Доля отамана. Чи продовжиться альянс Юрія Вернидуба з Зорею?

Ми говоримо "Зоря", а маємо на увазі Вернидуба, говоримо Вернидуб – маємо на увазі "Зорю". Все це так чи майже так для левової частки українських любителів футболу. Але все тече, все змінюється. У нинішньому сезоні "Зоря" відверто розчаровує. Ряд бляклих поєдинків, лише п'ята позиція в чемпіонаті і, як вінець усього, ганебна поразки в півфіналі Кубка країни від першолігового "Інгульця" (2:1). У таких випадках основна негативна проекція падає, перш за все, на головного тренера.

Юрію Вернидубу за останніх два роки до критики не звикати. Рік тому бронзова битва була програна "Ворсклі", зараз, за ​​вісім турів до фінішу, луганчани, здається, безнадійно (на 12 очок) відстали від сенсаційної "Олександрії". А ще до початку чемпіонату саме "Зоря" бачилася однозначним фаворитом в боротьбі за третє місце, при тому, що навіть незважаючи на минулосезонну невдачу, в масовій свідомості залишалася третьою силою в нашому футболі. На ділі ж все виходить куди складніше. Підопічні Юрія Вернидуба не без труднощів забралися в вагон поїзда, що їде в топ-шістку, проте масові літньо-осінні очкові втрати фактично нівелювали надії на заповітну бронзу.

Мало того, навіть четверте місце "Зорі" просто так ніхто віддавати не збирається. Амбітні "Маріуполь" та "Львів" теж мріють про єврокубки. Ну а кубковий конфуз і зовсім може стати останньою краплею. З огляду на цілком успішне жеребкування, "Зорі" однозначно передрікали фінал з "Шахтарем". Замість цього трапився справжній провал, після якого керівництво цілком може зробити оргвисновки.

Вернидуб очолив луганський клуб ще в листопаді 2011-го. Спочатку в якості виконуючого обов'язки, а через півроку став повноправним наставником "Зорі". Сім з половиною років на містку однієї команди для нашого футболу – серйозний термін. За цей період луганчани встигли вийти на новий для себе рівень, і заслуга тренера в цьому не піддається сумнівам. Судіть самі, в довернидубівську епоху "Зоря" була безнадійним борцем за виживання, і навіть докочуватися до Другої ліги. Юрій Вернидуб став тим самим месією, якого клубні вболівальники так довго і трепетно чекали, і все-таки дочекалися.

Вони знайшли один одного. "Зоря", що потребувала перемог, і тренер, який жадав самореалізації. Після деякого розгойдування луганчани все частіше стали наводити шереху, раз по раз обігруючи грандів. І "Динамо", і "Шахтар", і особливо нині вмираючий "Дніпро", знатно натерпілися від хлопців Вернидуба. Був і кубковий фінал трирічної давності, програний "Шахтарю" (0:2), і історична бронза через рік. Тоді, після зникнення "Металіста" і "Дніпра", питання про відсутність горезвісної третьої сили перестало бути актуальним. Але ж крім цього були і пам'ятні матчі в Лізі Європи, після яких "Зорю" стали впізнавати і в масштабах Старого Світу. Весь цей час Вернидуб не втомлювався будувати і перебудовувати команду, розкриваючи все нові і нові таланти. Вболівальники ж обожнювали тренера і гравців. "Мужиками" адже просто так нікого не називають.

Грім проблем прогримів в минулому сезоні. Ряд кадрових пертурбацій не міг не вплинути на нехай і добре налагоджений командний механізм. Підсумкове четверте місце явно не задовольняло все зростаючі амбіції клубу. Втім, свій кредит довіри у Вернидуба був. Однак слабкий старт у новому чемпіонаті нашарувався на виліт з кваліфікації Ліги Європи від "РБ Лейпцига", і в кінці серпня ситуація на тренерському містку істотно загострилася. Тим часом, Вернидуб продовжив роботу, маючи чітке завдання повернути бронзові медалі. Але вже в березні стало зовсім очевидно, що наздогнати "Олександрією" буде вкрай важко, а гучний ляпас від "Динамо" (0:5) лише підтвердила гіпотезу про проблеми в грі команди. Що там вся команда, навіть лідер Олександр Караваєв напомилявся вдосталь...

За більш ніж семирічний період роботи Вернидуб встиг не просто знайти себе, а й беззастережно затвердився в когорті кращих тренерів країни. Уявити луганський клуб без 53-річного фахівця майже нереально, але, в той же час, керівництво може захотіти змін. В якійсь мірі вони дійсно назріли. За останні два сезони прогрес у "Зорі" видно хіба що в підзорну трубу. Маючи сильний за мірками УПЛ склад, луганчани куди рідше стали відбирати очки у грандів, та й з суперниками, котрі на папері виглядають простими, іноді не можуть впоратися. У футболі чільною категорією є результат, а його-то якраз і немає. Тут хочеш не хочеш задумаєшся про тренерські перестановки... До того ж, Вернидуб за роки роботи міг дещо втратити мотивацію, та й поява нового тренера іноді дає ефект позитивного струсу. Саме його зараз ой як потребують гравці.

Правда, є і зворотний бік медалі. Футболісти настільки зріднилися з наставником, що при нагоді завжди демонструють свою єдність з Вернидубом, а, значить, в колективі коучу довіряють. Ще б пак. Того ж Караваєва Вернидуб довів до рівня одного з найкращих гравців країни, Олександр навіть виїжджав в "Фенербахче" і зараз стабільно виступає в збірній України. Або феєричний в бельгійському "Генку" Руслан Малиновський, який зробив собі ім'я саме в "Зорі". І таких прикладів – вагон і візок. Уже сам факт підйому "Зорі" з низин – заслуга наставника, оскаржувати яку – верх невдячності і дурості. При цьому знайти нового кваліфікованого тренера зараз – завдання дуже непросте. Сильних західних фахівців навряд чи заманиш в наш чемпіонат, а в Україні важко уявити кого-небудь на чолі "Зорі". Та й далеко не факт, що навіть найдосвідченіший коуч стане в луганському клубі по-справжньому своїм.

З огляду на останні події, остаточне рішення керівництва може бути будь-яким. Можливо, "Зоря" і Вернидуб, немов, чоловік і дружина в довгому шлюбі, банально втомилися один від одного і мають потребу в змінах. А ефективність цих самих змін ми зможемо оцінити лише з часом. А час, як відомо, нікого не чекає.