Проблеми шерифа хвилюють усіх. Без успішних клубів не буде успішної УПЛ

"УПЛ провела глобальний аналіз ситуації, в якій ми знаходимося, і визначила сильні і слабкі сторони. За допомогою провідних фахівців УЄФА в області стратегічного розвитку і маркетингу Лігою розроблена і розіслана клубам Стратегія розвитку. Цією стратегією визначено ключові показники і етапи розвитку Ліги. Від одного з клубів були отримані окремі зауваження, але здебільшого вони носили процедурний характер.

Але як у нас часто буває, одна справа – планувати, а інша – реалізовувати. У наших реаліях існують два основних шляхи розвитку Ліги: еволюційний та революційний. Еволюційний – це шлях переконання, переговорів і компромісів. Революційний – шлях жорсткої централізації, іншими словами – зламати клуби через коліно. Нами обраний еволюційний шлях. Приймаючи важливі стратегічні рішення, потрібно мати стовідсоткову підтримку клубів, а не відкрите протистояння. Поки таке буде продовжуватися, говорити про якісь стратегії і їх реалізації дуже складно".

***

УПЛ від початку свого існування займає не ту нішу, яку їй було відведено в процесі створення та організації. Прем'єр - ліга – це структура для заробляння грошей, але первинна функція відображена хіба що на паперах та в планах чиновників, проте – не в реальності. Нині УПЛ – це щось подібне до Президента в парламентській республіці: статус, представницькі та іміджеві функції, але не практична складова.

З іншого боку, чи може бути успішною Ліга, складена з абсолютно неуспішних клубів? Стиснувши зламані пальці у кулак, навряд чи вдасться отримати міцний моноліт. Ось так і з УПЛ: за рахунок одного-двох-трьох успішних (читай – ліквідних) клубів не вдасться зробити комерційно привабливою цілу лігу.

В цій проблемі можна виділити кілька складових. Найбільше говорять про відсутність єдиного телепулу, хоча варто звернути увагу на деякі інші нюанси. Зокрема, на відсутність бізнесового начала в структурі більшості членів УПЛ. Клуби повинні заробляти. А найлегшою і надойступнішою статтею доходів в Україні є трансфери футболістів. Саме ця складова повинна збитися в снігову кульку, яка, скотившись з гори, на виході здатна перетворитися на величезну лавину. Але зрушень не буде, допоки основа з основ не зліпиться в однорідне тіло.

***

Чемпіонат Європи 2012 став своєрідним водорозділом в новітній історії розвиту українського футболу. Період "до" відзначався стрімким ростом за рахунок інвестицій від власників-монополістів. Але цей процес знаменував собою не ефект сніжного кому, який з кожним обертом набував потужності, збиваючись в природній моноліт, а ефект мильної кульки, контури якої тріпотіли від найменших коливань. Період "після" спровокував вибухи тих кульок, і на плаву залишилися лише ті клуби, фундамент яких стояв на більш-менш цілісній і стійкій основі.

• Топ-20 найприбутковіших клубів світу: МЮ все ще краще за Реал

Зміни в країні унеможливили існування клубів в іпостасі іграшок для "великих дядьків". Хтось, залишивши напризволяще успішні і не дуже команди, пішов з футболу, не бажаючи витрачатись в період кризи на абсолютно неліквідні об'єкти ("Дніпро", "Говерли", "Металург" З), хтось спробував футболом прикрити свої фінансові махінації ("Металіст"), а хтось вирішив вчинити переформатування, уникнувши краху, але не вийшовши зі стану летаргічного сну ("Металург" Д - "Сталь"). Усі отримали нову ввідну: успішним буде лише той футбольний клуб, який зможе заробляти.

Нічого екстраординарного не відбулося, зважаючи на те, що за принципами ліквідності і самоокупності існують більшість футбольних суб'єктів цивілізованого світу. Проблема в тому, що перехід видався занадто різким і багато хто виявився неготовим до нових вимог. До цього вартувало йти поступово – з початком отримання Незалежності. А вийшло так, що штани намагаються одягнути через голову.

Протягом останніх кількох років український чемпіонат делегував до різноманітних європейських ліг десятки й десятки футболістів. Пішов навіть гравець зі статусом ікони і вельми комфортними умовами трудової діяльності – Андрій Ярмоленко. Випадок екс-лідера "Динамо" підкреслює актуальну для України тенденцію – до Європи їхати модно. Хоча для сьогоденних українських умов більш характерна інша закономірність: до Європи їхати вигідно.

Принаймні, чимало представників українських клубів середньої руки, які зірвалися з місця, пристали на пропозиції команд зі слабкіших, аніж український, чемпіонатів. Приміром, футболісти "Олександрії" їхали на Кіпр і до Казахстану, "Зоря" віддавала футболістів представникам Болгарії, Словаччини та Бельгії (хоча в даному випадку все ж варто говорити про підвищення зі спортивної точки зору), з "Чорноморця" і "Олімпіка" йшли до Польщі та тієї ж Словаччини. Причини – урізання зарплат. Якщо раніше середняки (та навіть аутсайдери) УПЛ дозволяли собі контракти на десятки тисяч доларів, то зараз суми фігурують значно менші.

Українські клуби навчилися відпускати, але не продавати гравців. Різницю можна проілюструвати на прикладі "Олімпіка" – четвертої команди минулого розіграшу УПЛ. Головний тренер змушений щопівроку збирати новий колектив, комплектуючись вільними агентами. "Олімпік" відпускає своїх гравців або задарма, або за безцінь. Джентльменські угоди, специфічні пункти контрактів, ультиматуми з боку гравців – все що завгодно, окрім бізнесу. Цивілізовано працювати в комерційній площині не навчилися ні клуби, ні гравці.

Ще один приклад – "новоспечена" звістка про зацікавленість "Реал Сосьєдада" в послугах Андрія Луніна. Найперспективнішого українського воротаря середняк Прімери може отримати лише за 2 - 2,5 млн. євро, що за сьогоднішніми мірками цін на трансферному ринку – крихти. Чому "Зоря" не просить більше? Тим паче, на Луніна є інші претенденти, що надає клубові можливість обґрунтовано підвищувати ціну (попит - пропозиція). З іншого боку, "Зоря" недавно обпеклася на спробі зберегти в своєму складі футболістів, повіривши їм на слово. Приклади Пауліньо і Форстера змушують луганців часто приставати на перші-ліпші пропозиції, аби в підсумку не залишитися біля розбитого корита.

Хоча усе це – квіточки в порівнянні з тим, як бездарно розпорядився наявними ресурсами та майном тодішній власник "Дніпра" Ігор Коломойський. Той випадок найяскравіше продемонстрував, що організація клубу як повністю залежної від одного-двох управлінців структури апріорі приречена на невдачу. "Дніпро", який після фіналу Ліги Європи можна було легко "монетизувати" за рахунок продажів гравців, запрошуючи на їхні місця нових (і далі – за протоптаною стежиною), зім'яли і викинули у смітник на кшталт старого квитка, який уже не давав привілеїв членства в закритому клубі любителів "футбольних іграшок".

Мораль? Український футбол підкорився вимогам часу і під впливом сьогоденних тенденцій став на рейки бізнесу, проте навиків і ресурсів, які змогли б розігнати локомотив, не вистачає. І поки клуби не навчаться заробляти, а не вдовольнятися крихтами зі столу, про добробут і процвітання говорити не доводиться.

Фото - UA-Футбол