Мрія, втілена в життя. Олександр Яценко про головний матч своєї кар'єри

Від редакції. Сезон 2017/18 в історії київського "Динамо" може стати поворотним. Олександр Хацкевич прямо заявив, що буде робити ставку на вихованців клубної академії. Але, на відміну від попередників, слова підкріплює справою. Циганков, Шепелев, Бурда, Шапаренко вже гравці основної обойми. Миколенко, Русин, Алібеков, Смирний, Леднєв в більшій чи меншій мірі отримували можливість познайомитися з дорослим футболом. Такого масштабного омолодження складу в київському клубі принаймні в останні років 20 не було. У кращому випадку до основи поступово підпускали одного-двох найталановитіших дублерів, яким було непросто відразу влитися в колектив більш досвідчених виконавців. У 2004-му одним з таких був Олександр Яценко, на якого зробив ставку Олексій Михайличенко. Більш того, захисник практично відразу потрапив в справжню рубку, про що сам і розповідає читачам UA-Футбол.

"Грати за Динамо для будь-якого київського хлопчака, який захоплюється футболом, це велика мрія. Мені нехай і не до кінця, але пощастило втілити її в життя, спочатку потрапивши в клубну академію, а потім дебютувавши в основному складі.

У школі нас вчили і постійно нагадували, що Динамо - це клуб з великою історією та досягненнями. Носити букву "Д" на грудях - це величезна відповідальність і честь! Начебто банально, але для юних умів, та й не тільки це дійсно відіграє значну роль.

2004-й футбольний рік став для мене знаковим. В кінці березня Олексій Михайличенко довіряє мені місце в старті в грі проти донецького Металурга. Через тиждень виходжу в основі на матч з Іллічівцем. 10 квітня - зустріч з Шахтарем, якому вже вдавалося порушити київську гегемонію і який зовсім не збирався зупинятися на досягнутому. Це вже зовсім інший рівень.

І ось я молодий, маловідомий вихованець дитячої школи Динамо отримую шанс зіграти практично вирішальний матч сезону проти головного суперника, до того ж на його полі. Сказати, що я дуже переживав, це нічого не сказати. У Донецьку нас зустрів переповнений стадіон, трибуни якого вимагали від своєї команди тільки перемоги. Але спасибі старшим партнерам, які мені тоді здавалися зірками світового масштабу. Заспокоїли словом, підтримали ділом вже безпосередньо на полі.

Але що це був за матч! Шість голів, один красивіший за інший. М'яч, забитий Діого Рінконом, безсумнівно варто виділити окремо. Як же він здорово обіграв захисника і воротаря і катнув в порожні ворота.

Коли Єрко Леко забив третій наш гол, Берндт Шустер кинув в бій спочатку Даріо Срну, потім Брандао. Про першого, якщо чесно, згадав тільки по протоколу. Навряд чи хтось тоді міг подумати, що хорват завдяки своїй грі і відношенню до Шахтаря в підсумку стане легендою клубу. А ось з бразильцем довелося помучитися. Його нахабний стиль вкрай неприємний для центральних захисників.

Але ми перемогли 4:2 і зробили великий крок до чемпіонства. Звичайно, керівництво клубу до турнірної мотивації додало і матеріальну, що робилося завжди в поєдинках з гірниками. Я за той матч отримав 20 тисяч доларів.

До слова, не знаю, як зараз, але в той час адміністратори команди не завжди видавали молодим повну суму преміальних. Пояснювали так: "Ти ще молодий, встигнеш заробити". І частина твоїх чесно зароблених грошей опинялась в іншій кишені. Це зараз прийшло розуміння, що на вихованцях академії ці люди заробляли не маленькі гроші. Адже вони знали, що молоді не підуть до президента скаржитися. Тож Ігор Михайлович Суркіс про цю ситуацію, здається, і не знав.

Але повернемося до головного. Після тієї перемоги ми полоскотали нерви, програвши Борисфену і Дніпру, але в підсумку, здолавши в останньому турі Волинь, стали чемпіонами. Напевно, складно придумати ще кращий початок для професійної кар'єри".