Гвілія: Дуже поважаю Україну, але рідна для мене все-таки Грузія

Екс-гравець запорізького "Металурга", а нині півзахисник ФК "Мінськ" Валеріане Гвілія розповів про свою кар'єру в Україні.

- Чому ти не залишився в Грузії, а поїхав вчитися футболу в Україну?

- На моїй батьківщині є можливості, але в Україні все-таки набагато більше перспектив. У Грузії вже не той футбол, що був за часів СРСР, не той рівень. Правда, є зрушення в кращу сторону. Подивимося, як воно буде. Проте я вважаю, що свого часу зробив правильний крок, виїхавши з Грузії. Але це не означає, що я поміняв батьківщину. Я завжди мріяв і мрію грати за національну збірну своєї країни. Нещодавно виступав за "молодіжку", так що одна мета досягнута. Тепер буду віддавати всі сили, щоб стати гравцем головної команди країни.

- Переїхавши в академію "Металіста", ти прийняв українське громадянство. Чому?

- Я опинився там в 16 років і вважався легіонером. Нічого надприродного в грі не показував, але за мене потрібно було платити великі гроші. Мені потрібен час, щоб довести свою спроможність. Українське громадянство знімало з мене статус легіонера і дозволяло виступати за молодіжні команди, дубль, у Вищій лізі. Це полегшувало всім життя, і я через гри міг доводити свою майстерність.

- У підсумку ти був викликаний до молодіжної збірної України.

- Так, провів чотири матчі на меморіалі Лобановського. Але я завжди хотів виступати за Грузії і не приховував цього. Адже бог, як і батьківщина - одна. Нещодавно забавно вийшло - в складі грузинської "молодіжки" виступав проти українців, кольори яких захищав буквально півроку тому. І мої колишні партнери по команді посміхалися, вітали з тим, що моя мрія здійснилася. Звичайно, я дуже поважаю Україну, але рідна для мене все-таки Грузія, вона для мене на першому місці.

- У Артема Мілевського трапилася схожа історія, тільки він віддав перевагу українській збірній перед білоруською. Через це у нас багато хто вважає його зрадником.

- Кожна людина вибирає свій шлях. Це його рішення, його потрібно поважати і приймати. Я зробив так, як вважав за потрібне. Артем - по-своєму. Тим більше свого часу він був дуже хорошим футболістом, перспективним, на високому рівні грав. Останнім часом у Мілевського не виходить з ряду причин, але, може, на свій рівень він ще повернеться. Поки, як мені здається, він трохи зловив зіркову хворобу.

- Взимку ти міг опинитися в португальському чемпіонаті. Не принижуючи гідності "Мінська", можна сказати, що це виявився запасний варіант?

- Було кілька пропозицій, але не хочеться до цього повертатися. Зараз я в "Мінську", і хочеться саме з цією командою домогтися якомога кращого результату, виконувати поставлені завдання, боротися за єврокубки. У Кубку хочемо дійти до фіналу і виграти його, чому б і ні? Так що зараз я в столичному клубі, а що буде далі - побачимо.

- Є жаль, що не вдалося відправитися до Португалії?

- Що ж, не вийшло - значить так і повинно бути. Життя пропонує перешкоди, які потрібно долати. Все повинно йти крок за кроком, і якщо будеш рухатися до своєї мети, все вийде.

- До "Мінська" ти грав у запорізькому "Металурзі". Як опинився там?

- До "Металурга" я був в дитячо-юнацькій школі харківського "Металіста", а потім переїхав до Запоріжжя. Пройшов усі щаблі цієї команди, доріс до основного складу. У цьому місті є все: чудові вболівальники, стадіон, база. Були створені всі умови для футболу. Але є ряд причин, через які команду в результаті розпустили. Або влада не захотіли допомагати, або ще щось, я не знаю. Дебютував я там в 2014 році, наступний сезон повністю відіграв. А восени команду ліквідували і гравців розпустили. Шкода, що так вийшло. Мені Запоріжжя дуже багато дало, воно назавжди залишиться в моєму серці.

- Можеш порівняти умови в "Металурзі" з "Мінськом"?

- Звичайно, в Україні стадіон побільше, уболівальників багато. А в цілому в моєму нинішньому клубі створені всі умови для тренувань, ігор, є хороша база. Тут футболістові можна рости.