Герой футбольного дня. Даріо Срна

Так не повинні йти легенди. Так не повинен український футбол прощатися з епохою. Незважаючи на всі протиріччя, на всю неоднозначність, якими окутана кар'єра Срни і якими просякнуте ставлення до нього вболівальників, не причетних до шахтарівського табору, з українським футболом прощається професіонал і символ самовідданості.

Срна став для "Шахтаря" тим, ким для "Ліверпуля" був Джерард, для "Ювентуса" – Буффон, а для "Реала" – Рамос. В грудях Даріо впродовж тринадцяти років пульсувало не лише його серце, а серце цілого колективу. І серце величезної армії вболівальників, що не відвертаються від "Шахтаря" навіть у важкі часи переселення і перебудови.

Даріо ніколи не був безгрішним на футбольному полі. Особливо це стосується останніх років його кар'єри, коли помилки і прорахунки стали невід'ємною частиною його гри. Проте паралельно з цим лише зміцнювався дух лідера, з кожним роком хорват ментально ставав сильнішим. Даріо опинився в центрі системи, скрупульозно вибудованої Мірчею Луческу. І якщо у "Шахтарі" епохи румуна колектив завжди був поділений на групи латиноамериканців та російськомовних, то Срна завше залишався посередині. Місток, центр тяжіння, переговорний пункт.

Даріо Срна був би гарним героєм літературного твору. Айн Ренд писала в своєму "Джерелі" про Говарда Рорка – талановитого молодого архітектора-індивідуаліста, найстрашнішою участю для якого була необхідність працювати, творити, жити у рамках, підкорюватися загальновизнаним ідеалам та нормам. Рорк пожертвував перспективами, грошима, всеосяжним успіхом заради того, аби працювати і творити так, як вимагало його серце, а не тамтешні традиції і мода. Коли ж працю всього життя Говарда Рорка спробували підігнати під стандарти модернізму, молодий архітектор відправив усе у повітря за допомогою вибухівки.

Принципи для Срни, як і для героя вище згадуваного роману, відігравали ключове значення. Хорват, як переконаний архітектор-індивідуаліст, будував свою скульптуру, незважаючи на загальноприйняті норми. Він не цурався підступних витівок на полі, провокаційних слів щодо суперника, різких атак на суддів. Його не зачіпала думка тих, хто не жив за переконаннями "Шахтаря". Він відмовлявся від переходів до інших клубів, не бажаючи прощатися зі своєї індивідуальністю, яка, наче скульптура під впливом вмілого майстра, розросталася помпезністю в помаранчево-чорному просторі.

Шкода лише, що вибухнуло все так, як і в романі Айн Ренд. Даріо Срна заслужив на щасливий кінець цієї епохи, але отримав підривний удар по репутації і харизмі. Ймовірно, його час у "Шахтарі" дійсно сплинув, проте прощання не повинно було відбутися на нотці занепаду і пригнічення.

Благо, у "Шахтаря" ще є шанс проводити легенду з почестями. Даріо Срна до вересня не може брати участі в будь-яких матчах офіційного, показового, виставочного рівня. Але вірить, що піде не так, як з українського футболу йшли Шовковський, Гусєв, Шацьких чи Шевчук. Хорват сподівається на величній скульптурі останній мазок зробити своєю рукою.

Фото - UA-Футбол