Повелитель сорому, або Унікальний психотип Андрія Павелка

Пояснення сутності сорому для психологів – завдання не з простих. Потрібно вміти відрізняти сором від провини, покаяння, збентеження, сором'язливості, боязкості тощо. В основу почуття сорому як явища соціального (і тільки такого) закладено співвідношення "Я – Інші". Власне, безсоромність, як констатував Зігмунд Фрейд, виникає саме в моменти притуплення або відсутності стосунків між особистістю ("Я") і соціумом ("Інші").

Шизофреніки часто втрачають власне "Я", перетворюючись на людей, яким майже не властивий сором. Ексгібіціоністи, навпаки, спрямовують сором, який повинні були б відчувати вони, на інших, отримуючи моральне задоволення. А нормальні люди соромляться тоді, коли виникає розуміння не відповідності своїх вчинків своїм ідеалам. "Я не такий, яким повинен бути", - характеризують психологи почуття сорому.

Але віднедавна існує ще один різновид цього почуття. Це коли вся країна затуляє обличчя рукою, ховаючи почервонілі щоки, а ти позиціонуєш себе жертвою. При тому, що саме ти і є тим першоджерелом, яке спровокувало бурхливий потік сорому. Андрій Павелко не шизофренік, не невротик, не меланхолік і не ексгібіціоніст. Але вже давно втратив відчуття взаємостосунків між "Я" та "Інші". Від цього й виникає безсоромність.

Нехай Андрія Павелка не зачіпає історія з "липовим" дипломом одного з високопоставлених чиновників, що перебуває в команді нинішнього президента ФФУ. Нехай Павелка не бентежить історія про корупційну схему в питанні побудови штучних полів. Нехай, зрештою, не соромлять його як головну людину в українському футболі історії з "Вересом", дискваліфікацією юнацької збірної України, постійні скандали в УПЛ з домішками спекуляцій на темі війни. Але історія з гастролями трофея Ліги чемпіонів, за ідеєю, повинна зачіпати, бо запах від неї розповсюдився далеко за межі України. І якщо в Павелка притуплені почуття взаємостосунків з українським соціумом, то спрямований на Андрія Васильовича погляд чиновників з УЄФА повинен надати щокам червоного відтінку. Хоча би через амбіції незабаром обійняти одну з високопоставлених посад в Союзі Європейських Футбольних Асоціацій.

"Ми зв'язалися з Федерацією футболу України, щоб ще раз підкреслити строгі рекомендації щодо використання кубку Ліги чемпіонів на різних заходах. Подальших коментарів поки не буде".

З українським же соціумом, якому Павелко, нагадаємо, повинен прислуговувати як народний депутат України, Андрій Васильович обрав іншу модель взаємостосунків. Спершу – добряча порція ганьби за схемою "роблять вони, а соромно нам", а потім – спроби позиціонувати себе жертвою, нарікаючи на шквал критики і спекулюючи на темі війни. Нібито нам повинно бути менш соромно від того, що пасербиця Павелка потішалася з кубком Ліги чемпіонів на задньому сидінні елітного автомобіля опісля того, як з "вуханем" сфотографувались переселенці з Криму та Донбасу.

Фотогалерея

"Соромно, коли видно", – цю істину добре вловив Андрій Васильович, коли з його, очевидно, повеління підчищали аккаунти необачливих діток і жінок. Але перші люди на Землі теж колись прикривали інтимні місця вже опісля того, як скуштували забороненого плода. Істина в тому, що райське і безтурботне життя не могло продовжуватися й після нехтування нормами і правилами. Втім, якщо Адама і Єву під гнітом сорому вигнали з райського саду, то Павелко уявив себе повелителем, перекладаючи свою ганьбу на інших.

Психологи кажуть, що винним бути не соромно. Але соромно бути безсоромним.