Бущан: У 15 років вибрати між Металістом і Динамо допомогла мама

Голкіпер "Динамо" Георгій Бущан розповів про свої перші кроки у футболі.

- Георгій, хотілося б поговорити про твої перші кроки у футболі. Коли ти перший раз зрозумів, що став частиною цього виду спорту?

- Точно не пам'ятаю. У футбол починав грати у дворі. Перша моя команда була в буквальному сенсі дворова. Поруч з моїм будинком в Одесі є стадіон, його називають "Яма". Коли я був пацаном, господарем цього поля був дядько Вася, який створив його на місці тепер уже колишньої смітника. Звідси і назва. Дядя Вася очистив цю територію, вирівняв покрив, зробив поле. Сам завозив туди землю і шини від вантажівок, з яких спорудив трибуни.

Крім того, дядько Вася зумів набрати дитячі команди різних вікових груп і тренував їх. В одній з таких команд виявився і я.

- Відразу почав грати у воротах?

- Ні, що ви! Я ж думав, що стану відмінним нападником! (Сміється). Але пізніше, коли був набір в ДЮСШ-11, я вже грав у воротах. В одній команді зі мною виявився мій близький друг, з яким ми дружимо ще з дитячого садка, Владислав Клименко, який виступає зараз за "Інгулець". До сих у нас з ним близькі дружні відносини.

- Успіхів йому в фіналі Кубка України з "Шахтарем" побажав?

- Звичайно! (Сміється). Ми взагалі мріємо зіграти один проти одного на професійному рівні, але поки не судилося.

- Хто був твоїм кумиром у дитинстві?

- Андрій Шевченко, який тоді грав в "Мілані", і Сергій Ребров.

- А як же Шовковський?

- Це вже трохи пізніше. Коли я став у ворота і прийшло розуміння, що в футболі буду голкіпером, Шовковський став для мене номером один. Крім того, після ЧС-2006 я зацікавився грою Буффона.

- Коли ти в віці 15-ти років приймав пропозицію "Динамо", кажуть, подумував про те, щоб продовжити кар'єру в "Металісті"?

- Так, так і було. В рамках чемпіонату України серед дитячо-юнацьких команд ми якось грали з командою Академії "Металіста". Після тієї гри Ігор Миколайович Кутєпов особисто до мене підійшов і сказав, що хотів би бачити мене в Академії "Металіста". Мені було дуже приємно! В нашій команді тоді навіть екіпіровки не було - ми самі себе забезпечували всім необхідним, за все платили самі. А тут "Металіст" до себе кличе! Звичайно, у мене відразу голова обертом пішла від такої пропозиції.

А через деякий час після чергового матчу чемпіонату того ж сезону до мене підійшли вже селекціонери київського "Динамо". І теж покликали до себе.

Приїхав я після матчу додому, на емоціях розповів все це мамі. "Мама, тут такий кипиш! "Динамо", "Металіст", що робити?". Коліна трясуться, на мій тоді перший телефон постійно надходять дзвінки. Я розгубився, дійсно не знав, що робити. В той день моя мама зрозуміла, що я, виявляється, серйозно займаюся футболом. (Сміється). До цього було ставлення таке: ну, слава Богу, по району не лазить, так нехай грає в своє задоволення.

Сам я тоді хотів в "Металіст", але на моє підсумкове рішення дуже вплинула мама. Я вважав, що київське "Динамо" - абсолютно нереальна для мене історія, адже розумів, яка божевільна там конкуренція. Я і київське "Динамо"? Та ну ви що, це щось нереальне, це небо і земля. Хоча б в "Металіст" пробитися - там, може, буде якийсь шанс. Але слова, які мені тоді сказала мама, я чую досі: "Знаєш, "Металіст" сьогодні є, а завтра його може не бути. А київське "Динамо" - це національна команда, вона буде завжди, щоб не трапилося".