Геннадій Пасіч: Я ще ніколи не грав проти брата в офіційних матчах

Новачок "Карпат" Геннадій Пасіч розповів про свою адаптацію в команді, ментальний зв'язок зі своїм братом-близнюком Євгеном і боротьбу за виживання в УПЛ.

– Геннадію, скоро мине місяць, відколи ти став гравцем "зелено-білих". Якими є твої перші враження?
– Мені подобається у Львові. Я мешкав тут, коли ще виступав за "Верес". В колективі також усе чудово. По-перше, хлопці підтримують одне одного. Крім того, у нас є характер і велике бажання. У фізичному плані також все добре – я готовий на сто відсотків.

– Виступи в "Карпатах" особливі для тебе, адже ти вперше виступаєш в різних командах з братом.
– О так, це дуже важко. Навіть батьки та знайомі кажуть, що не можна розлучати братів. Я звик постійно бути з Євгеном – зараз без нього сумно. Наприклад, у Києві ми жили поруч – буквально на відстані 200 метрів. Умовно кажучи, брата замінити важко, але в нас дружній колектив і я намагаюся спілкуватися з усіма партнерами. Можливо, трохи більше з Дубінчаком, Козаком та Бойчуком.

– Брати-футболісти в інтерв’ю часто розповідали про те, що вони інстинктивно і підсвідомо відчувають рідну людину на полі. У вас теж так?
– Це правда, я теж звертав на це увагу. Особливо на тренуваннях такі речі проявлялися – Євген забігає, а я відчуваю, що можна йому закинути на хід чи вивести на ударну позицію. Ми справді відчуваємо одне одного.

– Як часто зідзвонюєтеся?
– Майже кожного дня. Дуже рідко бувають такі дні, коли ми не говоримо. В такому разі обов’язково переписуємося. А ще традиційно спілкуємося після кожного матчу.

– Традиційне питання у вашій ситуації – хто старший: ти чи Євген?
– Я народився швидше на 15 хвилин (посміхається).

– Вас часто плутали партнери у попередніх командах?
– Ні, закономірність полягала в іншому. Футболісти нас розрізняли, а от з тренерами бувало всяке. Насправді, якщо уважно придивитися, то ми – різні. До того ж я одружений і маю татуювання, а Євген – ні.

– Наявність двох хлопців у квартирі завжди має певні наслідки. Зізнайтеся, розбивали вази вдома?
– В однокімнатній квартирі не сильно розженешся. Тому вдома майже не грали у футбол. Зате батькам постійно доводилося купувати нам взуття – дуже швидко його "вбивали".

– Ваша мама частенько коментує карпатівські новини у соцмережах.
– Так, вона дуже хвилюється. Батьки взагалі намагаються стежити за усіма поєдинками і сильно переживають за мене та мою команду.

– У вас з братом особливі цифри на спині. Коли виникла ідея взяти 41-й та 42- номери?
– Ще в дублі "Дніпра". Ми їх навіть не обирали – нам просто дали вільні. А в усіх наступних командах ми беремо свідомо такі цифри.

– Конкурентів за такі нетрадиційні номери, мабуть, немає?
– Так, ми протягом усієї кар’єри граємо зі своїми номерами. В "Нафтовику", "Вересі" та "Олімпіку" вони були вакантними. Зрештою, якщо 41-й за кимось закріплять, то я візьму інший номер, не проблема.

– "Карпати" та "Олімпік" чекає відчайдушна боротьба у плей-оф. Через кілька турів Євген та його команда приїдуть до Львова.
– Чекаю з нетерпінням на цю зустріч. Дуже хочу забити у ворота донеччан. Крім того, я ніколи не грав проти брата в офіційних матчах. Лише бувало, що на тренуваннях могли виступати за різні команди.

– До переходу в "Карпати" ти забив три голи у ворота львівської команди у трьох різних матчах.
– Мені навіть важко пояснити таку "любов" – я також помітив цю закономірність, проте не можу прокоментувати, чому так траплялося. Налаштовувався на "Карпати", як і на інших суперників, але найчастіше забивав саме їм. Тепер прагну пережити нові відчуття – забити гол у статусі футболіста "зелено-білих".

– В суботу відбудеться чергове львівське дербі. Які очікування?
– Ми хочемо перемогти. Добре знаємо ПФК "Львів", тепер повинні якісно зіграти. Нам необхідні перемоги, а майбутня гра фактично може розцінюватися, як така, де буде розігруватися шість очок.