Вбивча порожнеча. В чому головна проблема українського футболу?

Ми скаржимося на суддівство? А в Іспанії, до прикладу, зараховують голи з офсайдів і призначають пенальті за те, що м'яч влучає футболістові до голови. Ми скаржимося на якість гри? А в Німеччині, до прикладу, за тайм Рурського дербі команди не спромоглися завдати по воротах одна одної хоча б пари акцентованих ударів. Ми скаржимося на закулісні ігри та скандали? А в Англії, до прикладу, Моурінью свариться зі своїм помічником, жбурляє пляшками і сквернословить в бік офіційних осіб поєдинку.

Ми зі своїми проблемами – не унікальні. Ми не виглядаємо чужорідними тілами на планеті футболу. Нас гублять зовсім не ті фактори, про які мова йде в першому абзаці тексту. Себе губимо ми самі.

Нас губить наша ж байдужість до спорту. Відвідуваність матчів – ось головна проблема українського футболу. Ми пережили найгірших півроку в історії вітчизняної незалежної футбольної системи в плані інтересу до подій, що відбуваються на зелених полях. 4 319 – середня відвідуваність чемпіонату України 2016/17 станом на сьогодні.

Шляхи вирішення проблеми? Перш за все, варто віднайти корінь негараздів, інакше проведена робота буде поверховою і не дасть довготривалого ефекту. І ось тут розпочинається найцікавіше. Коріння проблеми настільки глибоко в'їдене і розгалужене, що віднайти відправної точки, від якої й варто розпочинати боротьби, майже неможливо.

Можна все перекривати прикладами з закордонних чемпіонатів. Люди не ходять на стадіони через погану якість футболу (особливо це припущення актуальне для київського "Динамо", яке зберегло бренд, зберегло імідж, але не радує вболівальників гідною грою)? У Франції, до прикладу, люди вщент забивали трибуни "Велодрому", а на знак протесту проти бездарної гри "Марселя" поверталися до поля спиною. І тут варто говорити про поняття роботи з вболівальниками.

Якщо клуб цілеспрямовано працює з людьми, підігріваючи в них відчуття любові і поваги до футбольної структури, просто плюнути на команду під час кризового періоду вболівальники не можуть. Тому виникають подібні флешмоби – на стадіон прийди, а там вже виражай своє обурення будь-яким цивілізованим методом.

У нас роботою з вболівальниками займається хіба що "Шахтар". Та навіть старання "гірників" не завжди ефективні. Глядацький інтерес до команди Ріната Ахметова залежить безпосередньо від географічного фактору. На трибуни "Арени-Львів" донеччани останнім часом не могли заманити людей навіть на поєдинки Ліги Європи. При тому, що кожен матч "Шахтаря" супроводжується досить потужною рекламною кампанією, а іноді від клубу йде ініціатива на кшталт тієї, яка була перед матчем проти "Чорноморця" (безкоштовна кава для перших двох тисяч вболівальників, які з'являться на трибунах).

Зате у Запоріжжі чи Харкові, де сила-силенна переселенців з Донбасу, "Шахтар" легко збере стадіон навіть на рядовий поєдинок чемпіонату. Тобто, зі своєю аудиторією у "гірників" налагоджений тісний контакт, чого не скажеш про "Динамо", "Чорноморець", "Дніпро", "Ворсклу" чи "Карпати", де потенційно стадіони могли б заповнюватися кожного туру на 60-70 відсотків мінімум.

Варто згадати про таке широке поняття як "футбольна / не футбольна країна". Ми відносимося явно до другої категорії – тобто, до числа країн, в яких спорт в цілому і футбол зокрема розвинений слабко. Китай, наприклад, з проблемою непопулярності футболу вирішив боротися грошима – заманювати до себе зіркових футболістів, які, в свою чергу, повинні "притягувати" на трибуни вболівальників. Але тут справа не лише у "вирішив / захотів". Ще – у можливостях. Китайці мають кошти для шалених трансферів. Наші клуби нині грошей не мають.

Щось подібне ми переживали в 2012-му році (як найвища точка періоду піднесення). Команди були насичені якісними легіонерами, за чемпіонство боролися чотири клуби, стадіони набули комфортних умов. Але такий стан речей зараз нагадує надуту повітряну кульку, затиснуту пальцями. Кульку, шийку якої ніхто не спромігся перев'язати мотузкою. І вартувало пальцям лише трохи розійтися – як кулька здулася.

Тут в якості прикладу уже варто привести Польщу. Футбольні клуби цієї країни не мають міцного фінансового фундаменту, ліга не насичена зірками, а за досягненнями на міжнародній арені поляки далеко за нашою спиною. Зате поляки навчалися продавати свій футбол. Вони навчилися заманювати людей на трибуни, що відкриває перспективи заробітку на рекламі, на телетрансляціях, на продажах харчів, сувенірів, тощо. Вони свою кульку надували поволі, перев'язуючи шийку після кожного видиху. Поляки зробили акцент на історії клубів, зумівши футбольні протистояння подавати під соусом протистояння різних ідеологій.

У нас же протягом 25-ти років для розвитку футбольної системи, - не окремого футбольного клубу, а цілісної системи, без функціонування якої "загнеться" клуб навіть з ідеальним менеджментом, - не було зроблено майже нічого. Футбол, як і політика, - то велика кормушка для різного роду чиновничків і функціонерів. Розплутати клубок видається завданням неможливим в силу того, що нереально знайти краю нитки, за який треба смикати. Зараз видається простішим будувати все з нуля, аніж намагатися розбирати уламки старого…

Кожен клуб повинен максимально продуктивно працювати з вболівальниками. Організовувати акції, брати активної участі в соціально-культурному житті міста, організовувати зустрічі з вболівальниками. Футбольна команда повинна стати візитівкою того чи іншого міста. Особливо це стосується відносно невеликих міст, де вибір культурно-просвітницьких заходів не такий вже й широкий.

Потрібно забути про дорогі квитки. Нині ситуація така, що вболівальників можна пускати на трибуни безкоштовно, ще й організовуючи для них різноманітні акції. Звісно, усе це – процес не одного, двох і навіть трьох років. Це – лише перші кроки. Вступ, можна сказати, до дитячого садочка, після якого буде школа, далі – інститут.

Клуб повинен працювати з громадою на місці. А Федерація футболу і структури на кшталт Прем'єр – ліги повинні створювати умови для клубів. Так будується система. Матчі повинні розпочинатися в максимально зручний для людей час (визначити цей час можна шляхом опитування або статистики), повинна бути звітність щодо використання коштів, повинен бути створений єдиний телевізійний пул (навіть всупереч меркантильним сьогоденним інтересам тієї чи іншої сторони). Повинен бути постійний зворотній зв'язок. Навіть в сусідніх країнах вже широко застосовується практика флеш-інтерв'ю гравців, тренерів чи клубних працівників не після, а під час матчів. Повинні створюватися конференції, на яких свої думки зможуть висловлювати вболівальники.

Арбітри повинні стати персонами відкритими для спілкування. Щокварталу, до прикладу, Прем'єр – ліга може стимулювати (фінансово, наприклад) клуб з найліпшою тенденцією зростання відвідуваності. І навпаки, клуби, які не проводять роботи з вболівальниками, можуть нести покарання за бездіяльність.

Клуби повинні добросовісно вести, вчасно оновлюючи інформацію, офіційні сайти. "Пабліки" в соціальних мережах, виступи футболістів, тренерів, клубних функціонерів на місцевому телебаченні та радіо – все це маленькі, поступові кроки до мети. Мети, якої, зважаючи на глибину проблеми, не можна досягнути протягом кількох місяців чи року. До мети – тривалий, тернистий шлях. Ми надто багато втратили раніше, тому зараз доводиться надто багато наздоганяти.

Фото - UA-Футбол