленим видом спорту, недостатньо. Щоб футбол в Україні розвивався необхідно, щоб у нас в елітному чемпіонаті сформувалося п'ять-шість (як мінімум) клубів, які стали міцними середняками, здатними потягатися з лідерам і відібрати у них очки. Тому якщо будувати плани на найближче майбутнє, розробляти програму розвитку українського футболу, то оптимальним в українському вищому дивізіоні може бути участь саме 18-ти клубів. Як би наївно зараз ця пропозиція не виглядала.