Герой футбольного дня. Мірча Луческу

- Ты старый, Будулай? Я тебе танцую у костра, а ты даже не смотришь...
(з кінострічки «Повернення Будулая»)

Він таки пішов. Не те щоб по-англійськи, але й не пояснюючи мотивів свого рішення. На прес-конференції після фінального матчу Кубка Мірча Луческу сказав прощальне слово, подякував усім причетним до успіхів команди впродовж останніх 12-ти років, а можливості щось запитати журналістам не дав. Вочевидь тому, що складно пояснювати, що залишаєш насиджене місце через гроші.

Зрештою, в цьому весь Луческу. Великої уваги українським ЗМІ він не приділяв ніколи. Зазвичай обмежувався протокольними коментарями, а винятки якщо й робив, то настільки поодинокі, що про них за цих 12 років уже й не згадаєш. Один з колег розповідав історію, котра дуже вразила його під час торішнього турне «гірників» до Бразилії. З місцевою пресою тренер «Шахтаря» спілкувався вкрай мило, а запитання нечисленних українських журналістів на прес-конференціях іноді просто іґнорував.

Безумовно, за ці роки пан Луческу російську розуміти і бодай на базовому рівні нею розмовляти навчився. Знаючі люди кажуть, що з Рінатом Ахметовим румунський містер спілкувався без перекладача. Власне, на перед- і післяматчевих заходах тренер теж рідко дочікувався перекладу від помічника Олександра Спиридона й відповідав майже відразу після почутого запитання.

З іншого боку, засуджуючи Луческу, кияни мали б згадати, яким «комунікабельним» був Валерій Лобановський. Тисячу разів правий великий голландець Марко ван Бастен зі своїми «нехай за мене говорять мої бутси». Справи – Кубок УЄФА, вісім чемпіонських звань, п’ять кубків і сім суперкубків України, Елано і Фернандіньо в «Манчестер Сіті», Тимощук в «Зеніті» і «Баварії», Чигринський в «Барселоні», Брандао в «Олімпіку», Вілліан в «Анжи» і «Челсі», Луїс Адріано в «Мілані», Дуґлас Коста в «Баварії», рекордний за українськими мірками трансфер Алекса тейшейри. Звичайно, правий наставник «Зорі» Юрій Вернидуб: таких досягнень за часи незалежності нашої держави не мав жоден тренер.

Опоненти, звісно, можуть мати свою точку зору, згадати Крістіано Лукареллі, Нері Кастільо, Звоніміра Вукіча, Джуліуса Аґахову, талантів, які в «Шахтарі» Луческу свого потенціалу не розкрили і більше великою мірою не заграли вже ніде. Мабуть, не дуже корисними для українського футболу в цілому були принципи комплектації «Шахтаря», з якими тренер познайомив в автобіографічній книзі «Моя шахтарська історія». Там чітко вказувалося, що місцеві футболісти можуть грати лише у воротах, обороні опорній зоні чи на вістрі атаки. Роль креативників чітко відводилася латиноамериканцям. Благо, «сировинною базою» Рінат Ахметов з його необмеженими донедавна матеріальними ресурсами забезпечував вправно. Повз очі донецької селекції не проходив практично жоден бразильський діамант.

Думаю, буде неправильно називати справді успішного тренера особистістю одіозною. В’язана шапка на газоні київського стадіону «Динамо», «Браво, Федерація», не подана Севідову рука, звинувачення львівських хлопчиків у тому, що вони свідомо повільно подавали м’ячі – все це скандально й смішно одночасно, якщо озиратися назад і оцінювати події з холодною головою.

Луческу жив інтересами «Шахтаря», проносив їх крізь усього себе. Він такий, який він є, зі своїм темпераментом й специфічним менталітетом. На заздрість ворогам, спеціаліст вибудував структуру, яка давала стабільний результат впродовж багатьох років. Підкреслюю: саме Луческу вибудував, а не хтось інший. Те саме було й у випадку з Лобановським у 90-ті. Гроші в купі з розумінням Ахметова і Суркіса допомогли ці задуми реалізувати. Але не більше.

Щастя «Шахтаря», що Луческу хоч і йде, але ще може повернутися. А отже ризик, що без румунського містера структура в «Шахтарі» посипеться, неначе в «Динамо» без Лобановського, хоча й існує, проте нагода повернутися до старого й доброго теж є. Інша річ, що нинішнє рішення Луческу варто розглядати не лише з суто спортивної, а й із суспільно-політичної точки зору. Цей тренер – людина надто мудра, щоб шукати від добра добра. Звичайно, він міг би зачекати рік чи два, якби знав, що справи в Ахметова підуть угору, що «Шахтар» зможе повернутися до Донецька. Однак реалії вочевидь далекі від бажань.

…Наприкінці цього невеличкого матеріалу можу похизуватися. Тим, що є, мабуть, єдиним журналістом, якому пощастило побувати і на презентаційній, і прощальній прес-конференціях Мірчі Луческу в статусі тренера «Шахтаря». Як відомо, вперше перед українською публікою румунський спеціаліст з’явився 30 травня 2004-го, під час фіналу Кубка України на ще старому НСК «Олімпійський» у Києві.

Тоді «гірники» перемогли 2:0 «Дніпро» й у своєму вступному слові новий наставник був лаконічним: «У цій перемозі заслуга, найперше, віктора Прокопенка. Він півтора місяця працює з командою і вивів її на дуже хороший рівень. У перемозі в Кубку є заслуга і попереднього тренера Бернда Шустера. В цьому ланцюжку знаходжуся й я. Але хотів би, щоб надалі про гру говорив Прокопенко».

Все. Більше Луческу на дебютній прес-конференції не говорив нічого і варіанти з запитаннями відкинув. Так само, як і вчора у Львові, під час своїх, можливо, прощальних гастролів.