Козирі на руках Хацкевича: від високих мастей до шестірки

Будемо відвертими – з самого початку в Олександра Хацкевича як головного тренера "Динамо" були лише два козирі, завдяки яким тренер міг відповідати високому званню наставника одного з одвічних українських грандів. Перший аргумент – продуктивна і вдала робота з молоддю, що особливо цінно в період, коли клуб взяв курс на українізацію, омолодження і запроваджує зміну поколінь. Другий аргумент – вдала гра в очних поєдинках проти головного і єдиного конкурента "Шахтаря".

Загалом "Динамо" за два останніх роки, відколи Хацкевич працює з киянами, змінивши на посаді Сергія Реброва, виграло лише Суперкубок 2018. Проте Хацкевич міг пояснити трофейне затишшя тим, що "Шахтар" банально кращий на довгій дистанції: мовляв, довша лава запасних, більш досвідчені футболісти, більш витончене вміння брати свої очки. В лобових же зіткненнях "Динамо" на початку каденції Олександра Миколайовича повсякчас затинало "гірників" за пояс, але останнім часом цей козир Хацкевича втратив силу. Непомітно для себе і своїх вболівальників тренер "Динамо" витягнув з колоди козирну шістку, в той час як раніше не тримав на руках нічого меншого валета чи дами.

Сергій Ребров останній свій матч виграв у "Шахтаря" 3:2. В той час "Динамо" не було кризовим, але котел вже потроху закипав. Тренер вимагав від президента клубу суттєвих кадрових змін, потребував нової крові, чистки складу, на що не міг отримати від президента клубу згоди. Хацкевич же прийшов з іншими думками – з готовністю працювати з тим, що є під рукою, з відсутністю страху відпустити Андрія Ярмоленка, що ніяк не вдавалося Реброву; зрештою, з готовністю просто плисти за течією, рух якої визначався не філософією президента, а загальними процесами в суспільстві й українському футболі.

Про чесноти Хацкевича, котрі найкраще проявлялися у роботі з кадрами, ми вже не раз говорили: він зміг не просто відпустити Ярмоленка, але й легко позбувся Євгена Хачеріді, розкривши на його місці Микиту Бурду. Під керівництвом Хацкевича розцвіли Миколенко, Шапаренко, підтягнувся до основи Циганков, відновив загублену впевненість Шепелєв, а Буяльський взагалі став лідером центру поля "Динамо". Зі скрипом, але ця колісниця розпочала рух і навіть набрала який-не-який темп.

Перший свій офіційний поєдинок на чолі "Динамо" Хацкевич програв – було це в Суперкубку 2017 в Одесі, коли дубль оформив Факундо Феррейра. Цей поєдинок сміливо можна винести за дужки як перше побачення, на якому зазвичай обоє його учасників нітяться. А вже після нього розпочалася навдивовижу успішна серія "Динамо" в матчах з головним конкурентом. Три наступних поєдинки – дві перемоги і нічия без жодного пропущеного м'яча. Ще чотири наступних поєдинки – ще три перемоги лише з одним пропущеним від "гірників" голом. За дивним збігом обставин з середини 2017-го року, коли "Динамо" й очолив Хацкевич, і до середини 2018-го року, донеччани виграли у киян лише два поєдинки (всього було вісім) – але обидва виявилися золотими для "Шахтаря": Суперкубок 2017 та фінал Кубка України 2017/18.

• Золота гонка в УПЛ. Кінець інтриги

За дивним збігом обставин? Тоді видавалося так, але зараз, коли "Шахтар" регулярно бере перемоги і очки в тих матчах, в яких йому потрібно, видається, що то був просто хитрий план щодо приспання пильності суперника. Бо варто "Шахтарю" лише націлитися на результат, як цей результат опиняється в кишені. "Динамо", як би то грубо не звучало, задовольнялося до цього часу лише крихтами з банкетного столу (крихтами у вигляді перемог в матчах, які мало що важили з турнірної точки зору). Нині ж повз падають навіть крихти…

***

В останніх трьох поєдинках "Шахтар" завдав "Динамо" трьох прямих ударів в голову, спричинивши глибокий нокаут. Нокаут, після виходу з якого кияни встигнуть хіба що застати святкування "Шахтарем" своїх перемог на внутрішній арені. В останніх трьох матчах проти "Динамо" "гірники" взяли чотири очки і вибили киян з Кубка України. Шістка – теж козир, але перебити вона здатна мало кого.

Особливо показовим може бути вчорашній матч: жодного удару в ствір воріт від команди, котрій, в силу боротьби за чемпіонство, конче потрібно перемагати. Ця гра – наче ілюстрація загальної картинки стосунків Хацкевича з "Шахтарем": надійно в захисті, але безконтрольно в атаці. План "Динамо" зводився до того, аби не пропустити, що апріорі не може відповідати амбіціям чемпіонства.

До слова, тут виникає спокуса проаналізувати ще один аргумент Хацкевича як тренера "Динамо" – робота з молоддю. Вчора на полі з'явився такий собі Карлос де Пена, який востаннє в офіційному поєдинку виступав в жовтні 2018-го року, і виглядав не гірше головної зірки "Динамо", за котрою, начебто, в чергу вишикувалися потенційні покупці – Віктора Циганкова. То, можливо, дійсно краще для результатів "Динамо" було б набрати гравців за оголошенням, а не влаштовувати бурхливу діяльність у сфері, котра не дає сьогоденного результату, а лише лоскоче надії щодо майбутнього? Втім, наразі цю тему залишимо в спокої. Нехай деякі з карт Хацкевича залишаться у нього на руках нерозкритими. Поки що…