Успішний досвід або Динамівське серце. За і проти Михайличенка як тренера Динамо

Однією з головних тем для суперечок відразу після звільнення Олександра Хацкевича стала персона нового головного тренера "Динамо". Чи це знову "учень Лобановського" або клуб нарешті відійде від обраної стратегії. Призначення Михайличенка розділило футбольну громадськість ще на два табори: його прихильників і супротивників. Вистачало подібних дискусій і всередині нашої редакції. Тому журналісти UA-Футбол Сергій Швець та Олександр Риженко виступили зі своїми аргументами із "за" та "проти" призначення Михайличенка в "Динамо".

Сергій Швець

Важко виступати адвокатом людини, яку абсолютна більшість апріорі зустрічає в штики. Цікаво, що вини самого Михайличенко в цьому немає – він заручник рішень Ігоря Суркіса, який не перестає дивувати своїми менеджерськими талантами. Однак повішаний ярлик "динамівське серце" – це як твердження, що всі мусульмани – терористи або всі афроамериканці – неперевершені баскетболісти. Хіба можна порівнювати інтровертів Михайличенка і Реброва з холериками Блохіним і Сабо чи сангвініком Дем'яненком? Кожен з них має свій унікальний досвід, використання якого, правда, в основному залежить від управлінських рішень президента. Проте, набір певних якостей або їх відсутність матиме безпосередній вплив на команду і я спробую виділити саме ті, завдяки яким "Динамо" може мати позитивні зрушення.

Досвід. Пропоную піти від протилежного. Який успішний клубний досвід був у Блохіна, коли призначався тренером? Чи багато досвіду було у Реброва, коли він брався за роботу? Може Шевченко очолив збірну України, пройшовши всі щаблі тренерської роботи? Так, Михайличенко давно не працював у польових умовах. Але він не на словах знає, як готувати команду до сезону, як протистояти сильним клубам Європи, як витримувати тиск громадськості. Олексій Олександрович виграв і чемпіонат, і в Лізі Чемпіонів на рівних грав з "Інтером" і "Арсеналом", і зі збірною працював, коли вся країна знала, як краще готувати команду до Англії або Хорватії. Зрештою, весь цей час він був у клубі і з середини бачив, які помилки допускали його попередники.

Робота з молоддю. Заяви про ставку на власних вихованців у підсумку залишилися заявами. Результатом роботи білоруського тренера став прихід в команду Миколенка, затвердження Циганкова в статусі лідера і... все. Хацкевич постійно наполягав на тому, що у нього недостатньо під рукою кваліфікованих кадрів. У підсумку в матчі проти "Брюгге" грали Вербіч, де Пена, Соль, Родрігес, Кадар, а ще в дублі маринуються Кадірі та Сідклей. При цьому тренер відмовився від роботи з Шапаренком, Русіним, Булецою і Супрягою, не поспішав залучати Попова і Цітаїшвілі - тих гравців, на яких в "Динамо" покладають особливі надії.

Михайличенко другим місцем на молодіжному Євро довів, що він з молоддю вміє працювати. Саме за його першої каденції в основу "Динамо" (яке на той час було переповнене легіонерами рівня Белькевича, Рінкона, Гавранчича) влився Мілевський, підтяглися Алієв і Яценко, основним став Гусєв. Саме він зробив основними в збірній Ярмоленка, Ракицького і Хачеріді, коли ті ще тільки починали свої кар'єри.

Власні амбіції. Михайличенко – 56. Він багато виграв як гравець (чемпіон СРСР, Італії, Шотландії, володар Кубка Кубків), має серйозні досягнення як тренер (вся українська лінійка – чемпіонат, Кубок, Суперкубок). Однак його кар'єра все одно має присмак незавершеності. Фактично для нього – це останній шанс позбутися цього ярлика учня Лобановського і довести, що він самодостатній фахівець, який дає результат.

Олександр Риженко

Багато чомусь прийняли всередині себе вибір Михайличенка і йдуть на угоду з совістю, мовляв: "Ну, хоч так". Немов до Туманності Андромеди дійсно закінчилися всі тренери, тому потрібно обов'язково вибирати з "динамівців" і неодмінно з тих, хто вже тренером "Динамо" або "Динамо-2" (Євтушенко) працював.

До речі, ось всі критикують Ігоря Суркіса за відсутність системності у клубі, але ж вибір наставника в "Динамо" - це і є одна з найстабільніших систем в українському футболі практично двадцять років. Тільки, наприклад, "Атлетик", коли запрошує в команду виключно басків, розуміє, що з таким підходом боротьба за чемпіонство йому не загрожує і просто пишається своєю політикою. А в" Динамо " чомусь вважають, що саме людина з ромбом на грудях повинна привести команду до титулів. Може, пора вже вибрати, що важливіше: тренерський порядок в структурі або боротьба за трофеї?

"Динамівське серце". Я зайду відразу з козирів. Ми все це проходили неодноразово і ні до чого це не призводило. Був після Валерія Васильовича досить непоганий період імені Сергія Реброва, але тоді перебудову переживав "Шахтар", який переїжджав з Донецька.

І тут навіть не справа в "конспектах Лобановського". Це просто людина з тієї ж структури - структури, звідки потрібно вимітати директорів, агентів, тренерів, журналістів і так далі, які вже неабияк насмокталися біля клубу. За фактом ж всі вони десятки років просто змінюють один одного, що і підтверджує прихід Михайличенка. Що нового може принести людина, яка пліч-о-пліч навіть не рік, а десятки років співпрацює з тими ж особами?

Сюди ж про так званий західноєвропейський менталітет функціонера, який знову став тренером. Закордонний досвід хоч і був, але закінчився 1996 року, коли Михайличенко повернувся з Шотландії. Більше двох десятків років він знаходиться в структурі "Динамо" або близький до неї. Були періоди, коли Олексій Олександрович йшов тренувати збірні, проте це все одно не "західноєвропейський менталітет", а все тут же: по сусідству з Конча-Заспою.

Практика, якої немає. Відкриваємо Вікіпедію і бачимо, що востаннє головним тренером 56-річний функціонер працював у листопаді 2009 року - майже десять років тому.

Михайличенко вже приводив "Динамо" до двох чемпіонств (стільки ж після Лобановського тільки у Реброва), але в першій половині нульових позиції "Шахтаря" були не настільки сильні, як зараз.

Так, всі ми любимо кіношні історії, коли приходить людина з нізвідки і досягає небачених вершин, всі його хвалять, віддають належне за правильний вибір. Але серйозно: чи є хоч один логічний аргумент, чому він хороший тренер, а не тому що про звільнення 15-річної давнини досі шкодує Суркіс?

Гра. Команди Михайличенка (що збірна, що "Динамо") часом показували дуже непогану гру, але часом вони просто починали шарахатись з боку в бік, не знаючи, що робити. До слова, це той тренер, для якого результат понад усе. Результат, розумієте? Тому готуйтеся, що і проти "Олександрії" на "Олімпійському" кияни можуть грати другим номером, утримуючи, наприклад, рахунок 1:0. А якщо самим доведеться забивати, варто чекати повторення плей-офф Україна - Греція в 2009-му. Ви цього ще не надивилися при Хацкевичу?