Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Легендарний дніпрянин – про кулуарні складові становлення Лобановського-тренера і лікаря, яка робила операції з будуна

Іван Вербицький
31.03.2016
четвер
18:51
Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно
Рейтинг публикации
Легендарний дніпрянин – про кулуарні складові становлення Лобановського-тренера і лікаря, яка робила операції з будуна
Читайте на русском: Николай Пинчук: Когда Сабо прыгнул в ногу Сидорову, от хруста стало жутко

Наше знайомство відбулося, можна сказати, випадково. Два роки тому домовився про інтерв’ю з іншою знаковою у 50-60-ті роки минулого сторіччя футбольною особистістю – тодішнім півоборонцем київського «Динамо» та донецького «Шахтаря» Володимиром Сорокіним. Ту розмову уважно слухав, прикрашаючи гострими коментарями, сивочолий чоловік. Той чоловік – вихованець динамівської школи, жива легенда «Дніпра».

Інтерв'ю Сорокіна - "Був жорстким, але не грубим, людей не ламав"

Власне, тоді ми й домовилися про цю розмову. Й вічно через якісь причини її відкладали. Треба сказати, що оповідач з пана Пінчука прекрасний. Микола Федорович розповів UA-Футболу про кулуарні складові становлення Лобановського-тренера, упередженість Маслова і легендарного лікаря-травматолога, яка робила операції з будуна. Спогади нашого нинішнього гостя сповнені невідомими деталями, пікантними історіями і відвертими судженнями. Чтиво об’ємне, але, повірте, варте часу на нього витраченого.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 1

- Миколо Федоровичу, ви ж корінний киянин?

- Так, народився у самому центрі нашої столиці, на вулиці Вєтрова, неподалік від Ботанічного саду. Тоді це був Сталінський район, пізніше його в Радянський переіменували (нині цей район іменується Шевченківським – авт.). Миколою батьки назвали, бо народився на день Святого Миколая, 19 грудня. До слова, народився я в 1941-му, але мама зробила мене на рік молодшим, щоб пізніше до армії забрали. В нашій сім’ї було четверо дітей. Крім мене, двоє братів – старший Леонід, молодший Юрій і на десять років від мене старша сестра Леся. Війну батько пройшов водієм, а коли повернувся, зайнявся нашим вихованням.

Сказати, що я любив футбол – не сказати нічого. То від Бога. Якщо Бог дав дар, то будеш грати. Тренер може навчити тонкощам, але футболіста з тебе не зліпить. Ми тоді фактично всі були самоучками. У футбол бігали в кожному дворі – будинок на будинок, район на район, школа на школу. Грали зранку й до смеркання. Забігали додому лише для того, щоб зробити бутерброд з ковбасою і трохи підкріпитися. А в динамівську школу потрапив у 12 років. Почав тренуватися під керівництвом свого тезки Миколи Федоровича Фоміних, майбутнього глави Федерації футболу УССР.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 2

- Мабуть, до дисципліни дворових розбишак привчити було непросто?

- Найбільше мене пригнічувало те, що впродовж першого року ми не зіграли жодного матчу. Лише тренувалися. Ця постійна біганина відверто набридла. Зізнаюся, збирався це заняття облишити. Але рік перетерпів і почалося найцікавіше. Першість міста ми вигравали постійно – спочатку першою дитячою командою, потім другою, а через рік стали чемпіонами вже серед юнаків. Та найпочеснішою була перемога в першості СССР серед команд майстрів спорту в 1960 році. Тобто, нашими суперниками були хлопці, які вже виступали у вищій лізі, а «Динамо» було представлене лише юнаками. Фінал цих змагань відбувався в Мічурінську, в Росії. Нашими суперниками були тбіліське «Динамо», донецький «Шахтар» і московський «Спартак». З «гірниками» ми зіграли внічию, грузинів перемогли, а за перше місце боролися зі спартаківцями. Виграли 3:0.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 3

1960-й. Юні динамівці - чемпіони СССР серед команд майстрів спорту. З чемпіонським кубком - капітан команди Микола Пінчук

Склад у нас тоді був атомний. Пишаюся, що був у цій команді капітаном. Вадик Соснихін грав у центрі нападу, я на позиції правого інсайда, лівим крайнім нападником був Валера Кравчук. Діма Лінник, наш віце-капітан, діяв на позиції хава, п’ятим номером. Тоді взагалі усе було прозоро – номери на футболках відповідали амплуа. Сімка – правий край, одинадцятка – лівий нападник, вісімка – правий півсередній, десятка – лівий півсередній, дев’ятка – центрфорвард. То зараз можна обирати номери з першого по 99-й без прив’язки до позиції.

Ця перемога нас тішила подвійно, адже напередодні повідомляли, що підсилені кількома гравцями інших команд чемпіони в наступному році поїдуть на турнір до італійського Сан-Ремо. Але коли переможцями стали кияни, Москва усе переграла. Закордон відправився не клуб «Динамо», а збірна СССР під маркою «Спартака». Збірною цей колектив назвати не могли, бо то був турнір між клубами. Тренували нас теж спартаківці Олексій Парамонов та Ігор Нетто.

З Парамоновим тоді, до слова, Соснихін добряче посварився. За добові. Мали єдиний вихідний, розраховували на ці гроші, а тренери зволікали з виплатою. Вадик не витримав, поскандалив, але те, що нам належить, таки вибив. Наступного дня ми з Соснихіним пройшлися по місцевих магазинах. Привіз тоді дружині й мамі по кофтинці, а собі придбав штани, сорочку, шерстяний светр, пар 20 шкарпеток. Ми ж тоді про існування нейлонових шкарпеток взагалі не знали, а на базарі в Сан-Ремо їх було повно на кожному прилавку. І дешеві.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 4

Збірна СССР у формі «Спартака» на турнірі в Сан-Ремо. Присів крайній зліва Микола Пінчук

Повернулися ми задоволеними й усе б нічого. Якби Соснихіну сварка з Парамоновим не вилізла боком наступного року, коли той же тренер викликав гравців уже до молодіжної збірної. Олексій Олександрович затаїв образу і Вадика від команди відчепив, а замість нього запросив із Києва мене і Валика Левченка. В Ярославлі під Москвою мали тоді грали товариську зустріч зі збірною Чехословаччини. Програли тоді 0:1, хоча склад нашої команди був потужним – Володимир Федотов, Рейнгольд, Олег Сергеєв з московського «Торпедо». Також виділив би іншого торпедівця Мішу Посуело, надзвичайно технічного футболіста.

А ще тоді я познайомився з Віталієм Хмельницьким, котрий представляв «Шахтар». Ще за нас тоді на позиції лівого оборонця грав Олександр Петрашевський. Той самий, котрий потім у штабі Лобановського спершу в «Дніпрі», а потім у «Динамо» працював. Ми з Сашком, до слова, у Дніпропетровську як гравці ще трохи встигли повиступати разом.

Та повернуся до Сан-Ремо. На тому турнірі виступало 12 команд. У це курортне містечко ми після перельоту з Москви у Рим добиралися автобусом. Що вразило, так це жахливої якості поле. Дивувалися, як можна організовувати такий масштабний турнір і не підготувати газону? Просто бетон – на такій «поляні» ризикували повивертати собі гомілкостопи. Додатковим випробовуванням стала 35-градусна спека. Зважаючи на обставини, зайняте нами четверте місце, за яке отримали малі срібні нагороди, вважали успіхом. Цю медаль досі бережу як один з найцінніших впродовж спортивної кар’єри здобутків.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 5

Юнацька збірна СССР. Третій справа - Микола Пінчук

- У той час тренер «Динамо» В’ячеслав Соловйов уже підпускав вас до основи київського клубу.

- До динамівського дублю після перемоги в першості СССР нас перевели вп’ятьох – мене, Кравчука, Соснихіна, Лінника та Ігоря Петрова. Нас оформили на півокладу. Тобто, при окладі для гравця дублю в розмірі 110 рублів ми отримували 55. Повну суму почали заробляти лише в 1961-му. Ще через рік удостоївся максимального для дублерів окладу – 130 рублів. То за умови, що футболісти основи за місяць тоді отримували 160 рублів.

- Якщо вірити сухим статистичним даним, то перший свій матч за основний склад «Динамо» ви провели трохи раніше, у 1959-му, коли кияни зазнали сенсаційної поразки в першому раунді Кубка СССР в Томську від команди з назвою «Сібелектромотор».

- До штату нас тоді ще не ввели, а запрошували ситуативно через брак гравців. До Томська у нас був ще виїзд до Ленінграда. Тоді тренери на поєдинок проти дублерів місцевого «Динамо» виставили двох юнаків – мене і Вітю Пестрикова. А поряд грав легендарний Михайло Коман, котрий уже завершував кар’єру. Бігав Михайло поряд і постійно кричав: «Мальціска, ти куда пас дайош?» Також у тому матчі грав Олег Базилевич.

А зі згадуваним вами кубковим матчем як вийшло? В «Динамо» тоді на цей турнір не звертали уваги. До Томська летіти далеко, тому основний склад вирішили поберегти й залишити у Києві. На виїзд відправили дублерів, зокрема й мене 17-річного. Ще десь маю звідти знімок – як ми з Валерою Кравчуком в сітці м’ячі несемо. Кореспондент місцевої газети брав у нас автографи і запитав: «За яким результатом ви приїхали?» «Тільки вигравати!» - ґонорово відповів я. Але як ми могли виграти? Грати з – однолітками – одне, але зовсім інше – протистояти здоровим дядькам, котрі грають жорсткий футбол, виходять у другій лізі й рубаються, вбивають суперників ледь не в прямому розумінні. Ось так ці чолов’яги зіграли й із нами. Звичайно, ми програли. 0:1.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 6

А ще з того ж 1959-го запам’яталася зустріч з дублерами московського «Спартака» на стадіоні імені Хрущова. За гостей тоді виступав знаменитий Сергій Сальников, для якого то був закат кар’єри. Ми могли протиставити таку ж легенду – Комана. Людей на тому матчі зібралося чимало, а «Динамо» перемогло (в присутності 15-ти тисячної публіки кияни взяли гору 3:1, а третій гол у складі господарів провів Микола Пінчук – авт.).

- З того часу й впродовж трьох наступних років ви в основі киян виходили лише епізодично.

- Ближчим до першої команди став у 1963-му, коли Соловйов пішов у відставку, а його місце зайняв тодішній другий тренер Віктор Терентьєв. Саме з Віктором Васильовичем ми поїхали до Москви на матч проти «Торпедо». Тренер вирішив ризикнути й виставив у Лужниках кількох молодих футболістів – з перших хвилин вийшли Вітя Пестриков та Іван Маркевич. Мене Терентьєв випустив замість Пестрикова після перерви, за рахунку 0:2. Що тоді торпедівці з нами витворяли! У них тоді напад був могутнім – Валентин Іванов, Борис Батанов, згадувані мною Сергеєв і Посуело. Програли ми 1:7, хоча ця гра найперше запам’яталася витівкою Сабо, який зламав ногу 18-річному Володимирові Сидорову. Від хрусту після зіткнення стало моторошно. Відновитися повноцінно після тієї травми Сидоров так і не зміг. Ще спробував повернутися, але трохи пограв і завершив кар’єру.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 7

1962-й. В атаці динамівець Микола Пінчук

- Для вас той матч виявився останнім у складі динамівської основи…

- Відразу після повернення додому Терентьєва відправили у відставку, а на його місце призначили Анатолія Зубрицького. Анатолій Федорович мав зі мною особисту розмову відразу після того, як ми з Левченком повернулися з Москви з лав молодіжної збірної. «Так, Колю, - почав Зубрицький, - ти молодець, що потрапив у «молодіжку». Але то не означає, що через те я ставитиму тебе в основу «Динамо» автоматично. «Розумію, що все залежить від мене» - відповів. Розмова вийшла відвертою. Але настав час зборів в Ужгороді. Тренування були жахливими. Одна фізпідготовка, м’ячів ми не бачили. Та ще й погодні умови це враження підсилили. Ось і вийшло, що такі хлопці як Лобановський та Базилевич здійняли бунт, домовившись Зубрицького зняти. Після повернення до Києва Валерій з Олегом пішли у Федерацію футболу і сказали: «Або ви його прибираєте, або ми, футболістів шість із команди підемо».

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 8

"Динамо"-1963. На зборі в Ґаґрах. Присів другий справа поряд із тренером Віктором Терентьєвим Микола Пінчук

Зубрицького зняли й до сезону-1964 команду готував уже Віктор Маслов. У Віктора Олександровича були свої погляди на побудову гри й комплектацію команди. Він провів товариську зустріч між основним і дублюючим складами. Сам дивився за діями футболістів зі сторони, а командами керували Коман і Терентьєв.

Я діяв на позиції правого крайнього нападника проти щойно запрошеного Масловим з «Торпедо» Леоніда Островського. В одному з епізодів прокидаю по фланзі повз Льошу м’яч собі на хід. На швидкості відверто тікаю, але Островський в останню мить відчайдушно вставляє ногу. Маслов був на тій же бровці, усе добре бачив, але замість того, щоб зробити зауваження Леонідові, гаркнув на мене: «Пацан, вставай, что ты лежишь?» Я не змовчав, теж огризнувся. Не пригадую, хто в тій зустрічі переміг, але минуло три чи чотири дні й нас викликав Коман. «Мальцікі, - каже, похнюпившись, - тут така справа. Вчора у нас була серйозна розмова з Масловим, він вирішив вас п’ятьох відправити додому». Крім мене, до цієї п’ятірки точно потрапили Пестриков та оборонець Вітя Кущаєв. Посадив нас наступного дня адміністратор команди Рафа Фельдштейн на літак і на тому динамівський етап моєї кар’єри завершився.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 9

Комсомольське зібрання команди київського "Динамо". Виступает комсорг Олег Базилевич. У призидії - Федір Медвідь та Микола Пінчук

- Завершився в статусі чемпіона СССР серед дублерів.

-На нас тоді людей ходило не менше, ніж на першу команду. Покоління підібралося талановите. Вадик Соснихін тоді вже в обороні грав. Туди його перевели незадовго до того, як мали відраховувати з команди. То було в 1960-му. Сезон центрфорвард Соснихін провів відверто слабо. Після завершення чемпіонату Коман зібрав нас – мене, Кравчука, Валю Левченка, Пестрикова, Валеру Веригіна. Без Вадика. Не знаю, як так вийшло, що його не було. «Напевно, будемо Вадю Сосниху відраховувати» - сказав Михайло Михайлович.

Але потім вийшло, що в основі травмувався хтось із півоборонців. Що було далі, розповідав мій близький друг Віля Щербаков. Хтось із основних футболістів запропонував Соловйову: «Спробуйте Соснихіна. Він хлопець кремезний, добре грає головою. Мабуть, може зіграти хава». Соловйов спробував. Вадим зіграв добре. Невдовзі травму отримав вже центральний оборонець. Соснихіна поставили вже там. Вийшло ще ліпше. Так Вадик і догрався до «Директора». Просто щастя. Адже могли ж обставини скластися по-іншому, хтось би не зламався і «Директора» в Києві не було б.

Мені в «Динамо» так не пощастило. Мабуть, доля. Розумієте, щастям для нас була уже нагода потрапити до заявки основної команди на гру. Це право теж мусили заслужити. Соловей разом із Команом та Терентьєвим завжди переглядали матчі дублерів, які відбувалися за добу до зустрічі основних складів, з трибуни. Трьох-чотирьох найкращих у складі дублю вони наступного дня включали до числа запасних. А що це означало? За перемогу гравцям, які виходили на поле, платили по 80 рублів. Резервісти, не відігравши ні хвилини, отримували половину суми. Вийшов бодай на хвилину – отримуєш преміальні повноцінно. Нічия «коштувала» 40 рублів й відповідно 50 відсотків для запасних. Значний стимул, погодьтеся.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 10

1962-й. Аншлаг на матчі динамівського дубля. В повітрі грає Микола Пінчук

- Єдиний гол за динамівську основу ви забили в тому ж 1963-му ростовському СКА…

- Я тоді вийшов на заміну замість Сабо. Спершу Вітя Каневський віддав мені передачу, після якої я метрів з 16-ти влучив щічкою точнісінько в кут. А трохи згодом уже навпаки Канева забив з моєї передачі. Ми перемогли 2:0. Для мене ця зустріч з ростовцями була принциповою, адже за рік до того, коли Соловйов довірив місце в основі, їхній оборонець зламав мене, причому зробив це зумисно. Вставив своє коліно в моє. Коліно набрякло, мене винесли з поля. Було дуже прикро, адже тренер щойно почав довіряти, з’явилася нагода закріпитися в основі. Замість того пропустив два тижні і ту мить, коли міг зачепитися за свій шанс, втратив.

Власне, у тому ж 1963-му історія повторилася. Тільки грали ми тоді харківського «Авангарду». Слобожанці у ті роки мали репутацію команди ломової, надзвичайно жорсткої. Гра була важкою. В одному з епізодів центральний оборонець «Авангарда» почав водитися, намагаючись мене обіграти, недалеко від власних воріт. Мені вдалося суперника обікрасти і відразу віддати передачу на Серебряникова. Вітя поклав м’яч точно в «дев’ятину». То був другий наш гол, ми так і перемогли 2:0. Але суперники мені того так не залишили. Невдовзі після голу Серебряникова отримав по ногах. Вийшло, що Віктор відзначився на 61-й хвилині, а вже на 65-й мене замінили. Знову ж – шкода, бо саме у той період почав грати в основі стабільно.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 11

Микола Пінчук - у темній формі зліва

- Миколо Федоровичу, яким чином після вищолігового «Динамо» ви опинилися в першоліговому «Дніпрі»?

-Усе просто. Зубрицький, який очолював дніпрян у 1964-му, товаришував з Рафою. Щойно нас відрахували з «Динамо», Рафаїл Мойсейович набрав Анатолія Федоровича. Зубрицький же мене знав ще зі шкільних років, з того часу, як він був директором динамівської школи. Ось і вийшло, що не встиг я повернутися до Києва й розкласти речі, як з Дніпра за мною приїхала людина. Мешкав я тоді, до слова, на Красноармійській, 71, в одному будинку з Команом. То була квартира моєї дружини. Своєї ще не заробив, отримав її лише в 1964-му.

Так ось, посланець із Дніпропетровська відразу сказав, що Зубрицький хоче бачити мене в себе. «Зачекайте, дайте хоча б перевести подих, я щойно приїхав» - відповідаю і обіцяю подумати. При цьому в «Дніпрі» мені відразу пообіцяли місячну зарплату 160 рублів, тоді як у Києві отримував 130. Плюс – одноразова доплата 100 рублів. Преміальні були такими ж як у Києві – 80 за перемогу і 40 за нічию. Звичайно, перед такими умовами я, молодий хлопець, не встояв. Але розмірковував, бо різниця між вищою і першою лігами чимала.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 12

1965-й. "Здається, проти "Жальґіріса" грали. На таких ногах хіба м'яч відбирають? Я його прибираю під себе і тікаю у відтрив"

Та ще й мав отримати дозвіл від керівництва. Тому іду на зустріч до тодішнього глави Федерації футболу УССР Федора Мартинюка. «Тренер, який знає мене з дитячих років, запрошує в «Дніпро» 0 пояснюю. – Хочу туди їхати». «Ідіоте! – обурився Федір Мар’янович. – Як можна їхати з «Динамо», з вищої ліги у команду другої групи?! Їдь у Донецьк чи Харків! Ніякого Дніпропетровська! Я тобі не підпишу паперів». Ледь не на колінах довелося Мартинюка впрошувати. Пояснював, що крім Зубрицького, там мій друг Віля Щербаков, а також інші динамівці Володя Ануфрієнко, Ігор Фефлов. «Я ж у Харкові й Донецьку нікого не знаю» - кажу. Врешті, Федір Мар’янович в положення увійшов.

У першому ж сезоні відіграв у складі «Дніпра» всі матчі від дзвінка до дзвінка. Досі з жахом згадую газон на стадіоні «Металург» (на його місці зараз «Дніпро-Арена» стоїть»). Суцільні ямки, гомілкостопи на такій поверхні вилітають на раз-два. Перед одним із матчів Ледве ходжу. Але Зубрицький прохає вийти. «Та подивіться на мою ногу, як як вийду?» - кажу. «Ти фелон!» - невдоволено говорить Анатолій Федорович. То мене сильно зачепило, навіть попросив, аби мені зробили знеболювальне. «Та як він з такою ногою вийде?» - вступився за мене лікар.

- Як би не було, але в «Дніпрі» ви відіграли сім сезонів.

- Був там національним героєм. Неначе Гусєв зараз у Києві. Коли Олег виходить на поле, йому влаштовують овацію. Так само шанували в Дніпропетровську й мене. Хоча існував варіант, що замість «Дніпра» міг опинитися в «Чорноморці». За мною з Одеси приїхав Володя Онисько, з яким ми встигли ще пограти у складі «Динамо». Проте Зубрицький усе пронюхав і відразу організував для мене трикімнатну квартиру на набережній. Це житло Анатолій Федорович тримав для іншого гравця, однак, жадаючи мене втримати, пріоритетність змінив. «Володю, - кажу, - куди ж я поїду? Не відомо, заграю я в Одесі чи ні, а тут уже квартира є, мені довіряють». Відмовився і з роками зрозумів, що, мабуть, помилився. Бо вища ліга є вища ліга. Треба було йти навіть не дивлячись на те, що конкурувати довелося б з Базилевичем і Мірошиним.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 13

На газоні "Металурга" в Дніпрі. Установку команді дає Леонід Родос

- «Дніпро» був безнадійним середняком першої ліги. Аж поки команду восени 1968-го не очолив Лобановський.

- Проблема Зубрицького в тому, що він любив гравців, кар’єра яких була на закаті. Він запросив з московського «Локомотива» Віктора Соколова. Той ледве ходив, але грав. Таких прикладів було чимало. Тому й займали ми відверто низькі місця. Коли ж Анатолія Федоровича після сезону-1966 прибрали, на його місце прийшов Леонід Родос. Леонід Аркадійович трохи змінив людей і команда заграла. Ми вже були у своїй групі четвертими. Вважаю, що ця команда вже була готова боротися за місце у вищій лізі. Проте Родосові це не допомогло.

До речі, знаєте, яким чином Лобановський опинився в «Дніпрі»? Як гравця Валерія дуже любив колишній перший секретар Дніпропетровського обкому компартії, а на той час уже голова Ради міністрів УССР Володимир Щербицький. Лобановський, якому ще й 30-ти, якраз тоді посварився з тренером «Шахтаря» Олегом Ошенковим і той їх з Базилевичем відрахував. Валерій був впертим, сказав, що на тому з футболом зав’язує і працюватиме за спеціальністю, інженером. Мабуть, так би й сталося, якби не дзвінок Щербицького своєму другові, директорові «Південмашу» Олександрові Макарову. Завод же утримував команду «Дніпро». Довго вмовляти Володимирові Васильовичку не довелося. Родоса відставили – Лобановського призначили.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 14

"Дніпро" - "Шахтар". Ворота "гірників" атакує Микола Пінчук

- Ви вочевидь були задоволені, адже знали Лобановського ще з часів спільних виступів за «Динамо».

- Коли Валерій приїхав до Дніпропетровська, то не знав там нікого, крім мене. Ми з ним обнялися, поцілувалися. Я був задоволеним. Думаю, свій тренер приїхав. Тим паче, що весь сезон-1968 я пропустив. Під час контрольного матчу на зимових зборах у Ялті оборонець суперників влупив замість м’яча мені по коліну ударної правої ноги – перелом. Родос відразу відправив мене в Дніпро, але там лікарі не могли поставити діагнозу. Не міг не те що ходити, а навіть сидіти. Поїхав на обстеження до Москви, до найвідомішого тоді спеціаліста в галузі спортивних травм Зої Миронової. Спершу мені зробили рентген, перед тим ввівши у коліно кисень. «Так, то наш клієнт, у нього меніск» - подивившись знімок, сказала Зоя Сергіївна.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 15

У палаті нас лежало шестеро: четверо футболістів, а також знамениті хокеїсти – Олександр Якушев і воротар Віктор Зінґер. У них теж були проблеми з меніском. Хокеїсти квасили страшенно. У неділю до них сходилася компанія з осіб шести. Відвідати. Ось вони як починали зранку, то й вгомонитися не могли. «Шумел камыш, деревья гнулись». Найцікавіше, що перед операцією пити не можна, бо в коліні збирається рідина. Але їм було начхати.

Зрештою, до чарки любила заглянути й лікар Миронова. Особливо в неділю. Тому всі пацієнти боялися потрапити їй під ніж у понеділок. Та не пощастило саме мені. Підготовували мене, завезли в операційну й зробили не загальний наркоз, а місцевий, у коліно. Такої болі в своєму житті не відчував ніколи. Мабуть, люди під час катувань щось схоже переносять. Укол прямо в кістку.

Микола Пінчук: Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно - изображение 16
Але нога закам’яніла швидко. Я не знав, що мені роблять. Лише потім зрозумів, що різати коліно почали з іншого боку, не там, де боліло. Коли операція була в розгарі, кажу: «Зоє Сергіївно, у мене болі не зліва, а справа». «Що тепер будемо з ним робити?» - питає Миронова. Й відразу вирішує: «Нехай, ріжемо з іншого боку». Виявилося, що у мене тріщина й надрив, через який коліно розлетілося повністю.
Не так давно своїм досвідом сілкування з травматологом Мироновою ділився колишній футболіст "Карпат" Олег Родін. Читайте його інтерв'ю - "Московські родичі цікавилися, чи є у львівській квартирі кулемет"

Коли ж мені видалили меніск з обох боків, коліно розробляв півроку. Садив на ногу п’ятирічного сина і підіймав, а потім займався на напівгоночному велосипеді. Підіймався в Дніпрі вгору до стадіону, а потім спускався назад. Мені ще, звичайно, пощастило, бо ще один мій партнер за юнацькою динамівською командою 60-х Толик Шитий після травми і операції на коліні так і відновитися сам не зміг, а тому зник з поля зору швидко.

…Коли Лобан до нас приїхав, спершу почав знайомитися з командою. Сіли ми на трибуну й розповідав Валерієві, хто на якому місці грає, хто що може. А поряд вболівальники сидять, відразу нового тренера впізнали: «О, так то ж Лобановський!»

Початок. Закінчення інтерв'ю з Миколою Пінчуком читайте завтра

***

Фото автора та з особистого архіву Миколи Пінчука

Читайте найцікавіші новини футболу в Telegram, Facebook і Viber
Підписуйтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 5
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (3)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Увійти
muntean (KR-SPb-Kinshasa)
только ошибок в тексте много - исправьте, пожалуйста.
Ответить
+1
-1
Андрей (Odessa)
да, в конце "НЕ змей" просто убило
Ответить
0
0
ser-gio (kiev)
наконец-то прислушались, начали вью делать с интересными рассказчиками, а не лизоблюдами
Ответить
+4
-1
 

© UA-Футбол 2002-2019.
Всі права на матеріали, що знаходяться на сайті www.ua-football.com охороняються відповідно до законодавства України.
Матеріали сайту призначені для осіб старше 18 років (18 +).
Пишіть нам: [email protected]


Продовжуючи переглядати www.ua-football.com, ви підтверджуєте, що погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Согласен