Суддівство як вада. Про головні проблеми українського арбітражу

Висвітлюючи підсумки осінньої частини чемпіонату України, ми намагаємося не стільки критикувати роботу арбітрів, скільки спробувати з'ясувати причин, які привели до тих чи інших промахів рефері і асистентів в матчах. Робота третьої команди в матчах чемпіонату України за останні сезони й без нас отримала достатньо критики. Критика - не сварка. В тому, що арбітрів критикують, немає нічого страшного. Бажано лише, щоб ця критика була конструктивною і сприяла виходу з цього застійного стану, поверненню і зміцненню довіри до футбольних арбітрів, а також поліпшенню загального іміджу суддівської організації в українському суспільстві. Несправедлива ж критика негативно позначається на розвитку і популяризації футболу і арбітражу.

Проблема неякісного суддівства є найбільш актуальною в сучасному футболі, оскільки арбітри помиляються не тільки на рівні національних чемпіонатів, але і на міжнародній арені.

"Ситуація з суддівством на футбольних полях України була завжди проблемною і не змогла бути виправленою в короткий термін навіть італійським дуетом за захмарні гонорари, які їм виплачує ФФУ протягом шести років".​​

Робота українських рефері не заслуговує похвали, бо залишилася на колишньому рівні. Все ж, в чемпіонаті було занадто багато неоправданих помилок. Хоча їхня кількість дещо знизилась в силу того, що напруга в матчах та майстерність гравців і окремих команд нагадує швидше Першу лігу, а не Прем’єр-лігу.

Однією з головних проблем неякісного арбітражу, на наш погляд, є психологічна підготовка. Власне більшість допущених помилок є наслідком недостатньої психологічної стійкості і невисокого рівня функцій уваги (об'єм, концентрація і переключення уваги), викликаними не тільки високою напругою в матчі, а іноді і навколо-футбольними причинами.

У багатьох арбітрів обмежені можливості, їхні психофізичні характеристики не відповідають рівню ситуацій на полі і вони не здатні прийняти вірне рішення. Але у нас в підготовці суддів Прем'єр-ліги психологічної складової чомусь немає. Йдеться про морально-психологічну стійкість арбітрів і асистентів саме в нашому чемпіонаті, а Колліна, ймовірно, не розуміє нашої ментальності і при підготовці арбітрів акцентує увагу в основному на фізичній підготовці й знаннях Правил та методики їх застосування. А працювати потрібно над проблемою природи помилок, правильностю їх розуміння, методами їх усунення відносно українського чемпіонату.

"В обоймі кращих українських арбітрів немає яскравих особистостей".

Мати індивідуальність і користуватися нею для виконання якісної роботи - це велика справа. На жаль, Куратор довго придивлявся і не зміг відібрати тих особистостей, тих індивідуумів, які могли б стати класними арбітрами. Прим’єр-ліга не має бути полігоном для навчання суддів, для цього є Перша і Друга ліги. Перспективних арбітрів знайти можна, потрібно лише зробити правильний відбір. Добре, що за минулий рік крига скресла і є надії на молоде поповнення, яке повинно підтвердити свої претензії якісним, стабільним арбітражем.

Окремим рефері не вистачало незалежності, надто вже на них тиснули назви деяких команд і прізвища гравців. Таке враження, що арбітр у нас на полі не володіє ніякою владою. Коли ми бачимо, що окремі футболісти систематично кричать на суддю (і, загалом, навіть без звуку зрозуміло, якими словами вони його "нагороджують"), а арбітр це стоїчно терпить і не показує за це навіть жовтої картки, не кажучи вже про червону, - то зрозуміло, що безвольному рефері треба зачохлити свисток.

Ніхто не говорить, що помилок взагалі не повинно бути. Вони - теж частина футболу. Але їх треба мінімізувати: дві, три, максимум чотири за матч. І це мова йде про ті промахи, які не вплинули на хід гри. Сучасне суддівство не повинно руйнувати сам принцип гри. Частині арбітрів бракує кваліфікації, щоб вловити ритм гри, ступінь адекватності єдиноборств, не бути буквоїдом і формалістом.

"Найкращий арбітр той, який є непомітним на полі"...

В Україні з приходом Колліни склалася практика, в якій судді не можуть публічно відстоювати свої інтереси. З моєї точки зору - це абсолютно диктаторське правило, що судді не можуть давати інтерв'ю і пояснювати свої рішення. Загалом, те, що у наших арбітрів немає незалежності - це системна проблема. Для того, щоб взяти інтерв’ю в арбітра, необхідний дозвіл тільки самого Куратора, який є єдиним лобістом наших рефері в публічному просторі, недовіряючи навіть своєму італійському помічнику, тобто, голові Комітету арбітрів Лучі Лучано. Публічні особистості повинні відстоювати свої інтереси самостійно, а не користуватися безплатними послугами не завжди щирого адвоката.

Для покращення якості та прогресу арбітражу, необхідно позбавити наших рефері відчуття безкарності. Безкарність породжує вседозволеність. Припустимо, суддя сьогодні результативно помилився, не призначивши одинадцятиметровий. А завтра він вже працює на матчі U-21, за що отримує черговий гонорар. Ось таке він отримує "покарання". Якщо так, тоді нехай ті, хто курирує суддівство, відповідають за дії своїх підлеглих реально, а не на словах. Тоді, можливо, кадровий відбір і підготовка арбітрів будуть значно кращими. Адже суддівство на вищому рівні повинно постійно розвиватися, щоб не відставати від зростаючих вимог сучасного футболу.

Фото - UA-Футбол