Мандзюк: Моє коліно тримається на металі, там суцільне залізо

Екс-гравець "Дніпра" Віталій Мандзюк розповів про свою травму і те, як команда дійшла до фіналу Ліги Європи, не отримуючи зарплату.

"З футболом так вийшло, що я отримав травму, було багато операцій... Але у мене не було паніки, що робити далі. Була фінансова «подушка безпеки», тому я це пережив спокійно, і мені психологічно не було важко. На даному етапі я кайфую від своєї сім'ї, від свого сина. Поки так. Якось я навіть подав документи, щоб вчитися на тренера, але потім, дивлячись на те, як мало часу проводжу з родиною - чомусь не пішов на курси на даному етапі. Плюс враховуючи, що зараз у футболі відбувається... Повна деградація. Взяти хоча б, який рівень був, коли я ще грав, і який зараз. Тобто - на порядок нижче. Тому я вважаю, треба ще років 10 - поки все не налагодиться в політиці, як і в футболі. Тому я не хочу поки туди лізти.

Травма? Я практично півтора року ходив на милицях. Є зараз зробити рентген мого коліна - у мене зараз там суцільне залізо, титан. Все тримається на металі. Я побігаю раз в тиждень - потім тиждень ходжу-мучуся. Я відчуваю це. Я можу побігати, але нас наступний день на стіну лізу.

Травму отримав чотири роки тому. Ця травма вже, як то кажуть, «накопичилася». Це не травма меніска або хрестоподібних зв'язок, коли клац - і це сталося. Хрящ стирався роками, про в той момент, коли було велике навантаження, і сталася травма. Мені було 28 років. Мабуть, це був мій час, коли я «відбігав».

Також у мене є фізіологічна проблема: моя ліва нога від народження була кривіше. Виходячи з цього і сталася ця травма, адже людина повинна рівно бігати, і всі процеси будуть відбуватися нормально. У мене це відбувалося навскіс: всі 28 років я завалювався на ліву сторону. Намагався різними устілками це контролювати. Не думав, що швидко це все станеться.

Звичайно, я боровся, робив операції. Мені ставили імплантати, чистили, але це не допомогло. Остання моя операція взагалі була такою, що мені спилили кістку, вирівняли ногу і все це зафіксували титаном. Але зате я тепер ходжу рівно, це візуально видно. Тому все нормально. За чотири роки у мене було шість операцій.

Коли я тільки почав тренуватися, відчув біль. І я зрозумів, що далі в професійному спорті буде тільки гірше. Тому я прийняв рішення відійти від цього. Думаю, якби не моя нога, я б ще п'ять років пограв. Так, я закінчив кар'єру, але раніше я це не оголошував.

Я дуже сумую за «Дніпром» - саме по тому, що був раніше, коли ми домагалися результату, добре грали... Сумую за атмосферою. Це словами не передати. У моїй кар'єрі це взагалі кращі роки. Я згадую це і десь ще частково цим живу: як ми тренувалися, грали, відпочивали... Це була велика сім'я. Це не просто шаблон, це дійсно була сім'я. Це було кайфово для мене як для футболіста.

При Хуанде Рамосі це були кращі роки. Я багато дізнався, я відчував прогрес в собі.

Хлопці, які дійшли до фіналу Ліги Європи, заробили клубу гроші. Гроші-то УЄФА виділялися, і чималі - 8 або 9 мільйонів... Тобто гроші заробляли.

Побудували стадіон, залишилися борги перед компаніями... Вони через суди забрали гроші хлопців. Тобто хлопці реконструювали стадіон. От і все. Спасибі всім, всі розбіглися по різних командах. А в цілому було смішно настільки, що команда грала в Лізі Європи, підбиралася до півфіналу, але клуб повинен був компаніям гроші. Тому наші адміністратори приїжджали і ховали форму, адже люди були в праві забрати м'ячі, форму - все, що було у команди. Це настільки смішно... Коли це відбувалося на цьому рівні - це фантастика.

Звичайно, частина заслуги в тому, що ми вийшли у фінал Ліги Європи - Маркевича. Але частина - і Рамоса - в тому, як він нас фізично підготував.

Були моменти, коли нам не те, що премії не виплачували - взагалі не платили. І Мирон Богданович стимулював нас так, що обіцяв свої гроші. Це його заслуга. Він знаходив потрібні слова. Але, в будь-якому випадку, це заслуги двох тренерів.

Всі ті хлопці, які дійшли до фіналу ЛЧ, не отримували ні копійки. Рік чи півтора... Перед хлопцями та тренерами треба зняти капелюха: вони за безкоштовно грали, отримували травми і дійшли до фіналу. Це хлопці зробили чисто на своєму ентузіазмі.

Звідки бралася мотивація? Ось є Руслан Ротань, капітан... Ти спробуй при ньому не біжи або не бийся! Всі були один за одного. Це був бренд. Команда. Ти виходиш і знаєш: ти не можеш підвести цей бренд. Не знаю, звідки бралися сили", - сказав Мандзюк.

Відзначимо, що останній матч за "Дніпро" 31-річний Мандзюк провів в кінці 2013 року.