Пристосування чи стратегія? Чи потрібні Хацкевичу латиноамериканські новачки Динамо?

"Динамо" звикли називати загальнонаціональним клубом, акцентуючи увагу на тому, що вболівальники киян рівномірно розподілені по всій території країни. Столичних часто протиставляють "Шахтарю" як клуб, що робить ставку на своїх і дає шанс молодим українським гравцям реалізувати свої мрії. Однак… В погоні за результатом і сьогоденними дивідендами Ігор Суркіс так і не виробив чіткої, стабільної лінії розвитку свого дітища. І справа не в тому, що тренерів "Динамо" змінює зі швидкістю зміни настрою примхливої дами. Річ у тому, що стратегія розвитку клубу раз за разом натикається на пороги в нестабільному і бурхливому руслі президента "Динамо".

Сезон, що минув, до активу Олександру Хацкевичу навряд чи можна занести. Програні внутрішні змагання "Шахтарю" і посередній виступ у Лізі Європи не відповідають вимогам і амбіціям столичного клубу. Але тренер користувався сильним аргументом, киваючи в бік Бесєдіна, Шапаренка, Циганкова, Миколенка, Бурди як вихованців клубу. І з цим аргументом потрібно рахуватися, зважаючи на те, що Циганков повністю затьмарив легіонера Дерліса Гонсалеса, Бєсєдін нерідко вигравав конкуренцію від Мбокані та Мораєса, а Шапаренко користувався значно більшою повагою, аніж Корзун.

То було зародження благородної справи і складної, однак поважної стратегії. Хоча тривало усе рівно доти, доки в голові у Ігоря Суркіса не перемкнувся черговий тумблер. Запрошення Євгена Краснікова на роботу у структуру клубу недвозначно заявляло про те, що незабаром до "Динамо" примкне потік латиноамериканців. І Ігор Суркіс не міг цього не знати. Перші ластівки не забарилися: Че Че, Сідклей, плюс протеже Краснікова Папа Гуйє. А на олівці – ще кілька кандидатів.

• Че-Че потрібен Динамо? Ластівка Краснікова для різноманіття Хацкевича

Зараз, не бачачи новачків у справі, не будемо стверджувати про їхню низьку (чи, навпаки, високу) кваліфікацію. Однак деякі висновки можна зробити й на основі суто теоретичної офіційної інформації. Приміром, Сідклею – 25 років і контракт з ним підписано на п'ять сезонів (як і з Че Че). Зазвичай, такі угоди пропонують або молодим талантам з розрахунком вигідно перепродати футболіста за рік-другий, або визнаним зіркам. Зрілі ж, але не імениті легіонери з контрактом на п'ять років – це явно трансфери під основу тут і зараз. І не важко здогадатися, за чий рахунок буде банкет. Сідклей перекриє кисень Миколенку, Че Че витіснить когось з тріо Гармаш-Сидорчук-Шапаренко. І так поступово розіб'ється на друзки стратегія омолодження і українізації "Динамо".

Є ще одна модель розвитку кар'єри новачків – за прикладом Карлоса Самбрано чи Микити Корзуна. Хоча від таких провалів киян якраз і повинен вберегти Євген Красніков, котрий майже завжди влучав у ціль під час роботи у "Металісті". До речі, тоді функціонер мав за спиною затятого однодумця Мирона Маркевича, який не бажав працювати з молоддю, а в латиноамериканцях вбачав єдиний можливий шлях гідної конкуренції з "Динамо" та "Шахтарем". І ця стратегія давала свої плоди.

В контексті ж Хацкевича актуальне запитання визначеності. До чого насправді прагне тренер? Йому більш до вподоби працювати з молоддю, він готовий "возитися" з легіонерами, чи Олександр Миколайович за типом Василя Сачка готовий пристосовуватися до будь-яких умов, надиктованих керівництвом клубу? І жити за правилами сімох п'ятниць на тиждень, що вже давно сповідує Ігор Суркіс?

Іноді, звісно, корисно й пристосовуватися. І Хацкевич довів, що вміє це робити, з легкістю погодившись на трансфер Ярмоленка, якого боялися попередники Олександра Миколайовича. Найгірше ж для "Динамо" буде те, якщо Ігор Суркіс з іншими менеджерами клубу зловживатимуть слухняністю головного тренера.