Вадим Деонас: То робочий процес – Ферґюсон та Пардью теж мали сутички з футболістами

Появу цього інтерв’ю спровокувала згадка про нинішнього співрозмовника UA-Футболу в матеріалі "Куди вітер, туди дим. Що чекає Лужного в Карпатах". Зміст сказаного там не міг залишити згадану особу байдужим за визначенням, тим паче, що сам Вадим Деонас стверджує, що суть згадуваних інцидентів була неправильно інтерпритована, а одного з них не було взагалі. Якщо так, то як автор статті змушений вибачитися.

Сподіваюся, публікація цього інтерв’ю сприятиме встановленню істини. Зрештою, розмова з паном Деонасом деталями конфліктної ситуації не обмежилася. Колишній тренер воротарів "Карпат" розповів, як йому працювалося в штабі Іґора Йовічевіча, поділився думками про перспективи Мисака з Підківкою і пояснив, чому клуб відмовився від Ільющенкова. Цікаво, що в ході розмови корінний одесит збивався з мови на мову. Три роки роботи у Львові вочевидь свій відбиток наклали.

- Нині часто переходжу з російської на українську, - каже Вадим. – Ось приїхав зараз в Одесу і навіть друзі зауважили, що часто розмовляю українською навіть тут.

- То що стало причиною вашої відставки ще до того, як з "Карпат" пішов весь штаб Йовічевіча?

- Точно не ті вчинки, про які ви написали у своєму матеріалі. То було спільне рішення – моє й клубу. Щоб розставити всі крапки над "і", скажу, що згадуваного вами конфлікту з Вадиком Страшкевичем не було взагалі. Стосовно ситуацій з Володею Костевичем і Андрієм Гітченком, то існують певні правила субординації на рівні "старша людина – молодша", "тренер – футболіст". Нарешті існують неписані закони, які гравці порушили. Я теж колись був футболістом і цих канонів притримувався. Причому характер у мене був непростим, особливо коли постаршав і сформував свою думку. Тому коли я порушував правила поведінки, то чітко це розумів.

Разом з тим повинен сказати, що інциденти з Гітченком і Костевичем на наші стосунки не вплинули. Можемо нормально поспілкуватися зокрема й зараз, коли залишив "Карпати". То робочий процес – Алекс Ферґюсон, Алан Пардью та Найджел Пірсон теж мали сутички з футболістами. І до цього ставилися з розумінням усі оточуючі.

Так само добре розійшовся й із клубом "Карпати". Взагалі, маю такий принцип: де б не грав чи працював – прагну залишати по собі тільки добрі спогади і вчинки. За жодних обставин не виношу з хати сміття. Навіть коли щось знаю, то волію промовчати. Зокрема й тоді, коли мовчанка йде на шкоду мені самому.

- Тоді, звісно, очікувати від вас відвертих висловлювань у контексті відставки Іґора Йовічевіча складно…

- Мені складно зрозуміти логіку керівництва клубу з тієї простої причини, що ні з власником клубу, ні з його найближчими заступниками не спілкувався, а зосередився на виконанні своїх безпосередніх обов’язків. Та й взагалі в офісі клубу з’являвся нечасто, лише коли треба було взяти якусь довідку. Моїм постійним робочим місцем була база в Брюховичах. А все решта? Я вже говорив про субординацію. Є президент, генеральний директор, спортивний директор, головний тренер. Кожен відповідає за свою ділянку роботи. Моя думка – при Йовічевічі команда розвивалася б. Іґор намагався прищепити той стиль, який імпонував йому і якого вимагало від нього керівництво.

- Юрій Беньо на заключній вечірці, присвяченій завершенню футбольного 2015-го, тренер дублю Роман Зуб в інтерв’ю нашому виданню звинуватили в тому, що клуб не розвивається, виконувача обов’язки генерального директора Юрія Дячука-Ставицького.

- Я з Юрієм Михайловичем спілкувався рідко. Йовічевіч, Беньо і Зуб з огляду на посади, які вони обіймали, мусили це робити частіше. Точніше, це входило в їхні функціональні обов’язки. Я був виключно з командою. Звісно, у мене склалася певна думка. Але її волію залишити при собі.

- З приходом до керма "Карпат" тренерського штабу Йовічевіча з вами у складі стабільне місце у воротах зайняв Роман Мисак. І грав він часто справді добре. Гадаєте, Роман досяг періоду футбольної зрілості?

- Мені пощастило, бо під моїм керівництвом від самого початку співпраці з "Карпатами" працювало три обучених, керованих воротарі – Мисак, Підківка і Сашко Ільющенков. Проте Рома Підківка, на жаль, став заручником ситуації. У період, коли команда відправлялася на перші збори під керівництвом Йовічевіча у Словенію, Підківка поїхав на чемпіонат Європи серед юнаків й відповідно процес підготовки вимушено пропустив. Як наслідок, основним на старті сезону-2014/2015 став Ільющенков. Але працювали добросовісно всі троє і в ході чемпіонату ситуація змінилася – за якимось критеріями ставку наставник зробив на Мисака. Судячи з того, як Ромко впродовж цих півтора року грає, ми не прогадали.

- Не прогадали разом чи рішення довірити Мисаку належало Йовічевічу?

- Іґор – головний тренер. Він спостерігав за усіми воротарями зі сторони. Моєю думкою він цікавився, але рішення приймав самостійно. Тобто, я рекомендував, але мій вердикт вирішальним не був. Нам з Йовічевічем працювалося легко, комфортно, у нас завжди був діалог. Ні з Іґорем, ні з Беньом непорозумінь у мене не виникало.

- Підківка вважався основним у сезоні-2013/2014, при Олександрі Севідові…

- Кожен гравець має дочекатися свого часу. Мені особисто шкода, що Підківка грає мало. Рома дійсно гарний воротар. Однак Мисаком пишаюся. Можу навіть похизуватися, що за той час, поки я був у "Карпатах" тренером воротарів, він відіграв 30 матчів і в 12-ти з них не пропускав голів. П’ять таких поєдинків припали на поточний сезон. Звісно, це тішить самолюбство, адже щось Романові підказав я.

Взагалі, на мою думку, воротарська позиція у "Карпатах" підсилення не потребує. Мисак, Підківка, два талановитих хлопці (Іван Сілецький та Олег Мозіль) з молодіжного складу, Олег Стецьків та Віталій Данилів з команди U-19, непоганий хлопчина зі спортінтернату – то підстава говорити про те, що в найближчі роки львів’яни про голкіперів можуть не турбуватися. А ще це показник якісної роботи Андрія Гайдука і Станіслава Долуденка, тренерів воротарів у Львівському училищі фізкультури і карпатівській школі відповідно. Їх підхід до справи мені імпонував.

- За воротарями сучасними мусимо згадати й того, від чиїх послуг львів’яни досить несподівано відмовилися. Мова про Ільющенкова.

- Сашка відпустили не з моєї ініціативи. Я пропонував віддати його в оренду, в команду, де б він отримував стабільну ігрову практику. Бо якщо воротар грає постійно, він себе почуває зовсім по-іншому. Потім, повернувшись у команду, якій належить, такий голкіпер почуває себе в зовсім іншому статусі. Втім, керівництво вирішило, що тримати трьох рівноцінних воротарів смислу немає. Стосовно оренди деталей не знаю. Чи Олександрові не знайшли пристойного варіанту, чи він не хотів йти на таких правах сам, але було прийняте рішення з ним попрощатися.

- Нині, коли співпраця з Йовічевічем позаду, можете сказати, що цей тренер з відмінним від стандартного для українців футбольним та людським менталітетом, якось змінив ваш світогляд?

- Схильний вважати, що людина, яка не бажає змінюватися, власноруч гальмує свій розвиток. Звичайно, минув час і цей досвід зробив мене трохи іншим. Мені пощастило працювати з містером, тобто, з Іґорем впродовж трьох років, ще з того часу, як Йовічевіча призначили тренером дублю. В команді U-19 ми теж працювали разом. Так, Іґор керується європейськими підходами, орієнтованими на свідомість футболістів. Мені такий стиль керівництва імпонує. Вважаю, що я розвивався разом з Йовічевічем.

В грудні минулого року ми їздили разом з Іґорем і Беньом до Іспанії, спостерігали там за тренуваннями "Севільї", відвідали кубковий матч андалусців проти "Лоґроньєса", спілкувалися з Унаї Емері, Дмитром Черишевим. Я мав розмову з тренером воротарів дублю команди, розпитував його, які у них підходи до роботи, на що робиться акцент. Висновки для себе зробив.

Зрозуміло, що робота воротаря ґрунтується найперше на тому, щоб не пропустити голів. Різниця в методах, а вони залежать від можливостей голкіперів. Воротарі як дівчата. Усі наче красиві, але приваблюють ті, у якої є родзинка. А родзинка є не у всіх. Те саме – воротарі. Завдання ж їхніх тренерів спрямувати роботу так, щоб сильні сторони розвинути, а слабкі приховати. У кожного спеціаліста методи досягнення цієї мети різні. Добре, коли є змога їздити і вчитися, але ще ліпше, коли маєш постійну роботу і в професійній діяльності не виникає простоїв.