Рудько: М'ячів, які не беруться, не буває

Воротар "Динамо" Артур Рудько в інтерв'ю клубній прес-службі розповів про свою кар'єру.

- Як починався ваш шлях у футболі?

- Як і всі київські хлопчики, дивився футбол по телевізору. Коли дізнався про набір до дитячої школи «Динамо», попросив батьків відвести мене на перегляд. Таких, як я, було багато, тож упродовж кількох років представляв «Динамо-Відрадний» – філію динамівської футбольної школи. Ми залишалися в системі клубу, тренувалися на клубній базі на Нивках, але представляли різні команди в чемпіонаті. Виходило непогано: ми стали чемпіонами Дитячо-юнацької футбольної ліги в перший рік її існування. Нас тренував Сергій Процюк. Потім був динамівський «дубль». Років три мене майже не випускали на поле, зазвичай виходив із лави запасних, як наслідок – ігрової практики майже не отримував.

- Упродовж п’яти сезонів ви виступали виключно в молодіжних командах: дублюючому складі, «Динамо-2». Руки не опускалися від того, що довгий час вас не підпускали до першої команди?

- Такого не було. Навпаки – це змушувало працювати ще більше. Єдине – хотілося піти кудись в оренду, аби довести наставникам, що можу виступати на високому рівні, оскільки лише в тренувальному процесі дуже важко проявити себе.

- Не шкодуєте, що пішли в оренду до «Говерли» лише в минулому році, а не раніше? Що вам дав виступ у команді-аутсайдері чемпіонату України?

- Ні про що не жалкую. Усьому свій час, і в оренду я пішов тоді, коли це мало статися. Матчі за «Говерлу» дали мені впевненість у своїх силах, у тому, що можу грати на найвищому рівні, плюс, таку потрібну ігрову практику. Повторюся: як би ти не тренувався, на полі все по-іншому. Я став більш психологічно стійким та готовим до здорової конкуренції. У кожного своя доля. Є голкіпери, яким довіряють із юнацького віку, мені ж випав шанс дебютувати в 24 роки.

- На ваш погляд, чи є для голкіпера м’ячі, які не беруться?

- Як на мене – немає. Усе залежить від правильно обраних позиції та рішення, також важлива реакція нападника на ту чи іншу дію.

- Ви тренуєтеся поруч із багаторічним голкіпером «Динамо» Олександром Шовковським. У чому секрет його футбольного довголіття?

- Напевно, про це краще запитати в нього. Як на мене, Олександр – професіонал у всьому: як у побуті, так і у футбольних справах. Він постійно сконцентрований, не дає собі якихось послаблень, викладається по максимуму, незалежно від того, це пересічне тренування чи відповідальна гра.

- Для того, щоб стати класним голкіпером, необхідно пропустити «свої» м’ячі. Як відчуваєте, ви «свої» вже пропустили?

- Бували всякі, у тому числі й курйозні (посміхається). Сподіваюся, що всі «свої» вже «проковтнув», і в подальшому в мої ворота залітатимуть лише «робочі» м’ячі. Бажано, якомога менше.

- Чи є у вас взірець серед голкіперів, той, на кого рівняєтеся?

- У дитинстві подобалося, як грає Олівер Кан. І, звичайно ж, Олександр Шовковський.