Подія футбольного дня. Від'їзди наших за кордон

Вчорашній день був багатим на події. Відбулися відрази три гучних переходи за участю українських футболістів. Два – на вихід, один – на вхід. І це – далеко не разові акції. Навпаки, в нашому футболі спостерігається тенденція: українці все частіше від'їжджають в пошуках кращої футбольної долі за кордон.

І це вкотре наштовхує на думку, що ми з запізненням, крізь терни, але пройшли тим шляхом, яким повинні були йти, мабуть, з самого початку існування незалежного українського футболу. Створені олігархами штучні умови, які давали змогу швидко збагатитися при будь-якому рівні самовіддачі (навіть, мізерному), навідріз відбили бажання в українців їхати грати в футбол закордон.

В представниках середнього класу самодостатніх європейських чемпіонатів українцям ніхто не обіцяв букетів троянд і ванільного неба. Так, перед футболістами відкривалися перспективи гри в сильних, конкурентних лігах, але при цьому гравці втрачали в заробітку, а також наражалися на чималу конкуренцію в боротьбі за потрапляння до основного складу.

Тобто, коли перед людиною поставав вибір нормально заробляти, залишаючись під боком з сім'єю і особливо не напружуючись, чи йти за кордон на нові умови і нові вимоги – рішення приймалося наче на рівні підсвідомості. Що змінилися тепер? Тепер українські гравці потрохи втрачають право вибору. Залишається лише один шлях: хочеш нормально заробляти і насолоджуватися грою, - йди працюй закордон.

Трансфери Зозулі, Безуса, Федецького – показові. Особливо, трансфер останнього. Повідомлялося, що до чемпіонату Європи Артемом цікавився "Вердер", але Федецький вертів носом, вибиваючи для себе кращі умови. Коли ж Євро-2016 відгримів, а дніпровська мильна фінансова бульбашка лопнула, Федецький був згодний і на першочергову пропозицію бременців. Та клієнт уже охолов…

Врешті, Артем підписав контракту з "Дармштадтом". Хай все це відбулося зі скреготом зубів, але відбулося, продемонструвавши, що завжди хапати долю за шию не вдасться. Дуже часто доводиться приймати і її умови.

Також цікавий ще один аспект – "любов" наших гравців до чемпіонату Росії. Там, за поребриком, "надбудова над сараєм" ще тримається, - люди йдуть заробляти шалені гроші при низькому рівні футболу і жалюгідних результатах. Будківський, Пилявський, Селезньов, зокрема, не йшли ж до Росії за кар'єрними перспективами. Йшли за довгим рублем. Але останні двоє закономірно отримали по руках, щоб спокуси брати те, чого брати не варто, більше не було. Цілком ймовірно, своє отримає і Будківський.

І саме ця ситуація повинна стати уроком для інших: український футбол стрімко втрачає свої властивості дійної корови і хвиля, без сумніву, докотиться й до Росії. Хочемо жити – доведеться цивілізовано працювати. В тому числі, і в футболі.