Розкіш забути про негатив. З чим Хачеріді залишає Динамо

Його стосунки з київським "Динамо" можна порівняти з подружжям, що вже притерлося до сімейного гнізда, але втратило відчуття первинної романтики і ейфорії. Вони люблять і поважають одне одного, проте з кожним роком їм стає важче і важче терпіти примхи та особливості характеру другої половинки. І якщо у подружжя є безліч варіантів для вирішення проблеми, - від відвідин психіатра до імітації любові заради дітей, - то у футболі все простіше. Або разом, або ні.

Його відхід з "Динамо" за логікою речей напрошувався значно раніше. Його ніколи не цінували тут так, як повинні цінувати гравця такої кваліфікації. Проте позиціонувати себе виключно жертвою Хачеріді теж права не має. Він винен у тому, що впродовж довгих років так і не зумів заробити належного авторитету. Хачеріді, зважаючи на досвід та кількість відданих "Динамо" років, міг би бути капітаном і ментальним лідером команди, однак його характерові катастрофічно не вистачало стержня. Тому лідерами тут були хто завгодно, - легіонери, вчорашні підлітки, - лише не Хачеріді.

В дечому він схожий з Гармашем, який теж не виправдав надій в контексті боротьби за звання "лідера роздягальні". Палкий, бурхливий, емоційний норов тут ні до чого. Хачеріді за часи виступів за "Динамо" – це своєрідне уособлення футбольної інфантильності… А, можливо, це просто типова поведінка інтроверта, від природи не здатного бути "душею компанії".

Нехай так… Але Хачеріді навіть з урахування всіх непростих рис свого характеру міг побудувати кар'єру у "Динамо" інакше. Могло не бути стусанів від Шовковського, постійних штрафних санкцій від президента клубу, конфлікту з Ребровим і дивних стосунків з Хацкевичем. Звісно, можна знову заговорити про "жертву обставин", проте життєвий досвід нашіптує інший сценарій. Зазвичай, коли "погані усі навколо", то проблема саме у тобі.

На тьмяному фоні проблемних стосунків з партнерами та роботодавцями губляться справді гідні речі, зроблені Хачеріді у "Динамо". За рівнем суто футбольної майстерності він ніколи не переставав бути одним з найсильніших центральних захисників українського футболу. Його вдала індивідуальна гра проти Дієго Кости, Куна Агуеро, Венсана Абубакара та інших майстерних форвардів весь час наводила на думку, що Хачеріді заслуговує свого шансу у топ-чемпіонатах. Ймовірно, Євген розумів це і на нього ця думка тиснула, наче нога автогонщика – на акселератор. Бо частенько Хачеріді на тренуваннях і міжсезонних зборах працював не так, як повинен працювати футболіст-професіонал.

Про це говорили двоє останніх тренерів "Динамо" (Сергій Ребров та Олександр Хацкевич), але насправді було ще гірше. До тієї міри, що "халтуру" Хачеріді неозброєним оком помічали вболівальники та журналісти, стежачи як за офіційними, так і за контрольними матчами "Динамо". Тому припинення співпраці клубу з захисником ("Динамо" навіть не спробувало пролонгувати контракту зі стопером) читалося заздалегідь. Євген, на жаль, забув про складові формули успіху "один відсоток таланту і 99 відсотків праці".

Нехай би для Хачеріді перехід до ПАОКа став відправною точкою у процесі нових звершень. Чемпіонат Греції – зручне місце для реанімації футбольних інстинктів, про що можуть розповісти десятки футболістів, серед яких і українець Чигринський. Команда з Салоніків ніколи не належала до категорії топових колективів (власне, як і будь-який представник грецького чемпіонату), але останнім часом кладе перед собою вкрай високі завдання. І на Хачереді розраховують як на серйозну бойову одиницю в процесі реалізації всіх амбіцій.

А з "Динамо" Хачеріді пов'язуватимуть лише спогади. І щоб картина сформувалася позитивна, Євгену доведеться дещо стерти з пам'яті. І нехай це буде самообманом – він може дозволити собі таку розкіш.

Фото - UA-Футбол