Леонід Кучук і таємна роль журналіста Бебеха

Вчорашній день міг би цілком присвятити кубковим баталіям. Якби не матеріал, опублікований у вівторок вранці. «П’ять кандидатур на місце Реброва. За і проти» його назва. Яблуком розбрату стали останніх два речення зі статті, які стосувалися білоруського спеціаліста Леоніда Кучука.

«З «Локомотива», а згодом і з «Кубані» пан Кучук змушений був піти через любов до оковитої. В принципі, за великого бажання цю ваду можна побороти» - звісно, поширюючи таку інформацію, отриману з власних джерел, розумів, що треба очікувати на реакцію. Вчора мав майже півгодинну розмову «не на диктофон» з самим паном Кучуком. Ці слова Леоніда Станіславовича образили. Він сказав, що як кожна жива і здорова людина під час окремих свят міцні напої вживає. Але жодного разу це не шкодило професійній діяльності.

Знаючи пана Кучука ще за роботою в Україні, можу з усією відповідальністю стверджувати, що ця людина віддана справі сповна. Власне, результати, демонстровані молдовським «Шерифом», українським «Арсеналом», російськими «Кубанню» та «Локомотивом» красномовніші за тисячі слів. Саме відштовхуючись від професійних задатків цього спеціаліста, й ввів його до списку можливих кандидатів на посаду наставника «Динамо».

За словами Леоніда Станіславовича, на базі «Кубані» він проводив по 24 години на добу, а Москві про рішення відправити його у відставку шкодують досі. Звісно, за час діяльності в сусідній країні успішний спеціаліст обріс групою заздрісників, які, не виключено, й заспокоюють себе балачками про всякого роду вади. Оскільки ж футбольне середовище тісне, то й плітки поширюються швидко.

Не виключаю, що й моїм інформаторам дійсність у мізки була вкладена спотвореною. Це теж досвід. Надалі варто стриманіше сприймати інформацію навіть з уст людей, яким довіряєш. У будь-якому разі, допущену помилку готовий визнати і вибачитися.

Якщо помилка, безперечно, була. Бо особисто вчора з паном Кучуком спілкувався вперше. Та й то лише по телефону. Його слова вселяють довіру. Дав слово, що деталей нашої балачки оприлюднювати не буду, а тому сподіваюся в майбутньому на ґрунтовніше спілкування уже «на диктофон». Наразі пропозицію про обширне інтерв’ю Леонід Станіславович відхилив, оскільки «на завтра» запланований виліт у Францію.

Проте була в цій історії й інша сторона медалі. Ще з юних років маю звичку готувати матеріали вночі. Розумію, що замінювати день ніччю не надто добре. Тим паче, що в світлу пору доби відіспатися вдається далеко не завжди. Так ось, чергову таку «робочу» ніч провів з понеділка на вівторок. Ліг о дев’ятій ранку, а будильник налаштував на 13:30 – щоб за півгодини, які залишалися до матчу Кубка України «Полтава» - «Карпати» привести себе до ладу.

Але замість того, щоб попити кави, «поснідати» і сходити в душ, взяв до рук телефон. І виявив дев’ять пропущених дзвінків від журналіста Романа Бебеха. Коли відкрив особисту сторінку в «Фейсбуку», відразу все зрозумів. Роман розродився гнівним повідомленням на мою адресу – про «брєд» на адресу тренера Кучука. Звісно, відразу набрав колегу. Той вимагав від мене спростування. Мовляв, знає пана Кучука давно і переконаний. що написане про Леоніда Станіславовича – неправда.

Взагалі, завжди вважав вміння визнавати власні помилки однією з найбільших людських чеснот. Втім, цікаво, в наскільки близьких стосунках з паном Кучуком мав би бути журналіст Бебех, щоб безапеляційно вимагати спростування? У мене теж є знайомства у спортивних колах. З окремими людьми – навіть дуже непогані. Бувало, що про декого з них колеги теж писали не дуже приємні речі. Звісно, з кимось міг не погодитися. Казав про це при зустрічі чи писав в особистих повідомленнях. Але щоб спеціально й відразу дев’ять разів телефонувати? Якою ж міцною має бути ця дружба, щоб хвилюватися за честь і достоїнство людини аж настільки? Бо ж Роман стверджує, що крім професійних, іншими стосунками з Леонідом Станіславовичем він не пов’язаний…