Прем'єр-Ліга - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.
Іван Диковець: Амосов казав мені, що після хвороби проживу довго, але грати не зможу
Незабаром йому виповниться вісімдесят. Про свої роки Іван Диковець говорить як про багатство. Але додає, що почувається нормально. Спокійно вибирається в місто, веде бесіди і в ряди-годи може навіть хильнути чарку у гарній компанії. То незважаючи на те, що має проблеми зі шлунком, через які, власне, й відмовляється від будь-яких гостинців під час інтерв'ю UA-Футболові.
Своє минуле Іван Васильович згадує з посмішкою. Власне, те минуле, яке ще не стерлося з пам'яті під тиском невблаганного часу. У футбол він грав у дворі, потім переїхав до Казахстану, де був учасником колгоспної команди. Коли його, - юнака, - доля занесла до рідної України, повертатися до Казахстану бажання уже не було. Так Іван Диковець опинився в ужгородському "Спартаку", звідки пішов на підвищення до "Динамо". Хвороба, повернення до Ужгорода, запрошення "Шахтаря", дискваліфікація – і переїзд до Львова, де Іван Диковець став справжньою легендою. Детальніше – з уст самого ветерана.
- Ви починали свій футбольний шлях у Казахстані. Розкажіть детально, з чого все розпочалося?
- Після смерті Сталіна був набір на цілинні землі – до Казахстану, на Надволжя. Я був комсомольцем, бо до того два роки працював чоботарем в Ужгороді. Був молодим, лише отримав паспорт, але у футбол вже грав. Опинився у Казахстані. Мене оформили в школу механізації сільського господарства. За її команду я грав у чемпіонаті міста. А потім в школі мене оформили на курси комбайнерів та трактористів. Тоді була гра на першість області, потім – республіки. Так і потрапив до футболу.
Невдовзі я уже грав у колгоспній збірній Казахстану. Також провів два товариських матчі за "Кайрат". Один з поєдинків довелося проводити у Одесі. Коли все закінчилося, потрібно було повертатися до Алмати. Мені взяли квиток у той бік. Але потяг до Казахстану був на дві години раніше, аніж потяг до Львова. Я погуляв по Дерібасівській, пішов до моря – перечекав, поки вони поїдуть. Потім на вокзалі пояснив дівчині-продавчині, що маю квиток до Алмати, але не поїхав, чи можна щось зробити? Вона відповіла, що проблем немає. Забрала від мене той квиток, видала квиток на Ужгород – і решту. В місті я придбав шампанське і велику шоколадку, віддячив їй.
Так я повернувся до Ужгорода. Знову пішов працювати чоботарем. Але у футбол грати вже знав. Щоправда, нікому нічого не говорив. У ті часи при кожному заводі і кожній фабриці були футбольні команди. Наше підприємство не стало винятком. Ми виготовляли взуття, а паралельно за команду заводу я грав у футбол.
В Ужгороді ж на той час була серйозна команда – "Спартак". Закарпаття вважалось кузнею талантів. "Спартак" тоді тренував Михайло Михалина, а допомагав йому Товт. Паралельно Михалина був тренером команди пошивного цеху. Ми зустрічалися з ними в першості міста. В тому матчі я спокійно (це ж була просто першість міста) забив три голи. А Михалина після матчу підійшов і сказав: "Іванку, аби завтра о шостій годині я бачив тебе у "Спартаку".
З того часу був у команді. Прийшов на тренування, мене зареєстрували. В першому матчі грали проти харківського "Авангарду" в класі Б, виграли 2:0, я забив ударом головою другий м'яч.
- В ужгородському "Спартаку" провели два сезони і перейшли до "Динамо". Тоді легко було здійснити такий стрибок – з провінції до великого міста і одного з флагманів футболу?
- В складі молодіжної збірної України ми поїхали на чемпіонат Союзу, стали чемпіонами. Фінал відбувався у Москві. Бєсков і Маслов уже тоді мене запримітили. Басков запрошував до "Спартака", а Маслов – до "Торпедо" (Едік Стрельцов грав у команді). Але я не міг нікуди перейти, бо вже був договір. Михалина сказав, що уже є домовленість з Києвом і я поїду туди. Так і сталося. В 1957-му році вже грав за "Динамо".
В 1959-му до Києва переїхали Сабо, Турянчик, Гаваші. А я вже два роки грав за "Динамо". Крім того, лівого захисника у "Динамо" грав закарпатець Попович Тібі.
- Скільки часу ви провели у "Динамо"?
- Два роки.
- Досить швидко завершили…
- У нас було турне по Африці, після якого поїхали до Норвегії, ще пізніше – до Західної Німеччини. В Африці я дуже сильно захворів. Ми повинні були провести тринадцять ігор (в Єгипті, Судані, Ефіопії тощо) при шаленій спеці. Після одного з матчів я прийняв холодний душ. В мене виникло запалення мозкових оболонок, вже пізніше його стали називати менінгітом. До лікарні до мене приходив знаменитий лікар-академік Амосов. Переговоривши з тамтешніми лікарями, Амосов сказав мені таку річ: "Не ображайся, Іване, ти житимеш довго, проте грати не зможеш".
Але він припустився помилки – і потім цю помилку визнав, коли мене повернули до Києва. За півроку я вже грав у футбол. У Києві. Я тренувався, підтримував форму, мене знову запросили до команди. Поїхали на збори в Гагри (Грузія). Тренування там були страшенно важкими. Я не витримував. У мене боліла і йшла обертом голова. Я так і сказав тренерові, що, мовляв, не можу.
Я повернувся додому. Але дуже швидко до мене прийшли представники харківського "Авангарду", львівських "Карпат" і донецького "Шахтаря". В складі останнього я і опинився.
Фото - Роман Сенишин
- Трохи випереджаємо події. Розкажіть про свої стосунки з Лобановським. Ви ж грали в одній команді…
- Він не грав у видатний футбол, але дуже добре подавав штрафні. Ми з ним часто жили в одному готельному номері, тому можу сказати, що людиною він був хорошою. Ну а тренером став видатним.
Одного разу вони приїжджали до Ужгорода на збори. Ми зустрілися, відійшли вбік і я в нього запитав: "Чому ти постійно хитаєшся?". А він мені каже: "Ваню, нерви. Я не хочу цього, але воно саме виходить".
- Розкажіть про матч "Спратак" - "Динамо" (15-те серпня 1958-го року), який довелося перегравати через протест киян.
- На жаль, не пам'ятаю цієї гри, пройшло вже дуже багато років.
- Ви говорили, що діставали від "Динамо" пенсію в сто гривень. Дістаєте й досі?
- Так. Платять й до тепер. Мені і Василю Турянчику платили по сто гривень з лишком. А зараз, здається, трохи підняли. Точної суми тепер не знаю, але найближчим часом повинен отримати, тоді й дізнаюся.
- Запрошення "Шахтаря" вважалося тоді поверненням на найвищий рівень. "Гірники" ж виступали в елітному дивізіоні…
- В "Шахтарі" я був одним з провідних гравців. Паралельно числився робітником шахти, в якій діставав три тисячі рублів – то були великі гроші. За перемоги ж отримували 300 - 500 рублів, коли як виходило. То була звична ситуація, коли футболісти були оформлені робітниками і отримували гроші з заводів чи установ.
- За "Шахтар" ви теж грали недовго. Чому так склалося?
- Був договір, що ми отримаємо автомобілі. А у "Шахтарі" центрального захисника грав Гена Снєгірьов – один з провідних футболістів. Хороший був гравець. Він мене підбив на те, аби піти випрошувати у керівництва ті автомобілі. Я пішов до тренера, а той мені сказав, що якщо видадуть нам, то захоче ціла команда. Але ж договір є договір. Я образився. Взяв квиток на літак і полетів. Через це мене дискваліфікували на три роки.
Але три роки не відсиджував. У мене ще з часів "Динамо" була травма – розрив м'язів. У Києві належної апаратури для обстеження і лікування не було. Я поїхав до Москви. Реабілітація проводилася у "Лужніках". Там були маленькі кімнати на двох. В одній з них лежав артист кіно, борець Ванін. Він теж потягнув м'язи. Я захожу до кімнати, а він мені каже: "Ванюша, ты что здесь потерял?". Я спитав, звідки він мене знає. А він мені – "Киевское "Динамо" не знать?".
Виявилося, що той борець був заступником Гранаткіна – голови Федерації футболу СРСР. Після лікування мене викликали до міста. Гранаткін запитує: "Что ты можешь сказать? Какое твое последнее слово?". Я відповів, що дійсно винний, що не треба було тікати з "Шахтаря". Але відзначив, що я ще дуже молодий і ще пограю у футбол.
Виходячи з кабінету, в коридорі побачив того самого Ваніна, з яким лікувався. Він покликав мене за ріг і сказав "Езжай домой, устройся на работу, но работать ты не будешь. Через полгода снова будешь играть в футбол". Так воно і було.
Іван Диковець у "Карпатах". Другий зліва. Фото - ФК "Карпати"
- В "Шахтарі" ви могли грати, незважаючи на наслідки хвороби?
- У "Шахтарі" було легше, там не було таких важких тренувань. Я спокійно грав, не відчуваючи дискомфорту.
- Після розмови з Ваніним Ви повернулися додому? Як опинилися у Львові?
- По мене прийшли представники "Авангарду" (Харків), "Чорноморця" (Одеса) та "Карпат" (Львів). Сказав дружині, що Харків і Одеса дуже далеко, а Львів – недалеко від дому. Тому обрав Львів.
- Дискваліфікацію скасували?
- Скасували. У Львові тоді була команда Другої ліги – наступного за рангом дивізіону після Вищої ліги. Мене призначили капітаном тренери, а протягом наступних чотирьох сезонів капітаном мене обирала команда. Я п'ять років був капітаном "Карпат".
Коли ми здобули Весняний Кубок, тренер "Шахтаря" Ошенков сказав: "Ваня, приходи. Все будет хорошо. Машина будет". Але я вже не міг залишити "Карпати", я був капітаном. Заходжу до роздягальні, а мені кажуть: "Уходишь?". А я відповів: "От этих хулиганов я уже никуда не денусь". Вони мене качали на руках.
- У "Карпатах" Вас називали "ракетою"?
- "Ракетою" і "Божим даром". Бо я був дуже швидким, швидко стартував з місця – і з м'ячем і без м'яча. Мав дуже швидкий ривок.
- Ви набули цю якість, чи це здібності від природи?
- Я не знаю. Я сам дивувався, і інші мені говорили, що ніколи не думали, що з мене, - сироти, - буде такий футболіст. Я лягав на ліжко і дивувався з того всього. В дитинстві грав у дворі, але настав момент, коли проти мене вже не могли грати на рівних. Казали виставляти на двох гравців більше.
- "Шахтар", "Динамо" і "Карпати". Де Вам було найкомфортніше?
- В Донецьку я був основним гравцем. До того ж, там було найліпше з фінансової точки зору. Але для розуміння зауважу, що Гена Снєгірьов, - той, про якого розповідав в історії з автомобілями, - телефонував мені і просився до мене в "Карпати". Казав: "Я уже не в "Шахтере", я хочу к тебе" (а я вже був капітаном "Карпат"). Він мешкав у Донецьку. Я йому кажу: "Гена, садись на велосипед и езжай во Львов". Він був хорошим хлопцем, хорошим гравцем. Прилетів до Львова і був основним футболістом "Карпат".
- У Львові все завершилося природним шляхом?
- Я був уже в роках. Після "Карпат" ще грав в Ужгороді, а потім на мене вийшли представники чернівецької "Буковини". Я прийняв їхні умови, два роки грав у Чернівцях – уже завершував.
"Буковина" - 1970-й рік / Фото - Офіційний сайт ФСК "Буковина"
- Після завершення кар'єри не пропонували бути тренером?
- Запрошували, але це ж дуже нервова робота.
- А чим після завершення кар'єри заробляли на життя?
- В часи кар'єри ми всі були професіоналами, але на офіційному рівні цього не визнавали. Бо в такому випадку всі здібні футболісти за великі гроші їхали б за кордон. Тому ми числилися любителями, хоча грали на професійному рівні і ніде інде не працювали. Якби нас визнали професіоналами, то пів команди б не було. Тому пенсію як футболіст не отримую. Маю пенсію за інвалідність.
- З кимось підтримували стосунки після завершення кар'єри?
- Я був у гарних стосунках з багатьма – і не лише з футболістами. Такий характер. В добрих відносинах був з командиром партизанів Ковпаком. Він мене запрошував до себе. В гарних стосунках був з народним артистом України, Героєм України Дмитром Гнатюком. І з Амосовим… Згадую, коли я грав за "Динамо" після хвороби, ми зустрілися з ним на Хрещатику. А він же мені раніше казав, що грати більше не буду. І ось Микола каже: "Іванку, навіть лікарі роблять помилки". А я відповідаю йому жартома: "Ви не лікар, ви – великий академік".
Популярне зараз
- Що не так із Мудриком та Челсі? Перспектива на сезон 2024/2025 не райдужна
- На Олімпіаді Україна зіграє з третьою командою відбору в Азії. Наразі є вісім кандидатів
- Арсенал розтоптав Челсі, Юве у фіналі, Циганков повертається. Головні новини за 23 квітня
- Камбек Шахтаря у матчі із Зорею та нічиї аутсайдерів. Всі результати, таблиця, найкращі бомбардири і асистенти УПЛ
- 17-річний вундеркінд Барселони виявився шанувальником знаменитої порнозірки. ФОТО
- Гравець збірної України зробив пропозицію своїй коханій
Коментарі 3